Розділ IV. Матеріали та публікації

МАЛОВІДОМІ ПЕРЕКЛАДИ ЮРІЯ КЛЕНА⁴⁴

Якоб Ван ГоддІс

Вранці⁴⁵

Буйний вітер схопившись,

Криваві ворота залізних небес

розчинив,

Стукає в башти,

Дзвенить понад містом і міддю гуде.

Ранкове сонце у сажі. Грім паротягом

ударив.

Ходять плуги золоті у хмарах.

Буйний вітер над містом.

Пароплави на хвилях

розгойдав.

Бачиш, жінки і дівчата ідуть на

роботу.

У світлі блідому. Одежі в них мають.

В очах у них золото.

Просять тіла їх кохання,

Але машина кличе до себе.

Поглянь на ніжне світло неба,

На ніжну зелень дерев.

Чуєш! Кричать горобці,

А далеко у диких степах

Співає жайворон.

Кінець світу⁴⁶

Капелюхи з голів зриває вітер.

На світі метушня і безголов’я,

А гонтарі з дахів летять в повітря:

Росте – читаємо – шалена повідь.

Лютують вихори на узбережжі,

І греблі рве скажений біг морів.

У всіх людей тепер проклята нежить.

Вниз потяги летять з усіх мостів.

Макс Бартель

Політичний поет⁴⁷

Поет він завжди несмертельно-юний,

Бунтар: помре й повстане знов і знов;

Він, полум’ям оточений, з трибуни

Нам кидає громи своїх промов.

В його душі – майбутнього картини,

А серце захватом горить –

Він бачить дальні верховини

І йде суворий суд рядить.

Йому відкрите лихо краю.

Не чув він про небесний гай,

Сам визволяє і карає,

Дарує пекло нам і рай.

У нього в серці біль і муки,

А спів, що на вустах тремтить,

Луною дикої розпуки

З душі народньої кричить.

Сповитий димом пурпуровим,

Він ясним полум’ям розцвів.

Він барикади кине слово.

– І вже гуде народний гнів.

Вальтер Газенклевер

1917⁴⁸

Гартуй свій гнів, своє горе гартуй!

Крицю, ковалю, самотний куй!

Коли прочитаєш, очам не вір,

Що вбито людину: вона що звір.

Не вір, як побачиш, крізь дим і чад

Мати несе нещасних немовлят.

Мов киплячий казан, клекоче війна,

Та хіба-ж у цьому твоя вина?

Наблизься до трупа, що в ямі лежить.

Заклякла нога з лахміття стирчить.

Перед трупом оцим, що черви їдять,

Ниць упади і себе винувать.

Вся мука нестерпна, що в серці горить,

Вогнем пекельним пройме тебе вмить.

Око, що п’є востаннє весну,

Крик, що у пітьму кляту пірнув.

Хаос лункий. Повітря, мов жар.

Смерти холодний, гострий удар.

Коли те, що у тебе в душі тремтить,

Здолає цей дикий жах пережить.

То хай же зростає в серці воно,

Хай замусує, мов п’яне вино.

В день судний з сурмою вийди на мур,

Вийди людино з хаосу бур –

Хай кати поведуть на страту, на смерть,

Не бійся, бо чашу налито вщерть.

Хай-же над зрадою темних людей

Промінь засяє у вирі ночей:

Нехай та відвага, що в серці живе,

Осяйно в зорянім небі спливе.

Сонце, що світить однаково скрізь,

Злите струмками незлічених сліз.

Хай запульсує у нашій крові,

Знов засяє у морі, в траві.

Гартуй свій гнів, щоб вогонь не погас!

Своє горе гартуй! Наближається час!