3. Естетика у системі гуманітарних наук .

Естетику можна розглядати як цілісну систему наукового знан­ня яка містить три основні розділи:

        про природу естетичного об'єкта та види естетичної цінності (продукти виробництва, явища природи, суспільства і мистецтва);

        про природу естетичної свідомості та її форми (естетичне почуття, ідеали, смаки, теорії та ін.);

        про природу естетичної діяльності та її види (художнє конструювання, або дизайн, художня творчість, естетичне вихо­вання та ін).

Естетика як система має і свій категоріальний апарат: есте­тичні категорії, естетичні поняття та естетичні закони. Есте­тичні категорії – це вузлові пункти в історії освоєння люди­ною дійсності «за законами краси». В них збережені основні типи естетичних відносин «я» людини до навколишнього світу, узагальнені характерні естетичні властивості предметного світу.

Естетичні категорії поділяють на парні і непарні. Парні ка­тегорії: прекрасне та потворне, трагічне та комічне, низьке та піднесене (високе); непарні, наприклад, такі як: зміст, форма, художній образ, художній метод, естетична свідомість, естетич­на діяльність, естетична культура тощо. До естетики як науки належать і такі поняття, які відображають окремі риси есте­тичних категорій, вони характеризують відтінки естетичних вла­стивостей. Наприклад, категорія «прекрасне» – поняття гармо­нійного, красивого, чарівного та ін., категорія «потворне» – поняття некрасивого, брутального, бридкого тощо.

УСІ категорії та поняття естетики тісно зв'язані, між собою, між ними існує логічний зв'язок та підпорядкування.

Естетика як система містить, крім естетичних категорій та понять, ще й естетичні закони. Естетичні закони – це есте­тичні відношення між естетичними явищами. Вони розкрива­ють зв'язки, тенденції, суперечності, які існують між естетични­ми явищами. Естетичні закони – це закони естетичної діяль­ності, закони мистецтва як форми суспільної свідомості, закони художньої творчості, закони художнього процесу, закони ху­дожнього сприйняття, закони естетичного виховання та ін.

Таким чином, естетика – це системне знання, що охоплює певні закони, категорії, поняття, дослідження яких і розкриває її зміст.

4.Структура естетичного знання.

Естетика відіграє значну роль у суспільному житті, це розк­ривається через функції, які вона виконує в суспільстві. До най­важливіших функцій естетики належать світоглядна, пізнаваль­на, формуюча (виховна), методологічна та ін.

Естетика потрібна митцю. Вона є світоглядною основою для творчої діяльності художньої інтелігенції. Художник може інтуї­тивно використовувати закони естетики, не усвідомивши їх у теоретичній формі, а познайомившись з ними під час художнього процесу, з досвіду попередників та сучасників. Але таке усвідом­лення іноді не дає можливості глибоко і безпомилково виріши­ти творчі завдання. Кожен майстер має свою художню концеп­цію світу, своє світосприйняття. І він, бажаючи чи, навпаки, не бажаючи, передає своє ставлення до світу у творах (наприклад, порівняймо світосприйняття героїв М. Шолохова у повісті «Доля людини» і ф. Кафки у романі «Америка»). Світогляд не тільки керує талантом і майстерністю, а й сам формується під їх впли­вом у процесі творчості. При цьому найбільший вплив на творчість має той бік світогляду, який розкривається в есте­тичній системі, свідомо або несвідомо реалізується у художніх образах.

Творчість та усвідомлення, як правило, є супровідними. Со­фокл, Леонардо да Вінчі, Вільям Шекспір, Жан-Батіст Мольєр, Иоганн Вольфганг Гете, Л.М. Толстой, І.Я. Франко – не тільки видатні майстри мистецтва, але й визначні дослідники його таєм­ниць.

Естетичні принципи, на які спирається той чи інший митець у своїй творчій діяльності, не байдужі людині, бо свої твори художники завжди створюють для неї. Вона спрямовує розви­ток мистецтва, і в цьому полягає її велике значення. Естетика надає знання митцям, сприяє свідомому ставленню до худож­ньої творчості.

Не тільки художнику потрібна естетика, вона необхідна і суспільству, що сприймає мистецтво, – читачу, глядачу, слухачу; естетика несе знання людям, дозволяє познайомитися з основ­ними властивостями і законами розвитку естетичних явищ, з різними естетичними концепціями тощо. У цьому розкриваєть­ся пізнавальна функція естетики.

Естетика виховує особистість, її смак. Вона розвиває її есте­тичну свідомість, допомагає по-справжньому сприймати мистецтво.

Сприяючи формуванню певних естетичних поглядів, ідеалів, уяв­лень, дана наука орієнтує у світі естетичних цінностей, викликає ціннісні уявлення, якими люди можуть користуватися у своїй практичній діяльності. Таким чином, вона відіграє виховну роль у житті суспільства.

Узагальнюючи результати дослідження естетичних явищ, які дає, наприклад, мистецтвознавство, естетика, в свою чергу, впли­ває на його розвиток. Вона розкриває головні принципи пізнан­ня естетичних об'єктів, визначає шляхи їх дослідження. Отже, естетика виконує і методологічну функцію.

Знання естетики потрібне не тільки митцю, який пише кар­тину, а й швецю, який шиє костюм, і столяру, що виготовляє шафу, і інженеру, який створює автомобіль, оскільки пізнання та перетворення світу вони здійснюють за законами краси.

Естетика заслуговує на увагу людини, адже вона дає знання, як поводитися у світі (етикет), як одягатися зі смаком, як кра­сиво і зручно організувати своє робоче місце (дизайн); сприяє розвитку духовного світу особистості і допомагає використову­вати на практиці естетичне знання.

Фахівцям, у тому числі й майбутнім юристам, надзвичайно важливим є вивчення естетики, бо вона формує естетичну свідомість юриста, розвиває його уявлення, фантазію, інші есте­тичні ознаки мислення, допомагає спілкуватися з людьми, есте­тично, красиво поводитися тощо.

Наука естетика надає людині знання, формує творчі якості, потребу сприймати красу і отримувати від неї насолоду, бажан­ня спілкуватися з мистецтвом і розуміти його.

Література:

1.     Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк., 2000. – 399 с.

2.     Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4 т. Т.І. Гл. Ш. Прекрасное в искусстве или идеал. – М., 1968. – С. 162-187

3.     Кант И. Критика эстетической способности суждения // Критика способностисуждения. Часть I. – М., 1994. – С. 70-150.

4.     Кропоткин П.А. Этика: Избранные труды – М.,1991- С.95- 101.

5.     Лосский Н.О.Условия абсолютного добра: Основи этики. -  М., 1991.- С.25-29; 62-65; 103-125.

6.     Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. Посібник.- 2-ге вид., перероб. І доп. – К., 2000. –  С.125-142; 209 -219; 223-229.

7.     Разум сердца: Мир нравственности в высказываниях и афоризмах /Сост. В.Н.Назаров, Г.П. Сидоров. – М., 1990. – С.78-85.

8.     Овсянников М.Ф. История эстетической мысли. – М., 1978. -456 с.

9.     Шестаков В.П. Эстетические категории. Опыт систематического и историческогоисследования. – М., 1983.-245с.

Лекція 2.

ТЕМА: ОСНОВНІ ЕСТЕТИЧНІ КАТЕГОРІЇ 

План: 

1. Природа естетичних категорій

2. Сутність і специфіка “естетичного”. Прекрасне та потворне.

3. Категорія гармонія, міра і хаос.

 

1. Природа естетичних категорій.

Людина живе у надто різноманітному світі. І так було завж­ди. Але чи завжди людина сприймала його різнобарвним, мінли­вим та дивним? Виявляється, що це далеко не так. На початку своєї історії первісна людина поволі завойовувала світ. Природні речі, що її оточували, вона насамперед сприймала з того боку, яке значення мала певна річ для людської діяльності. І тільки набагато пізніше людина навчилася відокремлювати своє суб’єктивне ставлення від об’єктивної сутності предмета і досліджувати те, яким є предмет сам по собі, тобто те, що, врешті, відбилося у пізнавальній потребі людства.

Якщо спробувати порівняти ці два типи людського ставлен­ня до буття за деякими критеріями, дійдемо висновків:

        по-перше, естетичне — це ціннісне ставлення до на­вколишнього світу. Але естетична оцінка подвійна: з одного боку, — це цінність, тобто визнання того, що ці якості властиві об’єкту. Наприклад, зимовий ранок є сонячним, морозним, з прозорим повітрям. З іншого, — це оцінка того, хто почуває себе таким ранком бадьорим, молодим, веселим, щасливим. Отже, тільки в такому випадку наявні якості переводяться в суб’єктивний план та забезпечують статус особистісної оцінки.

        по-друге, будь-який тип ціннісного ставлення функціонує у повсякденному бутті суспільної людини, що зумовлює соціаль­но-психологічний характер ціннісного ставлення, а втім і есте­тичного. У буденному житті ціннісне ставлення виявляється у формі почуття, переживання, бажання, волі. Щодо цього есте­тичне ставлення існує як естетичне сприйняття, естетичне пе­реживання, естетична оцінка, естетичний смак тощо;

        по-третє, з часом ціннісне ставлення людини диференціюва­лося, внаслідок чого відокремилися цінності, що утворили уяв­лення людей про корисне та придатне, які можуть задовольни­ти життєві потреби людини, тобто утилітарні цінності; особли­ву групу склали цінності, які позначили усвідомлення вчинків у міжособистих стосунках з точки зору добра, шляхетності, спра­ведливості, тобто етичні, моральні цінності; у такий самий спосіб відокремилися релігійні, політичні, правові цінності.

Щодо естетичної оцінки будь-якого явища дійсності в історії естетики було висловлено безліч (частіше протилежних) суд­жень. Але виходячи з генезису самого терміна (нагадаймо, есте­тичне — це почуттєве, те, що можливо сприймати почуттями), слід відзначити: естетична оцінка позначає те, що доступне безпо­середньо почуттєвому сприйняттю та переживанню.

В історії естетики існували різні погляди на сутність та при­роду естетичного. Довгий час естетичне ототожнювалося з пре­красним, а у власну категорію відокремилося лише у XVII ст.

Представники першої, так би мовити, моделі естетичного вважали і вважають, що воно є результатом одухотворення світу божим започаткуванням або ідеєю (Платон, Фома Аквінський, Блаженний Августин, Г.В.Ф. Гегель).

Інше уявлення про естетичне склалося у послідовників суб’єк­тивного ідеалізму      (Б. Кроче, Н. Гартман, Ж. Поль та ін.), які визнавали, що дійсність є естетично нейтральною, а свого есте­тичного виміру вона набуває лише тоді, коли суб’єкт проектує на неї своє духовне багатство.

Особливе уявлення про естетичне склалося у французьких матеріалістів, які вважали його природну належність за якість предмета чи явища поряд з кольором, розміром, вагою.

Були в історії естетики й інші судження про естетичне. Але найбільш аргументованою бачиться точка зору, згідно з якою естетичне — це єдність об’єктивних особливостей предмета та суб’єктивних якостей того, хто його сприймає.

Отже, естетичне виявляє тип ставлення людини до дійсності, яке за своїми характеристиками є ціннісним, оціночним, особистісним, індивідуальним, почуттєвим. У процесі реалізації цього ставлення особистістю оцінюються форми буття, які вона сприй­має через свої почуття. Суб’єктом естетичної оцінки можуть бути особистість, соціальна група (сім’я, колектив тощо), суспільство та людство в цілому.

Естетичне — це поняття, яке характеризує чуттєвий бік всесвітньо-історичної практики людства, що усуває протиріччя між свободою та необхідністю людської праці. Діяльність, до якої людина почу­ває інтерес, стає для неї не тільки способом заробітку засобів існування, але й заходом самореалізації, самоствердження, де людина виявляється як вільна та унікальна, неповторна особистість.