2. Зміни в естетичному вихованні.

Естетичне виховання як соціально-культурний педагогічний процес має трансформуватись у відповідності із базовими змінами в суспільстві, а тому в умовах вибору українського нового вектору її розвитку, перехідного періоду, відбуваються й радикальні зміни в сутності, змісті, формах і методах естетичного виховання.

В осмисленні цих змін, очевидно, треба виходити із природи тієї соціально-культурної реальності, яка формується в Україні. Вона характеризується: формуванням нової системи цінностей; особливими відносинами між учасниками культурного процесу; зміною ієрархічного “вертикалього” принципу управління культурою на “горизонтальний”,акцентуванням на ролі особистісного, а не колективістського начала; формуванням приватного, недержавного сектора культури; руйнуванням усталеної культурно-просвітницької мережі й мережі закладів естетичного виховання; зростаючою недостатністю закладів культури для значного числа громадян. Ці утворення радикально змінюють, далеко не завжди на краще, соціально-культурну ситуацію естетичного виховання як особливої соціально-виховної підсистеми. Виникає необхідність формування нової системи естетичного виховання в Україні.

Необхідність такого переосмислення ситуації та змісту естетичного виховання в сучасній Україні пробуджуються значними змінами, а по суті, формуванням нової соціально-художньої реальності, яка створює соціально-художній контекст естетичного виховання.

Важливими змінами в новій соціально-художній реальності в Україні, які необхідно врахувати, є: 1) зміна системи критеріїв оцінки художньої творчості; 2) трансформація вимог суспільства до митців, художньої творчості в цілому; 3) модернізація тематики творчості, а з нею трансформація предмета мистецтва; 4) розширення структури жанрів художньої творчості; 5) вплив мистецтва української діаспори на розвиток мистецтва в Україні;  6) зростання національної спрямованості української художньої культури; 7) руйнування цілих галузей художньої культури (кінематограф та ін.) та незабезпеченість функціонування окремих ланок інфраструктури (книжкова мережа); 8) суттєве зниження контактів публіки з окремими видами мистецтва (кіно, театр, класична музика та ін.); 9) зростання розриву між масовою та елітарною художньою культурою, поширення художньої продукції низької якості, що знижує виховний вплив мистецтва; 10) посилення диференціації художніх потреб і смаків під впливом урізноманітнення поля художнього життя, художньої пропозиції; 11) формування нових творчих шкіл, розвиток різних художніх напрямків; 12) зниження соціального статусу, престижу й соціальної захищеності митців, їх становища та професії.

Таким чином, педагог естетичного виховання повинен ураховувати у своїй роботі особливості контексту художнього життя, які концентруються в рисах нової соціально-художньої реальності. Нова соціально-художня реальність формує стан суспільної художньої свідомості в особі всіх її суб’єктів та соціально-інституційне забезпечення її функціонування, становлення нових художніх напрямків, норм, цінностей, потреб, смаків, творчих методів, художніх поглядів та ідеалів.

Вихователь має враховувати у своїй роботі особливості нових естетичних і художніх потреб різних груп молоді, які в нових умовах набувають нового змісту й форми, породжуючи нові типи естетичних і художніх відносин як основи її естетичної та художньої культури.