66. Природа та структура свідомості.

По-перше, оскільки людина живе не в природному середовищі, то людина відображає не природу як таку, а природу олюднену, перетворену згідно до її, людини, потреб. Людина, на відміну від тварин, не просто відтворює те, що існує чи існувало в світі, а те що мало або може бути, тобто свідомість відображає дійсність крізь призму можливостей. По-друге, людська діяльність, на відміну від поведінки тварин, є цілеспрямована і виключає програму досягнення мети. Звідси випливає висновок про ідеальну і суспільну природу свідомості. Її ідеальність знаходить прояв у тому, що свідомість виступає своєрідним засобом вироблення, розшифрування і використання ідеальних образів (планів, програм) перетворення об‘єктивного світу. Суспільний же характер свідомості полягає в тому, що вона формується, функціонує і розвивається лише у процесі діяльності і спілкування, у процесі залучення і засвоєння вироблених суспільством форм колективної спільної діяльності. По-третє, погляд свідомості на світ – завжди є поглядом з позиції культури і відповідного досвіду діяльності. Тому наявність свідомості завжди передбачає виділення людиною себе з навколишнього світу як суб‘єкта діяльності, який оцінює діяльність з точки зору того, чи задовольняє чи ні її соціокультурні потреби, і відповідно до побудови власного життя. Тварині також властива спрямованість на предмети зовнішнього світу, але вона не виділяє себе із природи. І тільки людина за допомогою актів рефлексії та самосвідомості відокремлює себе з природи і із спільності інших людей. Отже, свідомість – вища, специфічна людська форма саморегуляції взаємовідносин зі світом – природою, суспільством, іншими людьми, самим собою, яка полягає у створенні та використанні ідеальних образів світу за допомогою розумових, емоційних, вольових процесів у їх єдності і одночасно у виробленні певного ставлення до світу.

Виходячи з цього, весь цілісний світ людського духу можна спрощено уявити у вигляді трьох великих сфер: мислення, емоцій та почуттів, волі. Ядро свідомості становить мислення – оперування предметним змістом, який свідомість має у вигляді знання. Предметний зміст свідомості означає, що ми бачимо в речах значно більше, ніж те, що дають нам відчуття. Наприклад, скульптор бачить у дереві майбутню скульптуру, столяр – майбутній виріб, хоча чуттєво їм надано лише дерево.

67. Проблема свідомості у філософії і науці

Тривалі дослідження свідомості засвідчили, що вона є єдністю психічних процесів, задіяних в осмисленні людиною об'єктивного світу і власного буття. Сучасна наука довела, що свідомість існувала не завжди, вона є властивістю матерії, яка виникла в процесі історичного розвитку та ускладнення її форм. Свідомість не є чимось містичним, надприродним, не властивим природі. Вона споріднена загальній властивості матерії — відображенню. Для того щоб усвідомити сутність цієї властивості, необхідно мати на увазі, що універсальне за своїм поширенням відображення виявляється неоднаково на різних рівнях організації матеріального світу.

Під відображенням у філософії розуміється властивість матерії внутрішньо перебудовуватися внаслідок зовнішнього впливу, відповідно реагувати па нього. Відображення завжди пов'язане зі взаємодією двох і більше об'єктів. Тому його характер залежить як від зовнішніх дій, так і від внутрішнього стану об'єкта, що реагує на дію.

Сутність свідомості багатоаспектна. її онтологічний аспект полягає в тому, що свідомість вторинна, похідна віл матерії як за джерелом, так і за способами і формами функціонування; гносеологічний аспект — у тому, що свідомість є вищою формою відображення, суб'єктивним образом об'єктивного світу; природничо-науковий аспект — у тому, що свідомість є властивістю особливо організованої матерії, тобто головного мозку людини (свідомість є там і тоді, де і коли функціонує головний мозок людини); соціально-історичний аспект — у тому, що свідомість є результатом соціалізації людини, прогресу людини і суспільства.