64. Свідомість як предмет філософського аналізу.

Свідомість - одне з основних понять філософії, соціології і психології, що означає здатність ідеального відтворення дійсності, а так само специфічні механізми і форми такого відтворення на різних його рівнях. Свідомість виступає в двох формах: громадській і індивідуальній. Через складність феномену свідомості кожна з комплексу наук, що вивчають його, вносить певну специфіку в самий підхід до визначення свідомості. У філософії при матеріалістичному вирішенні питання про первинність буття або свідомості, свідомість розглядається як усвідомлене буття, як відношення "Я" до "не Я"., як властивість високоорганізованої матерії, що полягає в психічному віддзеркаленні дійсності, як суб'єктивний образ об'єктивного світу. У вужчому сенсі під свідомістю розуміють вищу форму психічного віддзеркалення, властиву суспільно розвиненій людині. При соціологічному підході свідомість розглядається як духовне життя суспільства в сукупності усіх її форм (наука, філософія, мистецтво, моральність, релігія, соціальна психологія). У психології трактується як психічна діяльність забезпечує узагальнене і цілеспрямоване віддзеркаленнязовнішнього світу, виділення людиною себе з довкілля і протиставлення себе їй як суб'єкта об'єкту.

65. Генезис форм відображення на різних рівнях розвитку матерії. Виникнення та розвиток свідомості.

загальноматеріальним атрибутом є іманентна (внутрішньо притаманна) матерії активність, саморух. На вищих щаблях еволюції і матеріального світу цей атрибут виступає як життя і нарешті на рівні людини — як свідома діяльність, як творчість. Другим таким атрибутом, невіддільним від першого, є здатність відображення. В найзагальнішому розумінні відображення полягає в тому, що, взаємодіючи між собою, впливаючи один на одного, матеріальні об'єкти (утворення, системи) залишають один в одному відбитки, ''сліди'' певних своїх властивостей; інакше кажучи, властивості одного предмета відтворюються в іншому предметі. Важливо зазначити, що в процесі відображення зазнають змін не тільки зовнішні форми, фізичні властивості того предмета, на який впливає інший, але й його власна внутрішня активність, його саморух; найбільше це проявляється на тих рівнях організації матерії, де активність, саморух найбільш виражені. Таким є рівень живої матерії.

Відображення — одна з форм вираження і реалізації матеріальної єдності світу; воно є також однією з передумов розвитку, бо на основі відображення відбувається нагромадження інформації, ускладнення структури і функцій матеріальних систем.

Завдяки загальній, всеохоплюючій — безпосередній чи опосередкованій взаємодії і взаємовідображенню все несе інформацію про все. До такого висновку дійшла філософська думка задовго до того, як були розроблені сучасна теорія відображення та інформатика. У живій матерії, що являє собою сукупність і взаємозв'язок величезної кількості організмів, загальнома-теріальні властивості саморуху і відображення набувають досить виразних, складних і якісно специфічних форм прояву. Наука нашого часу значно просунулась у дослідженні цієї проблеми і можна категорично сформулювати принципово важливий висновок: живе виникло з неживого в процесі еволюції космічної матерії.

Живі організми, як і будь-які об'єкти, здатні відображати і відображатися. Загальною, вихідною, елементарною формою їх відображення є подразливість — здатність вибіркового, об'єктивно доцільного (тобто такого, що сприяє виживанню) реагування на фактори, впливи зовнішнього середовища: наближення до споживної речовини, віддалення від шкідливої, рух із темряви до світла, рухи росту, періодичні рухи, пов'язані з добовими змінами, наприклад, розгортання й згортання квітів і т.п.

Своєрідні форми відображення з'являються у тварин. Спочатку це недиференційована чутливість, з якої в процесі еволюції виділяються різні за модальністю відчуття; мабуть, найдавніші — це больові, теплові, дотикові, а також нюхові, потім зорові, слухові — з формуванням відповідних дистант-них рецепторів (тобто таких, що дають змогу відчувати на відстані). Пізніше — у більш високоорганізованих тварин — виникає здатність сприймання (чуттєвого відображення цілісних предметів) і нарешті — здатність уявлення, яке спирається на чуттєве запам'ятовування, і зародки конкретно-образного, вплетеного в безпосередню ситуацію і пов'язаного з тваринною ''діяльністю'' мислення.

Ці форми відображення мають вже психічний характер (від грец. psyche — душа), тобто пов'язані з певним суб'єктивним, внутрішнім станом, переживанням. Виникнення й розвиток психіки утварин були зумовлені двома взаємозв'язаними чинниками: рухомим, активним способом життєдіяльності, який ставив підвищені вимоги до здатності випереджаючого відображення дійсності (без чого неможливе своєчасне або навіть завчасне реагування) і появою (формуванням, удосконаленням) спеціального органу, який керує поведінкою тварин на основі сприйняття, переробки, використання інформації, - нервової системи. Для психічного відображення найбільше значення має центральна нервова система — головний мозок. Саме функціонування мозку є фізіологічною основою психіки.

Психіка має для живої істоти біологічну цінність, бо вона забезпечує краще пристосування до середовища, динамічніше й точніше реагування; завдяки психіці поведінка набуває цілісного, координованого, інтегрованого і цілеспрямованого характеру.

Розвиток психіки тварин — це безпосередня ''передісторія'' психіки і свідомості людини. Проте відмінність між тваринною і людською психікою не тільки кількісна — в розумінні ступеня розвинутості й досконалості, масштабів можливості утворення асоціації, зв'язків між враженнями. Є й такі якісні особливості тваринної психіки, які не набули розвитку в людини і ''механізм'' яких ще не зовсім з'ясований. Наприклад, у психології є ще немало ''таємниць'', які вимагають наукового дослідження. Але зрозуміло, що люди, дуже тісно пов'язані з нашими ''братами меншими'', повинні їх оберігати і про них піклуватися.

Перші ознаки ''мислення'' (звичайно, не в точному значенні цього поняття) відмічені в людиноподібної мавпи, дельфінів, навіть у деяких птахів (кажуть, що ворона -''інтелектуал'' серед птахів).

Мислення у власному розумінні, свідомість, духовність є сутнісними ознаками лише людини. Принаймні нам невідомі інші живі істоти з такими якостями.

Вище було сказано про специфічні риси людини, які підносять її над тваринним світом, про особливості діяльності, в якій здійснюється активне ставлення людини до світу, його перетворення відповідно до своїх потреб.

Риси людської сутності і діяльності є основою виникнення і розвитку свідомості.

В процесі трудової, предметно-практичної діяльності, виготовлення і застосування знарядь праці формувалася здатність цілепокладання і планування дій, — а це вже є ознаки свідомості.

Надзвичайно велике значення для розвитку свідомості мало виникнення мови з її комунікативними і сигніфікативними функціями — тобто як засобу спілкування і позначення предметів, властивостей, відношень, процесів, дій і тим самим орієнтації в світі.

Поряд з пізнавальними, інтелектуальними здатностями свідомість людини виражає її моральну сутність. Інтелектуальність і моральність є формами прояву духовності.