88. Право як об’єкт філософського аналізу. Завдання філософії права.

Правова система — сукупність усіх правових явищ суспільної життєдіяльності, правових аспектів економічної, соціальної, політичної, духовної підсистем цілісного соціуму.    У цій площині принципове значення мають дослідження вчених-юристів, серед яких чільне місце посідають українські дослідники, в тому числі представники Національної академії внутрішніх справ.    Філософія права регулює правознавчі дослідження, реалізуючи загальнофілософські та філософсько-правові закони й категорії, методи і принципи. Регулятивна функція філософії права є складовою різноманітних управлінських процесів у суспільстві. Вона формувалась у взаємозв'язку з усім процесом становлення і розвитку наукового управління, його принципами, які специфічно проявляються у філософсько-правовій науці.    Загальна теорія систем Л. Берталанфі, тектологія О. Богданова, наукова організація праці Ф. Тейлора, різні аспекти управління виробництвом Ф. Джільберта, Г. Емерсона, Г. Черча, О. Гастєва, Й. Єрманського, вчення про управління Файоля, про стосунки між людьми Д. Карнегі — весь цей доробок управлінської проблематики є істотним для характеристики регулятивної функції філософії права, з урахуванням її соціально-правової специфіки, предмета, методів, функцій.    Ця проблематика вивчається в історичному контексті, зокрема щодо розвитку науки, етапів удосконалення наукової раціональності: класичного (до кінця XIX ст.), некласичного (початок XX ст.), постнекласичного (сьогодення). Кожний з етапів передбачив освоєння об'єктів певної системної організації: малих систем; великих систем; систем, що самоорганізуються (наш час).     Системи, що самоорганізуються, називаються ще дисипативними — вони пов'язані з розсіюванням енергії, коли структури виникають у відкритих, далеких від рівноваги системах унаслідок самоорганізації та існують за рахунок постійного розсіювання енергії, одержуваної ззовні. Зараз настійно утверджується енергетична теорія, складовою якої є синергетика — міждисциплінарний науковий напрямок, що вивчає процеси самоорганізації та хаотизації в різних системах. Тобто йдеться про несумісні, протилежні напрямки енергії: один спрямований на творення, самоорганізацію (в моральному плані, стосовно соціальних систем — це аналог добра, інший — на руйнування, хаотизацію — аналог зла, злочину, злочинності). Ясна річ, що для регулятивної функції філософії права проблеми синергетики є актуальними.    Адже йдеться про енергетику особистості — її діяльність: якщо свідомість — внутрішній зміст діяльності, то діяльність — зовнішній прояв свідомості; проникнути в цей механізм — значить, оволодіти регулятивними важелями впливу на свідомість і діяльність людини в напрямку їхньої правомірності, вміння протистояти негативним імпульсам. Принцип єдності свідомості й діяльності взаємозв'язаний з принципом детермінізму і принципом розвитку: перший фіксує причинну зумовленість внутрішнього світу особи від способу її життєдіяльності, другий — факт постійної змінюваності людської психіки одночасно зі змінами середовища. Вплив на середовище й потреби індивіда (на об'єктивні фактори його діяльності) детермінує позитивні зрушення в його інтересах, ціннісних орієнтаціях, мотивах (безпосередніх спонуканнях до дії), цільових настановах (у них міститься суб'єктивний усвідомлений образ передбачуваного результату, досягти якого людина намагається).    І оскільки дія — завершальний елемент механізму людської діяльності, єдиний критерій людини, яка оцінюється не за її думками І словами, а за результатами дій, діяльнісний аспект є вирішальним, у тому числі в правоохоронній роботі. Філософія права усвідомлює її сутність у взаємозв'язку з індивідуальною поведінкою. Водночас життя вимагає істотно поглибити розкриття постаті правоохоронця, який стоїть на варті законності й правопорядку.    Людський фактор стає ефективним лише в системному, діяльнісно-людиномірному підході до нього, от чому слід об'єднати другий і третій компоненти філософської тріади "системність методології—людина—діяльність". До названих загальнофілософських розроблень проблем людини доцільно додати ті, що присвячені людській діяльності: ця комплексна проблематика корисна для філософсько-правових фундаментальних досліджень на основі системного аналізу — найпродуктивнішого дослідницького методу та діяльнісно-людиномірного принципу як першооснови цього методу. У цій площині принципове значення мають національні, міжнародні та інші за масштабами науково-практичні конференції — форуми фундаментально-методологічних і прикладних розробок.    Наприклад, 1993 р. в Києві відбулася науково-практична конференція на тему: "Правова система України: теорія і практика". Учасники конференції зосередили свою увагу на таких питаннях: проблеми теорії та історії держави і права, їхні закономірності; конституційне та адміністративне право і проблеми місцевого самоврядування; цивільне право і процес, господарське і трудове право; екологічне та аграрне право; кримінальне право, процес і кримінально-виконавче право; міжнародне публічне і міжнародне приватне право.    Цінність конференції полягає ось у чому: вона представила систему правових наук; акцентувала на єдності теорії та практики, фундаментальних і прикладних досліджень, методології та методики втілення її у життя; відтворила фундаментально-прикладну роль філософії права, її методологічні функції в системі правових наук, не виокремивши її проблематику, оскільки філософсько-правовий аспект пронизує все правознавство, а поза його межами — всі науки.    Справді, до філософсько-правового аналізу звертаються теоретики історії й теорії держави і права, представники всіх галузей права, кримінології, криміналістики та ін. Закономірності злочинності, її причин, носіїв і попередження концентрують навколо себе різноманітні напрямки правознавства. Особливо важливим є взаємозв'язок зазначених напрямків у єдиній філософсько-правовій цілісності. Системний аналіз у філософії права детермінований з: трансформацією суспільства; його турботами і проблемами; актуалізацією правових питань засобами масової інформації; використанням наявної ситуації різними суспільними силами; пошуком ними консенсусу. Філософія права систематизує основні правознавчі напрямки: теоретико-практичний, ідеологічний, некласичний, багатофакторний, економічний, кримінально-соціологічний, соціально-психологічний, прогностичний.