23. Входження України під протекторат російської держави. Березневі статті.

Метою українців було знайти монарха, що міг би забеспечити новому суспільству законність і захист. Кандидатом на роль покровителя України був православний московський цар. З початку повстання Хмельницький умовляв царя в ім`я спільної православної віри прейти на допомогу. Але Москва реагувала якось обережно. Москва неодноразовов вела війну з Польщею, тому зайняла вичікувальну позицію щодо України.Хмельницький розумів, що без союзників Україна не вистоїть. Що собою являли такі союзники, як турки, він переконався у ході войових дій. Контакти не із російським царем підтримувались ще і в 1649 р. Зокрема, у березні 1649 р. Москва надіслала перше офіційне посольство в Україну. В квітні перше українське посольство вирушило у Москву на захист України, прийняти її під високу руку і послати на допомогу військові сили. 8 січня 1654 р. відбулася Переяславська рада. На ній козацька старшина склала усну присягу московському цареві на вірнопідданство. Водночас московська делегація заприсяглася від імені царя зберегти за Україною її права та захищати від ворога.Проект мав 23 статті й базувався на усних Переяславських домовленостях і Зборівському українсько-польському договорі. За умови дотримання цих статей Україна зобов'язувалася ввійти під покровительство Москви і сплачувати данину на знак такого підданства.

27 березня 1654 р. статті договору (Березневі статті) було передано послам Б. Хмельницького.Правовий статус України за Березневими статтями

Українсько-московський договір 1654 р. був основним юридичним актом, який визначав правові відносини між державами на тривалий період. Його слід розглядати як двосторонній акт виявлення волі двох країн, рівноправних за статусом. У Переяславі не було ні "возз'єднання", ні "приєднання", ні "входження" України до складу Московської держави. Це був звичайний військово-політичний союз держав. Його умови передбачали, що:

1) зберігалася недоторканність суспільно-політичного устрою України, її адміністративної та судової систем;

2) главою України залишався виборний гетьман. Але царя потрібно було сповіщати про результати виборів. Окрім того, гетьман мав скласти присягу на вірнопідданство цареві й отримати від нього клейноди;

3) у зовнішніх відносинах Україна зберігала суверенітет. Вона повинна була лише повідомляти Москву про зв'язки з іншими державами. Але без санкції царя не могла вести переговорів із Польщею та Туреччиною;

4) Україна здобула право мати власне військо у 60 тисяч реєстрових козаків;

5) Україна зобов'язувалася сплачувати податки до царської скарбниці (це була своєрідна плата за військову допомогу). Але фінансова адміністрація не залежала від царя;

6) підтверджувалися права та вольності українських магнатів і шляхти (спадкові права на землі, прибутки з них, на платню посадовим особам, на суд та ін.);

7) Московія пообіцяла захищати Україну від зазіхань із боку Польщі. З цією метою в Києві має бути військова залога російських військ на чолі з воєводою. Але вони не втручатимуться у внутрішні справи України.

24. Українські землі в другій половині XVII ст. Руїна

Поняттям "Руїна" історіографія позначає трагічний період в історії України, пов'язаний з третьою чвертю XV11 ст. "Руїна" об'єднує поняття громадянської війни та іноземної інтервенції в Україну з боку Росії, Польщі, Туреччини.

Смерть Б. Хмельницького ослабила підвалини української держави. Цим скористалася Росія, щоб посилити наступ на вольності українського народу, почастішали вторгнення в Україну польських військ, турків, кримських татар.

Козацька старшина, дбаючи насамперед про станові інтереси, прагнула загарбати землю селян і рядових козаків, перетворити їх на своїх кріпаків. Після смерті Б. Хмельницького гетьманом України обрали його сподвижника писаря Івана Виговського (1657—1659 pp.). Виговський повністю став на бік старшини та шляхти і взяв курс на закріпачення селян. Це викликало вибух невдоволення низів. Народні повстання охопили Лівобережжя та Запорожжя. Повстання очолив полтавський полковник М. Пушкар і запорозький кошовий Я. Барабаш. Останніх підтримала Москва, розраховуючи тим самим ослабити владу гетьмана і сильніше прив'язати Україну до Росії. У червні 1658 р. І. Виговський за допомогою Кримської орди розгромив загони повстанців під Полтавою. Місто було спалено татарам дозволено брати ясир. У бою загинув М. Пушкар, а Я. Барабаш потрапив у полон і був страчений. Ці події коштували Україні 50 тис. жертв.

Прагнучи остаточно досягти незалежності від Росії, І. Виговський у вересні 1658 р. уклав Гадяцький договір з польським урядом про входження України до складу Польщі як рівноправного члена федеративної держави (Великого Князівства Руського). Опираючись на польську допомогу, Виговський у 1658—1659 pp. досить успішно вів бойові дії з російськими військами. У битві під Конотопом (28—29 червня 1659 р.) його полки вщент розгромили росіян. Після падіння І. Виговського гетьманом проголосили сина Б. Хмельницького Юрія (1659-1663 pp.). Слабкий і безвольний політик, він став пішаком у руках різних старшинських угруповань. Користуючись цим, російські і польські війська, татарські орди безперешкодно грабували Україну. Внаслідок цього в 1663 р. Хмельницький втратив гетьманську булаву, а українські землі розкололись на 2 частини — на Лівобережжі наказним гетьманом став Я. Сомко, а на Правобережжі старшина обрала гетьманом П. Тетерю. Правління Сомка теж виявилось короткочасним. У червні 1663 р. Іван Брюховецький на чорній Раді у Ніжині був обраний гетьманом Лівобережної України. Гетьманом правобережної України в 1665 р. став видатний політичний і військовий діяч Петро Дорошенко. Стратегічною метою його внутрішньої і зовнішньої політики було об'єднання Лівобережжя і Правобережжя в соборній Українській державі. Таким чином, внаслідок Руїни Україна зазнала незліченних людських втрат, виявилась розколотою на дві частини, втратила чимало здобутків доби Б. Хмельницького. Окремі дипломатичні і воєнні успіхи (за Виговського і Дорошенка) не були розвинуті через внутрішні чвари.