8

Тема 10. Спеціальні історичні дисципліни. План:

1. Історична географія.

2. Музеєзнавство і архівознавство.

3. Хронологія.

4. Документознавство, дипломатика, генеалогія, палеографія.

5. Геральдика, сфрагістика, вексилологія, нумізматика, боністика, фалеристика, медальєрика, метрологія.

1. Історична географія.

Історична географія вважається як правило спеціальною історичною дисципліною, але вона знаходиться на стику історії і географії тому її можна вважати прикордонною (міждисциплінарною) наукою.

Проте на відміну від інших міждисциплінарних наук вона довгий час не розвивалася швидкими темпами. Можливо це було пов’язано з тим, що значна частина принципових питань не отримали повного вирішення. І головним з них було нечітке визначення об’єкту і предмету дослідження.

Як і вся історична наука, історична географія пройшла довгий шлях теоретичного переосмислення об’єкту дослідження. Теоретичні основи розвивалися від географічного детермінізму суть якого полягала у виключному впливі географічного середовища на характер, формування і долю етносів до цивілізаційної концепції де одним з факторів виступали географічні умови.

У цілому загальне визначення зводилося до сентенції визначеної І.А. Вітвером – «Історична географія вивчає конкретну географію минулого і її зміни на різних історичних етапах».

Узагальнення зроблені видатним істориком В.К. Яцунським і іншими спеціалістами в царині історичної географії дозволили на сьогоднішній день сформулювати основні вісім напрямків:

• Історична фізична географія (історичне землезнавство) вивчає загальні питання розвитку і змін географічного середовища за історичний час.

• Зміна кліматичних умов у добу переходу від пізнього палеоліту до мезоліту – зміни тваринного світу.

• Історична політична географія вивчає політичну карту, кордони держав і їх устрій, географію воєн і повстань.

• Територія Волинського князівства включала землі заселені балтськими племенами. Битва 1239 р. Волинського війська з військом Тевтонського ордену. Напад на Україну – реальна географія експансія обох на території балтів.

• Зміна кордонів Великого князівства Литовського, Кримського ханства і Московського царства.

• Події війни 1653 р. Загроза нападу Польщі – реальна географія – наступ козацьких військ на польські території.

• Історична географія населення вивчає його демографічні, етнічні, релігійні особливості, а також питання, пов’язані з його розміщенням і міграціями на різних етапах історичного розвитку.

• Демографія і етнічний склад населення півдня України у ХІХ – на початку ХХ ст.

• Історична соціальна географія вивчає соціальний склад суспільства, взаємодію різних суспільних прошарків і класів, зміну суспільних формацій протягом історичного минулого.

• Історична економічна географія вивчає поступовий хід розвитку виробництва в цілому і окремих галузей, а також зміни в їх просторовій структурі.

• Шлях з варяг у греки – реальний статус транзитна магістраль, що стала продовженням Великого шовкового шляху і магістраль монопольного експорту товарів з Русі.

• Зрошувальна система – вплив на агропромисловий комплекс півдня України.

• Історична культурна географія вивчає історико-географічні аспекти розвитку матеріальної і духовної культури.

• Поширення освітянських закладів по регіону.

• Історична географія взаємодії суспільства і природи вивчає прямі і зворотні зв’язки між соціально-економічним розвитком і навколишнім середовищем і їх вплив на формування антропогенних ландшафтів різних типів.

• Зміна руху мусонів – посуха в Північній Африці і на Близькому сході призвели до скорочення мисливських тварин і примусили населення перейти до землеробства.

• Висихання степу – наслідок послаблення Скіфів через зміну характеру пасовиськ і скорочення кормової бази для великої рогатої худоби, просування зі Сходу з сухих степів Прикаспія Сарматів.

• Історико-географічне країнознавство вивчає перераховані вище напрямки у прилаштуванні до окремих територій.

З історичною географією тісно пов’язані такі спеціальні історичні дисципліни:

• Топоніміка – вивчає історію створення, перетворення та функціонування географічних назв. поділяються на макротопоніми (назви великих об’єктів) і мікротопоніми (назви малих об’єктів – ставки, луки, струмки), також вони поділяються на водні і земні.

• Водні:

• пелагоніми – назви морів

• гідроніми – назви водних об’єктів на суші (річки (потамоніми), озера (лімноніми), болота (гелоніми), джерела )

• Земні:

• каньйони та плато (ороніми),

• печер та гротів (спелеоніми),

• рік, що течуть під землею (спелеогідроніми),

• населених пунктів (ойконіми), для сел (хороніми),

• вулиць (годоніми),

• площ (агороніми),

• шляхів (дромоніми),

• лісів (дрімоніми) та ін.

Територія України має унікальну топонімічну систему, сформовану різними народами, що мешкали на цих територіях в різні часи (східні слов’яни, балти, сармати-алани, греки, германці, тюрки, поляки угорці та ін.) та впливом політичних систем під владою яких вона перебувала.

• Історична картографія – розробляє і вивчає теорію і методи створення, та використання історичних мап і атласів.