36.Сутність, значення та класифікація інновацій.

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якіс­но нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Результатом інноваційних процесів є новини, а зап­ровадження їх у господарську практику визнається за нововведення.

За своїм характе­ром інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємозв'язані види.

Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів вироб­ництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок су­спільного виробництва (організаційні структури управління сфе­рами науки та виробництва, форми організації різних типів вироб­ництва й колективної праці тощо);

економічні - методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і плану­вання, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності;

соціальні - різні форми активізації людського чинника (про­фесійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, пере­довсім керівного складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяль­ності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини та охорона довкілля; ство­рення комфортних умов життя тощо);

юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій.

За масштабністю і силою впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі новини та нововведен­ня можна об'єднати у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).

Значення : забезпечення максимально можливого прогресивного впливу на виробництво за умови, що підприємства використовують нововведення постійно, комплексно і гармонічно. Найбільший вплив на ефективність діяльності підприємства справляють технічні та організаційні нововведення.

37. Науково-технічний і організаційний прогрес: поняття, роль та основні тенденції.

Науково-технічний прогрес (НТП) — це безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки, тобто постійний процес створення нових і вдосконалення застосо­вуваних технологій, засобів виробництва та кінцевої продукції з використанням досягнень науки. НТП властиві такі класичні форми: 1) еволюційна -> постійне поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів або технології їхнього виготовлення, модернізація чи створення нових мо­делей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки; 2)революційна -> зміна поколінь техніки й кінцевої про­дукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, науково-технічні революції, у процесі яких здійсню­ється масовий перехід до нових поколінь техніки в провід­них галузях виробництва.

Науково-технічна революція (НТР) — докорінна якісна трансформація суспільного розвитку на основі но­вітніх наукових відкриттів (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і способів техно­логії, організації та управління виробництвом, на характер трудової діяльності людей.

Визначальні особливості сучасної НТР:

• перетворення науки на безпосередню продуктивну силу;

• новий етап суспільного поділу праці, пов'язаний з пе­ретворенням науки на провідну рушійну силу економічної і соціальної діяльності;

• прискорення темпів розвитку сучасної науки г техні­ки; інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з вироб­ництвом;

• якісне перетворення всіх елементів процесу виробни­цтва — знарядь і предметів праці, самої праці (революція в робочих машинах, створення матеріалів з наперед зада­ними властивостями, збільшення частки творчості у праці).

Поняття організаційного прогресу виступає як уза­гальнена характеристика процесу використання органі­заційних чинників розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих й застосуванні нових методів і форм організації виробни­цтва та праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Організаційному прогресу властиві певні особли­вості, що відрізняють його від НТП.

По-перше, НТП є безпосереднім і головним чинником зростання продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний прогрес лише забезпечує реалізацію нових потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-тру­дових процесів.

По-друге, створення і впровадження нової техніки й тех­нології, застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових виробів приводять до зниження трудоміст­кості їхнього виготовлення, а вдосконалення організації ви­робництва і праці дає змогу зменшити втрати робочого часу і простої устаткування.

По-третє, практична реалізація напрямків НТП, як правило, потребує великих витрат суспільної праці, мате­ріальних і фінансових ресурсів; здійснення ж заходів орга­нізаційного характеру здебільшого або зовсім не потребує нових витрат, або ці витрати є незначними. Виокремлюють два основні напрямки організацій­ного прогресу — загальносистемний і внутрішньовиробничий, кожний з яких охоплює ті самі об’єкти.

Сучасні тенденції: 1. прискорення темпів розвитку окремих і посилення взаємозв'язків усіх суспіль­них форм організацій вироб­ництва, що забезпечують конкуренцію на ринку та мультиплікаційну ефектив­ність діяльності 2. Посилення безперервності й гнучкості виробництва з допомогою ширшого за­стосування автоматичних роторних ліній, робототехнічних комплексів і гнуч­ких виробничих систем 3. Розвиток колективної (бригадної) форми орга­нізації та оплати праці, що за умов прискорення НТП, ускладнення тех­нічної бази виробництва стає об'єктивно необ­хідним 4. Раціоналізація організації' потоку і використання за­собів виробництва та кін­цевої продукції на всіх стадіях відтворювального, процесу, переміщення частини операцій з підго­товки виробництва у сфе­ру його матеріального забезпечення 5. Формування нових типів суспільної комбінації еле­ментів сфери «наука—ви­робництво — споживан­ня» у вигляді спільних під­приємств, науково-техніч­них комплексів, інже­нерних і сервісних центрів 6. Удосконалення організа­ції функціонування гос­подарського механізму підприємств, перехід останніх на ринкові від­носини з державою та іншими контрагентами 7. Активізація людського чинника здійсненням пра­вильної кадрової політи­ки, забезпеченням належ­ної організованості та виконавської дисципліни