24.Сутнісно-видова характеристика форм і систем оплати праці персоналу.

Основними вимірниками результатів (затрат) праці є кількість виготовленої продукції (обсяг наданих послуг) належної якості або витрачений робочий час, тобто кількість днів (годин), протягом яких працівник фактично був зайнятий (працював) на підприємстві (в організації). Такому поділу вимірників затрат праці відповідають 2 форми зп, що базуються на тарифній системі, — відрядна та почасова.

За відрядної форми оплата праці проводиться за нормами й розцінками, установленими на підставі розряду працівника. Кваліфікаційний (тарифний) розряд працівника передбачає виконання роботи відповідної складності.

За почасової форми зп оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначається тарифним розрядом.

Кожна з названих форм заробітної плати охоплює кілька систем оплати праці для різних організаційно-технологічних умов виробництва.

На в-ві застосовують наступні системи оплати праці:

1.пряма відрядна система - заробіток працівника розраховується множенням кількості одиниць виробленої продукції та розцінки за одиницю продукції;

2.За непрямої відрядної системи заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що їх він обслуговує. Вона застосовується для оплати тих категорій допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників, кранівників), праця яких не піддається нормуванню та обліку, але значною мірою визначає рівень виробітку основних робітників.

3.За відрядно-преміальної системи заробіток працівника складається з відрядного заробітку та премії за досягнення певних результатів;

4.Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми за звичайними відрядними розцінками, а робіт, виконаних понад нормативний (базовий) рівень, — за підвищеними розцінками залежно від ступеня виконання завдання.

5.Почасова оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або за місячними окладами.

6.У почасово-преміальній системі окрім тарифного заробітку працівник одержує премію за досягнення певних кількісних або якісних показників. За застосування почасово-преміальної системи з використанням нормованих завдань заробіток може складатися з трьох частин:1) почасового заробітку, що розраховується пропорційно відпрацьованому часу, і доплат за професійну майстерність та умови (інтенсивність) праці; 2) додаткової оплати за виконання нормованих завдань, що нараховується у відсотках до почасової оплати за тарифом; 3) премії за зниження трудомісткості виробів або робіт. Різновидом почасово-преміальної є система оплати за посадовими окладами, що застосовується на підприємствах усіх галузей економіки. За цією системою оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер.

25.Сутність, структура, класифікація та види оцінки основного капіталу підприємства.

Капітал підприємства – це сукупність цінностей у матеріальній, фінансовій та нематеріальній формі, які інвестовані у формування активів підприємства з метою збільшення його ринкової вартості.

За об’єктом вкладення капіталу виділяють: основний, оборотний та інтелектуальний капітал.

Основний капітал – це сукупність цінностей, які авансовані у формування основних фондів підприємства.

Основні фонди – це сукупність засобів праці у вартісному вимірюванні, які функціонують в процесі в-ва тривалий час, при цьому не змінюють свою натурально-речову форму і переносять вартість на вартість виготовленої продукції частинами по мірі спрацювання.

Структура основних фондів: будівлі, споруди, обладнання, устаткування, транспортні засоби, передавальні пристрої, офісні меблі, орг. техніка, бібліотечні фонди тощо.

Основні фонди, які безпосередньо приймають участь у виробничому процесі мають назву активна частина основних фондів. До неї відносяться обладнання та устаткування.

Види оцінки основних фондів:

1. Первісна вартість: вартість закупки, транспортування, монтаж.

2. Залишкова вартість основних фондів – це різниця між первісною вартістю основних фондів та величиною нарахованої амортизації.

3. Відновна вартість ОФ – це первісна вартість ОФ в масштабах діючих ринкових цін.

4. Ліквідаційна вартість – це вартість ОФ на момент їх ліквідації.

5. Балансова вартість – це вартість ОФ, за якою вони рахуються на балансі підприємства. Балансова вартість є залишкова вартість.

6. Середньорічна вартість – це розрахункова величина, яка визначається:

ОФсер.=ОФ поч.року. + ОФ введено * (t1/12) – ОФ вибули*(t2/12)

ОФ введено – ОФ, які введені в експлуатацію в даному розрахунковому періоді

ОФ вибули – вартість ОФ, які вибули з експлуатації протягом розрахункового періоду.

t1 – к-сть місяців, які ОФ, що введені в експлуатацію, працювали до кінця року.

t2 - к- сть місяців, які ОФ, що вибули з експлуатації недопрацювали до кінця року.

26. Основні засоби підприємства: поняття, функціонально-елементний склад та оцінка.

Вигот-ня продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів в-ва (ЗВ), які за своїм мат.-реч. складом становлять вир-чі фонди п-ва, усю сук-ть яких поділяють на основні та оборотні. ЗВ як сук-ть засобів і предметів праці не можна ототожнювати в-чими фондами, так як:•ел-ти ЗВ стають в-чими фондами лише з моменту їх безпосер. використання у в-чому процесі;•в-чі фонди на відміну від ЗВ – виключно вартісна ек. категорія.

Основні фонди (Оф) – засоби праці, які мають вартість і функц-ть у в-ві тривалий час (більше року) у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься на вартість продукції (платні послуги), що виробляється, частинами в міру спрацювання.

Оф визначають хар-р мат.-тех. бази в-чої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання обсягу й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення тех. оснащеності та продуктвності праці в-чого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною Оф, становлять мат. основу в-чої потужності п-ва.

Оцінка Оф – грош. вираження їх вартості. Вона об”єктивно необхідна для правильного визначення загал. обсягу Оф, їх динаміки і стр-ри, розрахунку ек. пок-ків госп. діял-ті п-в та ін. суб”єктів госп-ня.

Види оцінки Оф: залежно від моменту проведення оцінки – за первинною або відновною вартістю; залежно від стану Оф – за повною або залишковою вартістю.

Вартість Оф: первинна (початкова) – фактична вартість на момент проведення оцінки (кошторисна в-ть буд-ва в-чих приміщень, первинна в-ть устаткування з урах. його транп-ня та монтажу на місці експлуатації); відновна – в-ть відтворення Оф за сучас. умов в-ва. Вона врах. ті самі витрати, що й первинна, але за сучас. цінами. Для забезпечення порівняності вартісної оцінки Оф періодично проводиться їхня переоцінка за відновною в-тю; повна (первиння й відновна) – в-ть у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією в-тю Оф рахуються на балансі п-ва протягом їх функц-ня; залишкова – характеризує реальну в-ть Оф, ще не перенесену на в-ть вигот.продукції; = повна в-ть - нагромаджена Σ спрацювання Оф; викор-ся для розрахунків норм аморт. відрах-нь і визначення наслідків ліквідації спрацьованих Оф. Балансова в-ть: 1)на поч. розрахунк. року: БВ*=БВо+Вноф+Вкр+Врек-Вв-АВо, де БВо- баланс. в-ть Оф на поч. року, що передував звітному;Вноф- витрати на придбання нових Оф;Вкр- в-ть кап.ремонту Оф;Врек- витрати на реконструкцію в-чих приміщень і модернізацію устатк-ня; Вв- в-ть виведених з експлуатації Оф протягом року, що передував звітному; АВо- Σаморт. відрах-нь, нарахованих у році, що передував звітному; 2) на поч. наступного за звітним року: врах-ся абсолют. величини введення в дію та вибуття протягом звіт. року, оскільки Оф мають діяти (не діяти) протягом усього наступ. року незалежно від дати введення чи вибуття їх у звіт. році.

Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення Оф є їхня клас-ція:

видова (викор-ся бухобліком і статистикою): будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини й устатк-ня, транспорті засоби, інструмент, в-чий інвентар і приладдя, госп. інвентар, ін. Оф(бібліотеч.фонди, музей.цінності, багаторіч.насадження, капітал.вкладення в орендовані Оф); укрупнена (для розрахунків аморт.відрахувань до кінця 2003р.) – за трьома групами: 1)будівлі, споруди, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої; 2)автотранспорт, меблі, побут електронні, оптич., електромеханічні прилади та інструменти, у т.ч. ЕОМ, інші машини для автомат. обробки інформації, телефони, ін.офісне обладнання; 3)інші Оф, що не вкл.в1 та 2групи.(обладнання, устаткування)

з 1.01.2004р. відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами від 24.12.2002р.основні фонди підлягають розподілу за такими 4 групами:1)будівлі, споруди, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої; 2)автотранспорт, меблі, побут електронні, оптич., електромеханічні прилади та інструменти, ін. офісне обладнання; 3)інші Оф, що не вкл.в1, 2 та 4групи.(обладнання, устаткування); 4) ЕОМ, інші машини для автомат. обробки інформації, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації.

Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів, як правло, відбувається нерівномірно протягом року, то розраховувати їх середньорічну вартість краще кількома такими методами:

1. Середньорічна вартість основних фондів для тих підприємств, на яких рух фондів протягом року неінтенсивний, С_ср. = С_н.р + С_н N_пр. – C_в N_{п. пр.} / 12 : де С_н.р. — вартість основних фондів на початок року; С_н , С_в — вартість фондів, які відповідно надійшли та вибули протягом розрахункового року;

N_пр. , N_{п. пр.} — кількість місяців, коли фонди відповідно працювали і не працювали протягом року.

2. Середньорічна ва ртість основних фондів на тих підприємствах, де їх рух протягом року інтенсивний, С = 0,5С₁+С₂ + C₃ + ... + С₁₂ + 0,5С^’ ₁₂ / 12 : де С₁ С₂, ...С₁₂, - вартість основних фондів на початок кожною місяця поточного року; С^’₁₂ — вартість основних фондів на 31 грудня поточного або на 1 січня наступного року.

3. Середньорічна вартість орендних основних фондів : С_{ср. ор.}= С_ор. N_ор. / 12 : де С_ор. - сумарна балансова вартість ОФВ, які орендувалися; N_ор. - кількість місяців оренди.

Показники використання основних виробничих фондів

Показники використання основних виробничих фондів здебільшого поділяються на дві великі групи: — натуральні;— вартісні. Інколи додатково виокремлюють ще одну групу показників — умовно-натуральних.

До натуральних показників належить показник продуктивності за одиницю часу роботи устаткування, машннн чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт/год; км/год; т/год тощо). Вона заноситься у технічний паспорт основного фонду. Проте натуральні показники використання основних виробничих фондів не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних фондів різних видів. Неможливо порівняти продуктивність, наприклад, доменної печі та металорізального верстата. Тому на деяких підприємствах застосовують умовно-натуральні показники, їх сутність зводиться до того, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі розраховуються індекси зведення, з урахуванням яких визначається продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно-натуральних одиницях.

Натуральні і умовно-натуральні показники використання основних виробничих фондів обчислюються стосовно активної їх частини. Але визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо — майже неможливо. Тому для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовуються вартісні показники.

Вартісні показники можна поділити на три основні групи:

І. Показники, які характеризують технічний стан основних виробничих фондів.

1.Коефіцієнт оновлення. Характеризує інтенсивність уведення в дію нових виробничих потужностей і визначається відношенням вартості введених основних фондів (С_введ) до первісної вартості всіх основних фондів на кінець року (С_{перв. к.р.} ).

К_онов. = С_введ. / С_{перв . к.р.}

2.Коефіцієнт вибуття. Відображає інтенсивність вибуття основних фондів упродовж розрахункового періоду і визначається відношенням вартості основних фондів (С_виб.), що вибули, до первісної вартості фондів на початок року (С_{перв. п.р.} ).

К_виб. = С_виб. / С_{перв. п.р.}

3. Коефіцієнт зносу Показуг, яка частина вартості оснонннх фондів уже перенесена на вартість готової продукції. Іншими словами, він характеризує ступінь зносу основних фондів і визначається відношенням величини зносу (С_зн.) до первісної вартості основних фондів на кінець року (С_{перв. к.р.} ).

K_зн. = C_зн. / C_{перв. к.р.}

4. Коефіцієнт придатності. Характеризує ступінь придатності основних фондів до експлуатації і визначається як відношення недоамортизованої вартості основних фондів (С_зал) до їх первісної вартості на кінець року (С_{перв. к.р.} ).

K_{придат.} = C_зал. / C_{перв. к.р.} = C_{перв. н.р.} –C_зн. / C_{перв. к.р.} ; К_зн. + К_{придат.} = 1