Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Predmet_ekonomichnoyi_teoriyi11.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
3.3 Mб
Скачать

8)Економічна і соціальна ефективність національної економіки

Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну й економічну ефективність. Соціальна ефективність — відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини. Інтегруючим показником соціальної ефективності є частка товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період, як правило, — за один рік. У розвинутих країнах світу частка товарів народного споживання у ВНП становить майже 70%, а виробництво засобів виробництва — 30%. У колишньому СРСР існувала обернена пропорція у співвідношенні цих двох груп товарів. Це свідчило про значно більшу соціальну ефективність економіки розвинутих країн Заходу, з одного боку, та витратний характер економіки колишнього Радянського Союзу — з іншого. В Україні за 1991 — 1998 pp. частка товарів народного споживання скоротилася з ЗО до 24%, що свідчить про погіршення показників соціальної ефективності. Основною причиною такого становища є насамперед існування в Україні великого військово-промислового комплексу (ВПК), тобто підприємств і галузей, які виготовляють зброю, некерований процес конверсії військового виробництва. Після розпаду СРСР в Україні залишилося приблизно 30% його ВПК. Крім того, наявні велика матеріаломісткість виробництва (витрати матеріалів на одиницю продукції), застаріла структура виробництва (переважання металургійної промисловості, важкого машинобудування тощо), різкий занепад легкої та харчової промисловості під час економічної кризи. Так, порівняно з 1990 р. виробництво товарів народного споживання скоротилося в Україні в 1998 р. майже на 60%. Конкретизацією соціальної ефективності є економічна ефективність. Економічна ефективність. Економічна ефективність — досягнення найбільших результатів за найменших затрат живо! та уречевленої праці. Економічна ефективність є конкретною формою дії закону економії часу. За капіталістичного способу виробництва узагальнюючий показник економічної ефективності — норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу основною метою стає максимізація не прибутку, а чистого доходу на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку. Конкретнішими показниками економічної ефективності є продуктивність і фондомісткість праці, фондовіддача і фондомісткість продукції, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін. Основні напрями зростання економічної ефективності в Україні: суттєве зниження енергомісткості (витрати енергії на одиницю продукції приблизно в 2,5—3 рази перевищують аналогічні витрати у розвинутих державах світу, нафти — у 8—10 разів), матеріаломісткості (витрати матеріалів та ресурсів в Україні на одиницю продукції в 2—2,5 рази перевищують аналогічні показники у країнах Заходу), зростання фондовіддачі тощо.

9)Відносини власності як основа економічної системи. Типи, види та форми власності, їх переваги і обмеженості.

Основу економічної системи повинні становити відносини власності. Вони завжди були тим стрижнем у суспільстві, навколо якого формувались і розвивались всі інші суспільні відносини. Привласнення матеріальних та духовних благ у різних економічних системах складає суть економічних відносин, що виражаються поняттям "власність". Проте серед вчених-економістів досі немає єдності в трактуванні відносин власності. Одним з найдискусійніших в наш час економічним визначенням власності є таке: власність - це відношення між людьми з приводу речей. Певною мірою це визначення відбиває саме економічний, а не правовий, соціальний чи якийсь інший аспект власності. Адже найбагатший капіталіст стане злиденним, якщо опиниться сам на сам зі своїми заводами, палацами, кораблями і нікому буде ані працювати на них, ані купувати вироблене. Багатство капіталістичного суспільства - товар. Його має хтось виробити, хтось купити та спожити і таким чином принести власнику капіталу прибуток. Поняття "власність" достатньо складна категорія. Найчастіше його ототожнюють з привласненням. Відносини привласнення в багатьох концепціях власності вважаються базовими. Привласнення вказує, кому належать блага (об'єкти власності), як вони розподіляються і з якою метою використовуються. Об'єктами власності є речі, які присвоюються, тобто всі елементи суспільного багатства, результати та фактори виробництва. Суб'єктами власності можуть бути окремі особи (громадяни), колективи, організації, фірми, асоціації, держава. Важливим критерієм належності відносин власності до предмету економічної теорії є безпосередній зв'язок відносин власності з виробничими відносинами, відносинами між людьми по виробництву, розподілу і використанню засобів виробництва. Саме засоби виробництва є головним найбільш стійким об'єктом власності. Таким чином, відносини власності - це певна система відносин з приводу володіння, розпорядження, користування, привласнення і споживання людьми як засобів виробництва, так і результатів праці. Володіння - головна передумова власності. Але саме по собі володіння ще не означає власності в її повному економічному змісті. Володіти можна і пасивно. Володіння тільки фіксує об'єкт власності, визначає його конкретно. Володіння цінне тим, що дає можливість розпоряджатися майном. Щоб відчути різницю між правом володіння і правом розпорядження, достатньо згадати деякі форми заповітів з художньої літератури: "Залишаю такому-то...те-то і те-то, але до стількох-то років або виконання ним таких-то умов...він не може ним розпоряджатися". Тут чітко і зрозуміло розставлені акценти між двома правами - володіння і розпорядження. Користування - це відносини до об'єкту використання, спрямовані на отримання з нього корисного ефекту, при цьому реалізується ідея корисності, яка є абсолютним стимулом еволюції як виробництва конкретних цінностей, так і соціально-економічного розвитку суспільства. Коли власник віддає об'єкт власності в оренду, він, відповідно, в межах договору оренди, передає право розпорядження і використання орендарю. Привласнення вони здійснюють спільно: орендодавець привласнює орендну плату, орендар - прибуток від господарської діяльності мінус орендна плата.

В суспільстві виникають дві основні форми власності — дер­жавна і недержавна. Кожна з них, в свою чергу, складається з різних видів власності. Недержавна власність може бути індивідуальною (або сімей­ною). Можливі також кооперативна і колективні нили недержав­ної власності. Останні два види по суті є груповими формами власності. Вони відрізняються не суттю, а шляхами виникнення. Кооперативна власність створюється на основі об'єднання май­на і грошей, що належали різним власникам. Колективна власність виникає на іншій основі, наприклад, на основі викупу ко­лективом державного підприємства. Різновидом групової влас­ності є також акціонерна власність, яка виникає через продаж цінних паперів (акцій). Сформований на цій основі капітал ви­користовується для створення або розширення підприємства, причому власник акцій вважається співвласником підприємства і реалізує свою власність у вигляді доходу на акцію (дивіденду). Державна власність так само не однорідна. Види державної власності визначаються структурою держави як інституту влади. В залежності від цієї ознаки розрізняють загальнодержавну (уря­дову) власність, власність середньої ланки влади (обласної, шта­ту, департаменту тощо), а також муніципальної (місцевої влади). В умовах нормального функціонування всіх інститутів влади де­ржавну власність можна розглядати як власність всього суспільс­тва у відповідних межах. Але внаслідок економічних, соціальних, політичних незгод державна власність втрачає ознаки власності всього суспільства, перестає служити суспільним інтересам, пе­ретворюється в джерело збагачення окремих верств населення. Кожній формі власності, кожному її різновиду притаманні свої переваги і певні обмеження. Перевагою індивідуальної (сімейної) власності є її здатність породжувати найсильніші стимули і спонукальні мотиви. Однак для цієї власності типовий невеликий розмір, який об­межує можливості для підприємницької діяльності. Групова власність відсуває обмеження щодо розмірів капіта­лу. В цьому її перевага. Але виникає інше обмеження — перева­жання поточних інтересів над стратегічними, намагання негайно поділити весь доход, незважаючи на перспективу розвитку, осо­бливо неблизьку. Слід відзначити великі переваги державної власності. Перш за все вона знімає ресурсові обмеження, оскільки джерелом вит­рат стає державний бюджет. Державна власність дає найширші можливості для вирішення проблем, виходячи з стратегічних ін­тересів суспільства. Проте здійснення діяльності на основі дер­жавної власності має свої недоліки та обмеження. Виникає небе­зпека послаблення стимулів і спонукальних мотивів у викорис­танні ресурсів, втрати зв'язку між оплатою праці і досягнутими результатами. Крім того, є також небезпека використання дер­жавної власності не в інтересах суспільства, а як годівницю для чиновників державного апарату. Перераховані переваги і обмеженості всіх форм і видів влас­ності свідчать про необхідність такого їх поєднання в економіч­ній системі, яка б відповідала інтересам суспільства. Однією з характерних ознак сучасної ринкової економіки є множинність форм і видів власності.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]