53) Всесвітнє господарство і етапи його еволюції. Форми світогосподарських зв*язків

Формування світового господарства розпочалося з розвитку міжнародної (світової) торгівлі, тобто руху товарів і послуг між країнами, яка має тривалу історію. Національні економіки стали учасниками не тільки світового ринку товарів і послуг, а й руху економічних ресурсів між країнами і регіонами. В цих умовах (на межі XIX—XX ст.) виникає більш широке поняття «світове (всесвітнє) господарство», яке охоплює сьогодні рух товарів, послуг, а також чинників виробництваУ процесі еволюції сучасного світового господарства можна виділити кілька етапів. Передовсім це — 10—30-ті роки XX ст., які характеризувалися кризовими явищами в розвитку світового господарства, спричинені політичним переворотом у 1917 р. в Росії і світовою економічною кризою («Великою депресією») в 1929—1933 pp. Другий етап розвитку світового господарства — це кінець 40-х — 80-ті роки XX ст. — характеризувався інтенсивним зростанням вивезення підприємницького капіталу у світовій капіталістичній економіці, новим зламом структури світового господарства у зв'язку з утворенням світового соціалістичного господарства, яке розвивалося на іншій соціально-економічній основі. Початком нового, третього етапу в розвитку світового господарства приблизно можна вважати останнє десятиріччя XX ст. Його відрізняють зростаючий ступінь опанування географічного простору, формування міжнародних, а в деяких випадках планетарних продуктивних сил, посилення економічної взаємодії і взаємозалежності. Світове господарство як зростаюча діалектична цілісність взаємопов'язаних національних господарств різних країн, їхніх угруповань та об'єднань стає єдиним організмом, поза яким не може нормально розвиватися жодна держава, до якої його підсистеми вона б не належала і на якому економічному рівні не перебувала. Традиційно в окрему форму міжнародних економічних відносин виділяють історично перший тип світогосподарських зв’язків — міжнародну (світову) торгівлю товарами та послугами. Переміщення факторів виробництва лежить в основі таких форм міжнародних економічних відносин, як міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна торгівля знаннями (міжнародна передача технології). В окрему форму слід виділити міжнародні валютні відносини, хоча вони і є похідними від міжнародної торгівлі і руху факторів виробництва, але набули великої самостійності у світовому господарстві. Сучасний рівень міждержавних економічних зв’язків характеризується: - трансформацією двосторонніх міжнародних економічних відносин у багатосторонні, значним поглибленням міжнародного поділу праці у світовому господарстві; - зростанням масштабів і якісними змінами характеру традиційної міжнародної торгівлі — із суто комерційної вона перетворюється в інструмент обслуговування національних виробничих процесів; - інтенсифікацією і глобалізацією міграції капіталу; - активним обміном науково-технічними знаннями, прискореним розвитком сфери послуг; - помітним зростанням масштабів міграції робочої сили; - прискоренням і розширенням процесів інтеграції економік країн та регіонів. Основною рисою сучасної епохи стає не протистояння, а тенденція до співробітництва та взаєморозуміння. Можна говорити про процеси конвергенції моделей національних економік, економічних і соціальних цінностей і стосунків; про зближення економічних рівнів розвитку різних країн. У цілому можна робити висновки, що сучасні міжнародні економічні відносини характеризуються розвитком процесів їх інтенсифікації, глобалізації, інтеграції. Особливості розвитку міжнародних економічних відносин 1990-х рр. ще більше свідчать на користь цього висновку.

54) Економічна інтеграція і інтернаціоналізація продуктивних сил. Основні напрямки інтернаціоналізації продуктивних сил

Економі́чна інтегра́ція — це об'єктивний процес розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів у межах держави. Економічна інтеграція — форма інтернаціоналізації господарської діяльності (виробництва), зближення та поглиблення взаємодії національних

науково-технічною революцією. Економічна інтеграція виявляється у державних формах об'єднання країнІнтеграційний процес характеризується: 1.планомірною зміною структури окремих країн, координацією співпраці держав, узгодженою ув'язкою асортименту продукції у країнах співдружності, а також спільним використанням науково-дослідного потенціалу на основі міжнародного поділу праці. Внаслідок цього прискорюється науково-технічний процес, повніше використовуються сировинні ресурси, підвищується ефективність функціонування національних господарств; 2.створенням та удосконаленням міжнародної співпраці, що поглиблює міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва; 3.активізацією ролі внутрішньої економічної політики у створенні умов для поглиблення ефективності господарських зв'язків з іншими країнами. Це виражається у перебудові економік поєднаних країн, скерованій на реалізацію взаємних і міжнародних норм якостей та стандарту. Інтеграція передбачає не тільки використання тих або інших особливостей галузевої структури виробництва у окремих країнах для взаємовигідного обміну діяльністю, але й цілеспрямовану перебудову структури національних господарств, що забезпечує значно вищий ступінь їхньої взаємодії та розширення можливостей міжнародного поділу праці. 4.Інтернаціоналізація господарського життя як закономірність світового господарства означає процес переростання суспільним виробництвом національних кордонів. Основною формою вияву цієї закономірності є зовнішня торгівля конкретних країн світу. Процес інтернаціоналізації господарського життя охоплює всі сфери функціонування сучасного світового господарства. Можна виокремити такі напрями інтернаціоналізації господарського життя: 5.інтернаціоналізація продуктивних сил, що означає процес створення матеріальних елементів міжнародних господарських об'єктів у країнах світу; 1. • інтернаціоналізація виробничих процесів, що виявляється в розвитку спільного підприємництва партнерів з різних країн світу; 2. • інтернаціоналізація обміну, у результаті якої розвиваються міжнародні торговельні відносини; 3. • інтернаціоналізація транспорту, тобто створення міжнародних транспортних систем, наприклад, трубопроводів; 4. • інтернаціоналізація паливно-енергетичних комплексів за рахунок інтенсифікації господарських зв'язків між спорідненими галузями економік країн-партнерів; 5.інтернаціоналізація розподілу, що виявляється в розподілі капіталу, міграції робочої сили в межах світового господарства; 6. інтернаціоналізація інформаційних систем у результаті об'єднання матеріальних, фінансових ресурсів з метою оптимального використання інформації в межах світового господарства, наприклад, Інтернет. 7.Отже, інтернаціоналізація господарського життя має чимало форм вияву і характеризує розвиток економічних зв'язків між країнами світу у різних сферах світового господарства. 8.Міжнародний поділ праці — це найвища форма розвитку суспільного поділу праці. Його загальнотеоретична сутність полягає в раціональному застосуванні суспільної праці в межах світового господарства. Виокремлюють три види міжнародного поділу праці: 9. загальний, означає поділ праці між країнами світу на рівні великих сфер суспільного виробництва, наприклад, промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, зв'язку тощо; 10.частковий, тобто поділ праці між країнами світу в одній великій сфері суспільного виробництва, наприклад, у промисловості за такими напрямами, як добувна, металургійна (чорна і кольорова), хімічна, машинобудування, легка тощо; 11.одиничний, означає поділ праці між суб'єктами світового господарства на мікрорівні, наприклад, на спільному підприємстві, на якому один партнер виконує управлінські функції, другий — виробничі, третій — збуту і постачання

55.) Міжнародна торгівля і сучасні тенденції її розвитку.Види торгової політики.

Як зазначалося раніше, важливою складовою світового господарства є світовий ринок, на якому здійснюються економічні та правові відносини купівлі - продажу товарів, руху капіталів і робочої сили. Історично першою формою світогосподарських відносин є та частина світового ринку, яка пов'язана із рухом товарів, тобто зовнішня торгівля. В сучасних умовах дедалі більшого значення набуває на світовому ринку торгівля послугами і науково-технічними досягненнями: патентами і ліцензіями. Патент дає виключне право на користування винаходом, що закріплюється у відповідному патентному законодавстві. У випадку продажу патенту монопольне право на нього переходить до покупця. Але власник патенту передає іншим фірмам право на користування винаходом не повністю, а в певних межах, тобто право продати ліцензію. Ліцензія становить собою дозвіл на право використання іншою особою (фірмою) винаходу, захищеного патентом, а також технічних знань, досвіду, торгової марки. Зовнішня торгівля становить собою особливу сферу товарно-грошових відносин пов'язаних з купівлею - продажем товарів і послуг за межами внутрішнього ринку певної країни. Вона, як правило, є оптовою, і для неї характерні певні загальні ознаки останньої. Разом з тим для зовнішньої торгівлі властиві і певні особливості, які відрізняють її від торгівлі на внутрішньому ринку. Для внутрішнього ринку характерний однобічний рух товарів від виробника до споживача. У зовнішній торгівлі, як правило, існують два протилежно спрямованих напрями товарного потоку: вивіз товарів (експорт) та ввіз (імпорт). У цьому зв'язку показник розмірів зовнішньої торгівлі відрізняється від показника розмірів внутрішньої. На світовому ринку діють світові ціни. В основі світової ціни лежить інтернаціональна вартість. Вона визначається середньосвітовим суспільно необхідним робочим часом. Але на відміну від формування вартості на національному рівні суспільно необхідні затрати праці в міжнародному масштабі значною мірою залежать від умов виробництва даного товару в країні, яка є його головним експортером на світовому ринку, а не просто виробником. До інтернаціональної вартості у міжнародній торгівлі додаються ще такі чинники, як експортне та імпортне мито, транспортні витрати, обов'язкове міжнародне страхування. Регулювання міжнародної торгівлі допускає цілеспрямованийвплив держави на торговельні відносини з іншими країнами. Осно-вна мета зовнішньоторговельної політики:

зміна обсягу експорту й імпорту;

зміна структури зовнішньої торгівлі;

забезпечення країни необхідними ресурсами;

зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Основною рисою державного регулювання міжнародної торгів-лі є можливість застосування у взаємодії двох різних типів зовніш-ньоторговельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) іпротекціонізму.

Під свободою торгівлі розуміється державна політика мінімаль-ного державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвиваєтьсяна основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції, а під протек-ціонізмом — політика захисту внутрішнього ринку від іноземної кон-куренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментівторгової політики.