Висновки

Дослідження поняття, правового статусу та функцій профспілок як суб’єктів соціального партнерства, в тому числі і при укладенні колективних договорів і угод, а також опрацювання наукової літератури з цих питань дали підстави сформулювати наступні висновки.

Історія розвитку законодавства про профспілки визначена з урахуванням тих нормативних актів, які приймалися на конкретному етапі розвитку суспільства і які стосувалися безпосередньо повноважень профспілок та обсягу наданих їм прав. В роботі виділено дев’ять етапів, які по-різному визначали компетенцію профспілок у сфері регулювання соціально-трудових відносин: перший етап (1906–1917 роки); другий етап (1917–1922 роки); третій етап (1922–1933 роки); четвертий етап (1933–1955 роки); п’ятий етап (1955–1958 роки); шостий етап (1958–1965 роки); сьомий етап (1965–1970 роки); восьмий етап (1970–1990 роки), дев’ятий етап, який розпочався з 1991 року.

Основні тенденції розвитку та удосконалення законодавства про профспілки, їх права та гарантії діяльності полягають в тому, що: по–перше, воно здійснюється відповідно до існуючих суспільних відносин; по–друге, у відмові від невластивих профспілкам як громадській організації повноважень; по–третє, в збереженні, закріпленні та розширенні прав, які дозволяють профспілкам відстоювати трудові, соціально–економічні права та інтереси працівників.

Профспілки утворюються для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин.

Професійна спілка створюється за наявності суб’єктивних та об’єктивних передумов. Суб’єктивною передумовою формування профспілок є вільне волевиявлення членів, можливість вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок. Об’єктивною передумовою формування професійних спілок є затвердження статуту та здійснення легалізації органами Міністерства юстиції України.

Важливе значення в умовах сьогодення мають критерії репрезентативності, які встановлюються для суб’єктів профспілкової сторони. Призначенням критеріїв репрезентативності є визначення складу суб’єктів профспілкової сторони виключно для досягнення наступних трьох цілей: участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод; участі у тристоронніх або двохсторонніх органах; участі у міжнародних заходах (для суб’єктів профспілкової сторони на національному рівні). Такі критерії можна поділяти на загальні критерії репрезентативності (група критеріїв репрезентативності, яка поширюється на всіх суб’єктів профспілкової сторони) та спеціальні критерії репрезентативності (група критеріїв репрезентативності, яка поширюється на коло суб’єктів профспілкової сторони відповідного рівня соціального діалогу (національного, галузевого, територіального, локального). На мою думку, запровадження законодавцем критеріїв репрезентативності є виправданою мірою, яка викликана динамічним розвитком соціального партнерства в країні, але такі критерії потребують корегування.

Проаналізувавши спеціальну літературу, можна виділити наступні тенденції розвитку професійних спілок: згідно з нормами чинного законодавства за професійними спілками збережено монопольне право на представництво інтересів найманих працівників під час укладення колективних угод; за роки незалежності в Україні виникла велика кількість різноманітних професійних спілок, які здійснюють свою діяльність на різних рівнях соціально-трудових відносин.

В рамках рівноправного діалогу профспілок із державою та роботодавцями вирішуються і можуть вирішуватись серйозні соціально-економічні проблеми, оскільки метою соціального партнерства є узгодження інтересів найманих працівників та роботодавців у сферах, де вони можуть протистояти. Для створення правової основи функціонування системи соціального партнерства, взаємодії соціальних партнерів необхідно брати до уваги пропозиції покращення законодавства України та вжиття необхідних заходів для його реалізації.