
- •7.12 Визначення тривалості перебування метала вище заданої температури
- •7.13 Нагрів тіл при електроконтактному зварюванні
- •8 Металургійні процеси при зварюванні плавленням
- •8.1 Типи зварювальних ванн
- •8.2 Газова фаза
- •8.3 Вплив кисню на властивості сталі
- •8.4 Вплив азоту на властивості сталі
- •8.5 Вплив водню на властивості сталі
- •8.6 Вплив сo на властивості сталі
- •8.7 Шлаки та їх призначення
- •8.8 Властивості зварювальних шлаків
- •8.9 Властивості основних оксидів шлакової фази
- •8.10 Взаємодія між розплавленим металом, газовим
- •8.11 Окиснювальні процеси
- •8.12 Розкиснювальні процеси
- •8.13 Дифузійне розкиснення
- •8.14 Розкиснення металу кислотними та основними
- •8.15 Легування металу шва
- •8.16 Рафінування металу шва
- •8.17 Очищення металу зварювальної ванни від сірки
- •8.18 Очищення зварювальної ванни від фосфору
- •9 Термодеформаційні процеси при зварюванні
- •9.1 Поняття про зварювальні напруги і деформації
- •9.2 Класифікація зварювальних напруг та
- •9.3 Особливості виникнення деформацій при зварюванні
- •9.4 Теплофізичні властивості в термодеформаційних
- •9.5 Механічні характеристики в деформаційних
- •9.6 Дилатометричні криві
- •9.7 Термодеформаційний цикл
- •9.8 Теоретичні методи визначення зварювальних
- •9.9 Експериментальні методи визначення зварювальних
- •9.10 Методи визначення тимчасових напруг
- •9.11 Визначення тимчасових деформацій
- •9.12 Методи визначення залишкових напруг та
- •9.13 Типові поля залишкових напруг в зварних
- •10 Здатність металів до зварювання
- •10.1 Поняття про здатність металів до зварювання
- •10.2 Оцінка технологічної здатності металів до
- •10.3 Вибір способу зварювання в залежності від
- •10.4 Принципи вибору зварювальних матеріалів
- •10.5 Принципи вибору раціональних режимів зварювання
- •10.6 Особливості здатності металів та сплавів до
- •11 Кристалізація металу шва та технологічна міцність
- •11.1 Загальні положення теорії кристалізації
- •11.2 Особливості плавлення та кристалізації металу шва
- •11.3 Структура металу шва та біляшовної зони
- •11.4 Вторинна кристалізація
- •11.5 Хімічна неоднорідність металу
- •11.6 Ліквація металу шва
- •11.7 Фізична неоднорідність металу шва
- •11.8 Технологічна міцність
- •Література
8.13 Дифузійне розкиснення
Розподілення FeO у шлаковій ванні підкоряється закону Нернста
, (8.48)
де L — константа розподілення.
У зварювальній ванні має місце частковий перехід FeO у шлак. Для того, щоб такий перехід був можливий необхідно зменшувати кількість цього оксиду у шлаку. Це досягається такими шляхами:
1. Зв’язують закис FeO у комплексні сполуки за допомогою кислотних оксидів з утворенням силікатів, титанатів.
2. Розчиняють шлак нейтральними у хімічному відношенні домішками.
3. Проводять розкиснюючи обмінні реакції.
Величина L залежить від температури: чим нижча температура, тим вища L. Це означає, що чим нижча температура, тим більше FeO переходить у шлак. У цілому процес іде повільно і на розкиснення металу шва не має значного впливу.
8.14 Розкиснення металу кислотними та основними
шлаками
8.14.1 Розкиснення кислотними шлаками
Розкиснення кислотними шлаками засноване на зв’язуванні FeO кислотними оксидами у комплексні сполуки
. (8.49)
Активність цієї реакції залежить від:
1. Концентрації SіO2, тобто чим вища концентрація, тим активніше відбувається утворення комплексних сполук. Однак збільшення концентрації SіO2 робить шлак більш довгим, густим, зменшує його активність, а також зменшує стабільність процесу зварювання. Рекомендують SіO2 заміняти повністю або частково на TіO2. При цьому зберігається кислотність шлаку, але він стає більш коротким та рухомим.
2. Концентрації комплексної сполуки у шлаку. Необхідно постійно зменшувати кількість комплексних сполук у шлаку. Для цього використовують елементи, що утворюють основні оксиди
. (8.50)
При цьому зменшується кислотність шлаку.
8.14.2 Розкиснення основними шлаками
Основні шлаки мають погану здібність до дифузійного розкиснення тому, що невелика кількість кислотних оксидів (SіO2, TіO2 та інші) швидко зв’язуються у комплексні сполуки і тому шлаки втрачають свою здатність до розкиснення
. (8.51)
Для того, щоб основні шлаки виконували своє призначення вводять елементи розкиснювачі
. (8.52)
Чим більше оксиду розкиснювача переходить у шлак, тим менша спроможність шлаку до розкиснення. Для збереження цієї здібності обмежують кількість розкиснювача, або одночасно вводиться кілька розкиснювачів, що зв’язують виникаючий оксид розкиснювача в комплексне з’єднання, або зменшують концентрацію оксиду розкиснювача у шлаку шляхом введення у нього нейтральних домішок.
8.15 Легування металу шва
Легування металу шва необхідне для отримання заданих експлуатаційних властивостей. Для того, щоб процес легування протікав нормально необхідно:
1. Використовувати елементи розкиснювачі, які мають спорідненість до кисню більшу ніж легуючі елементи.
2. Разом з легуючими елементами у зварювальну ванну вводять оксиди легуючих елементів (у певній кількості), що дає можливість зменшити випалювання легуючих елементів.
Процес легування може протікати у шлаку, металі та газовій фазі. Легування крізь газову фазу вивчено мало і тому вважається, що цей вид
відіграє незначну роль. При легуванні крізь металеву фазу легуючі елементи вводять в електродний дріт. При легуванні крізь шлакову фазу легуючі елементи вносять крізь покриття електродів або флюс.
Процес легування може іти:
1. Шляхом безпосереднього розчину легуючого елементу в зварювальній ванні.
2. Завдяки обмінним реакціям.
Найбільш ефективно легування відбувається в процесі краплеутворення та визначну роль відіграє легування крізь металеву фазу.