Глава 11 макс вебер і теорія соціальної дії

§ 1. Основні напрями наукової діяльності м. Вебера.

Макс Вебер походив із давнього роду німецьких бюр­герів. Він народився 1864 р. у місті Ерфурті в сім'ї уря­довця. Значний вплив на формування його особистості зробила мати, яка відзначалася набожністю і прагнула виховати дітей у високоморальному дусі. В домі батька часто бували відомі вчені гуманітарії — Дільтей, Момм-зен та ін. Вебер змалку відзначався великими інтелекту­альними здібностями; він рано оволодів класичними та су­часними іноземними мовами, залюбки читав складні філо­софські й історичні трактати. Вищу освіту Вебер здобув в університетах Гайдельберга, Мюнхена та Берліна, де вивчав правознавство й економіку. Магістерська дисерта­ція його була присвячена історії торгових товариств у се­редньовічній Італії.

„У подальшому Вебер викладає в університетах Гай­дельберга і Мюнхена, веде велику наукову роботу в га­лузі економічної історії. Його фундаментальні досліджен­ня в галузі історії аграрних відносин античної доби здобу­вають загальне визнання. Молодий науковець зав'язує тісні стосунки з колом німецьких гуманітаріїв Зомбартом, Трельчем, Вагнером, Шмоллером та іншими, котрі обстою­вали потребу радикальних буржуазно-демократичних пе­ретворень і прагнули поширити в німецькому суспільстві «дух лібералізму». Як член німецької «Спілки соціальної політики» Вебер залучається до емпіричних соціологічних досліджень. За його участю розробляють інструментарій для анкетного опитування найманих робітників пруських латифундій з метою вивчення мотивації їх трудової діяль­ності. Водночас учений грунтовно займається питаннями методології соціального пізнання. Дискусії про капіталізм, що точилися у той час в німецькій політекономії, стиму­люють інтерес Вебера до вивчення історичних джерел ка­піталістичного способу господарювання і його специфіки в окремих регіонах. Вченого зацікавлюють результати со­ціологічного вивчення конфесійної приналежності пред­ставників німецької та західноєвропейської промислової еліти, що стимулює його заглиблення у проблему «протестантизм і капіталізм». Результатом веберівських дослі­джень у цій галузі стала праця «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905), котра ввійшла до золотого фонду світової соціологічної літератури.

Вебер надавав великої ваги питанням обгрунтування категоріального апарату соціологічної теорії, зокрема роз­робці понять соціальної дії, раціоналізації, соціальної структури, панування і влади та ін. Свої теоретичні роз­робки він називав дослідженнями в галузі «розуміючої соціології», підкреслюючи цим специфіку свого бачення предмета і завдань соціологічної науки. «Розуміюча соціо­логія» розглядається Вебером як свого роду методологічний антипод позитивістсько натуралістській соціології і со­ціологічному емпіризму, хоча це протиставлення не має абсолютного характеру. Важливим напрямом веберівських дослідницьких інтересів залишається соціологія господар­ства і права. Теми «господарство і суспільство», «влада і суспільство» залишаються провідними для Вебера протя­гом усього його життя. Водночас мислитель робить спробу узагальнити результати досліджень теми «протестантизм і капіталізм» на матеріалі східних релігій. Показовою у цьому відношенні стала праця «Вступ до господар­ської етики світових релігій» (1913), яка започаткувала цикл праць соціолога у галузі соціології світових ре­лігій.

Вебер здійснив дослідження східних релігійних вчень — конфуціанства, даосизму, індуїзму, буддизму, ісламу та іудаїзму — насамперед під кутом зору їх соціальної закоріненості, тобто відповідності інтересам певних суспільних класів і станів та їх етичної спрямованості. Аналогічним чином соціолог планував проаналізувати й античне хрис­тиянство, однак завершити роботу не встиг. Важливо ма­ти на увазі, що дослідження у галузі соціологічної орієн­талістики мислитель розглядав не як самоціль, а як засіб, за допомогою якого можна порівняльно-історичним шля­хом вивчити специфіку західного суспільства і західної культури в цілому. Такий підхід свідчить про певну спорід­неність між соціологією Вебера та порівняльними «дослідженнями історії» А. Дж. Тойнбі. Обидва мислителі під­креслюють, зокрема, раціональний характер західної культури у порівнянні з культурами східних народів, хоча вкладають у це поняття дещо різний зміст. Вебер веде мову про універсальний процес раціоналізації, який пронизує усю світову історію. На Заході ми знаходимо найбільш типові прояви цього процесу. Поняття раціоналізації со­ціальної дії несе у веберівській соціології таке ж велике смислове навантаження, як і поняття соціальної ево­люції у Спенсера чи суспільного поділу праці у Дюрк-гейма.

Під час першої світової війни М. Вебер був мобілізо­ваний до армії і працював начальником військового шпи­талю. Перед війною і по її закінченні він займається ак­тивною громадською і політичною діяльністю, зокрема бере участь як консультант у підготовці Версальського мир­ного договору і розробці проекту конституції Веймарської республіки. Кілька разів йому випадала нагода обійняти високу державну посаду — міністра, депутата Рейхстагу, однак він відмовлявся це зробити. Свої політичні погляди М. Вебер обстоює у численних публікаціях та публічних виступах. Він не приховує своїх симпатій до ліберальних політичних цінностей і водночас називає себе націоналістом, борцем за інтереси своєї вітчизни — Німеччини. Вебер ви* ступав з критикою шовіністичних пересудів, які мали поширення серед деякої частини німецької професури, до­помагав Г. Зіммелю, який зазнав дискримінації за своє єврейське походження. Він застерігав також проти «легко­важної» критики соціальної філософії марксизму, підкрес­люючи, що деякі з передбачень Маркса виявилися пра­вильними. Водночас марксистське «матеріалістичне розу­міння історії» соціолог розглядав лише як одну з великих «метафізичних гіпотез». Економічний фактор, безумовно, відіграє велику роль у соціальному житті, однак ніяк не меншим є значення і релігійних, психологічних, етнічних факторів. Реалізація марксистського проекту соціальної перебудови привела б, як вважав соціолог, до виникнення одного з варіантів державного капіталізму централізова-но-бюрократичного типу.

Незадовго до смерті М. Вебер виступив з доповідями про професійну етику політика та професійну етику вче­ного, які пізніше були опубліковані. Він звертає увагу на факт професіоналізації політичної та наукової діяльності в сучасному світі і на ті наслідки, які з цього випливають. Сучасний вчений-гуманітарій мусить, як вважає соціолог, залишати «за бортом дослідження» свої політичні та фі­лософські уподобання. Так само неетичним було б пропа­гувати політику з вузівської кафедри. Проте гуманітарні науки на відміну від наук природничих підпорядковані певним цінностям, які формуються культурою та духом часу.

Тяжка напружена праця підірвала здоров'я вченого. М. Вебер пішов з життя передчасно. Він помер у червні 1920 р. від запалення легень. Ряд його праць, зокрема останні томи «Зібрання праць із соціології релігії», фунда­ментальний двотомник «Господарство і суспільство», були опубліковані вже після його смерті.