Принципи класифікації хвороб
Хвороби діляться на групи залежно від:
статі, віку, причин виникнення, механізмів розвитку, локалізації.
Періоди хвороби
ЛАТЕНТНИЙ (прихований). У інфекційних захворюваннях він одержав назву інкубаційного - час від початку розвитку патологічного процесу до появи перших його ознак. За тривалістю він при різних захворюваннях різний: від практично повної відсутності (при травмах) до декількох років (пухлини, проказа).
ПРОДРОМАЛЬНИЙ період – час від появи перших ознак захворювання до повного розвитку його клінічної картини. Характеризується цей період появою мало характерних для окремого захворювання загальних ознак: загальної слабкості, головного болю, невеликого підвищення температури і т.д.
ПЕРІОД ПОВНОГО РОЗВИТКУ ХВОРОБИ – різний за тривалістю (від декількох десятків секунд до десятків років).
РЕЗУЛЬТАТ ЗАХВОРЮВАННЯ.
4.1. Повне одужання.
4.2. Одужання з дефектом.
4.3. Смерть.
Смерть – це припинення життєдіяльності організму як цілісної системи.
Смерть розрізняють клінічну і біологічну.
Клінічна смерть – це припинення життєдіяльності організму як цілісної системи, що носить зворотний характер.
Біологічна смерть – це припинення життєдіяльності організму як цілісної системи, що носить незворотний характер.
Таким чином, основна відмінність між клінічною і біологічною смертю – зворотність процесу.
Після настання біологічної смерті оживлення організму неможливе.
Вмирання – це не одномоментний акт, а процес, розтягнутий в часі. Тривалість цього часу в різних випадках неоднакова і залежить:
а) від характеру патогенного чинника;
б) від стану організму, при якому почав діяти на нього патогенний чинник.
в) від зовнішніх умов ( в першу чергу, від навколишньої температури).
Вчення про процес вмирання називається тонатологією.
Констатують настання смерті по припиненню функції системи (або систем), що мають для організму життєве значення (нервової системи, систем дихання і кровообігу). Оскільки в даний час ще немає методів чіткого визначення припинення функції нервової системи (особливо в її впливі на вегетативні процеси), то для констатації смерті використовують факти припинення дихання і серцевої діяльності.
Принципи оживлення організму
Відновлення функції життєво важливих систем (дихання, кровообіги);
Методи, вживані для цієї мети: непрямий і прямий масаж серця, електроімпульсна терапія (дефібрілляція), центрапетальне (у артерії у напрямку до серця) нагнітання крові, внутрішньокардіальне введення адреналіну і ін.
Заміщення випавших функцій життєво важливих систем.
Методи: штучне (кероване) дихання, штучний кровообіг.
Підтримка життєздатності органів і тканин в умовах відсутності дихання і кровообігу, в першу чергу найбільш чутливих до гіпоксії (головний мозок).
Методи: гіпербарична оксигенація, гіпотермія, медикаментозний.
Наука про методи оживлення називається реанімацією.