4. Управління фінансами

Управління державними фінансами — це сукуп­ність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децен­тралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходять­ся в розпорядженні державних органів управління.

Управління державними фінансами включає об'єкт і суб'єкт управління. Об'єктом управління є централі­зовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються в усіх ланках дер­жавних фінансів. Суб'єкт управління — фінансовий апарат, що зосереджений у фінансових службах міні­стерств, відомств, підприємств і організацій державної форми власності, податковій адміністрації, контрольно-ревізійному апараті. Усі зазначені підрозділи фінансо­вого апарату держави мають свої функції, сфери впливу на фінансові відносини в державі.

До загальних функцій управління фінансами нале­жать: фінансове прогнозування, регулювання, стиму­лювання, контроль.

Центральне місце в управлінні фінансами посідає прогнозування. У процесі прогнозування здійснюється оцінка стану фінансів у державі, виявляються можли­вості збільшення фінансових ресурсів, напрями їх най­ефективнішого використання, скорочення непродуктив­них втрат.

Фінансове регулювання як елемент управління за­стосовується для підтримання оптимальної структури виробництва і розподілу. Воно базується на різноманіт­них інструментах впливу, до яких відносять податки, дотації, різноманітні виплати, за допомогою яких дер­жава досягає поставлених цілей.

Стимулювання в системі управління дозволяє забез­печити розвиток тих явищ і процесів, які мають на да­ному етапі пріоритетне значення. Використовуючи фі­ни псові методи, держава, передусім, через пільги, подат­ки та пільгове кредитування створює сприятливі умови для їх розвитку.

Контроль як елемент управління здійснюється в про­цесі прогнозування, регулювання, стимулювання. Він дає змогу виявити відхилення фактичного використання фінансових ресурсів від запланованого, а також виявити резерви зростання фінансових ресурсів, спрямувати їх використання в найбільш раціональному на­прямку.

Частиною загального управління фінансами є авто­матизовані системи управління (АСУ), які базуються на використанні економіко-математичних методів та ЕОМ. Автоматизована система управління — це система,яка забезпечує автоматизований збір і обробку інфор­мації, необхідної для оптимізації управління, зокрема, фінансами.

5. Фінансовий контроль

Фінансовий контроль — одна з найважливіших функцій державного управління. За своєю сутністю фінансовий контроль — це комплекс заходів, які здійснюються державою з метою успішного досягнення поставлених нею цілей у сфері фінансів.

Об'єктом фінансового кон­тролю є всі господарські операції, які здійснюються з використанням коштів для економічного і соціально­го розвитку. Державні органи контролю, насамперед, перевіряють використання фондів фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні державних органів, тобто перевіряють дотримання вимог законодавства, які регулюють фінансові взаємовідносини різних суб'єктів господарювання з державою, взаємовідносини між гос­подарськими суб'єктами, між державою і населенням. Важливим напрямом фінансового контролю є своє­часне і повне виконання фінансових .зобов'язань юри­дичними і фізичними особами перед бюджетом, дотри­мання ними податкового законодавства.

Фінансовий контроль можна поділити на три види:

1. державний;

2. відомчий;

3. контроль місцевих органів самоврядування.

Державний контроль здійснюється на рівні цен­тральних органів державного управління. Сюди варто віднести Верховну Раду, яка виконує фінансовий кон­троль, розглядаючи та затверджуючи бюджет, а також звіт щодо його виконання. Контроль здійснюється че­рез комісії та комітети Верховної Ради.

Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів — його центральний апарат і контрольно-ревізійна служ­ба та податкова адміністрація.

Відомчий фінансовий контроль здійснюють фінан­сові служби міністерств, відомств, підприємств, органі­зацій і установ державної форми власності. Об'єктом контролю тут є виробничо-фінансова діяльність вироб­ничих структур.

Фінансовий контроль органів місцевого самовряду­вання здійснюється через відповідні комісії місцевих Рад народних депутатів і місцеві фінансові органи.

Об'єк­том фінансового контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди

Види фінансового контролю:

1. За формами проведення розрізняють

- попередній контроль;

- поточний контроль;

- наступний контроль.

Попередній контроль здійснюється на стадії складання, розгляду і затвердження бюджетів, фінансових планів і кошторисів витрат. Його мета — попереджен­ня неправильного і нераціонального використання кош­тів.

Поточний фінансовий контроль застосовують у про­цесі виконання бюджетів, фінансових планів і кошто­рисів. Він дає змогу виявити і попередити незаконні витрати, порушення фінансової дисципліни, забезпечи­ти дотримання норм витрат.

Наступний контроль виконують після завершення звітного періоду або фінансового року. Його завданням г перевірка доцільності витрачання державних фінан­сових ресурсів, законності здійснення фінансових опе­рацій, ефективності витрачання коштів.

2. За методами проведення фінансового контролю роз­різняють:

1. перевірки;

2. обстеження;

3. аналіз;

4. ревізії.

Перевірки влаштовують для дослідження певних питань фінансово-господарської діяльності за звітними даними та іншими документами, що підтверджують здійснення операцій.

Обстеження, на відміну від перевірки, виконують у більш широкому обсязі. Його мета — визначити стан, що склався в окремих напрямах господарської діяльно­сті об'єкта, що обстежується, і визначити перспективи його поліпшення і розвитку.

Аналіз, як правило, здійснюється регулярно по всьо­му колу запитань діяльності господарського суб'єкта. Його мета — виявити резерви додаткового одержання коштів, скорочення витрат, поліпшення фінансового стану.

Ревізії є найважливішим методом фінансового кон­тролю. Ревізуючи, за бухгалтерськими документами пе­ревіряють діяльність об'єкта за повний звітний період. Ревізії бувають повні, часткові, тематичні та комплекс­ні. За ступенем залучення інформації розрізняють ре­візії загальні та вибіркові.

На практиці застосовують різні способи ревізії: ін­вентаризацію, зустрічні перевірки, експертизи, лабора­торні аналізи. За результатами ревізії складають акт, який є основою для прийняття відповідних управлін­ських рішень.