21.Конституція Пилипа Орлика

Після смерті І. Мазепи українська еміграція обрала гетьманом Пилипа Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. Він склав проект першої Конституції України, яка мала назву “Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького війська”.

Зміст її такий:

а) проголошується незалежність України від Росії та Речі Поспо­литої;

б) обгрунтовується протекція шведського короля та союз з Крим­ським ханством;

в) територія України визначається Зборівським трактатом 1649 р.;

г) запорожцям повинні були повернути їхні давні містечка Трахте- мирів, Кодак, Келеберду, землі над Ворсклою; фортеці, побудовані І.Мазепою, ліквідовувались;

д) при гетьманові утворюється Генеральна рада із законодавчою владою, яка складається з генеральної старшини, полковників, ви­борних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців. Рада збирається тричі на рік — на Різдво, Покрову та Великдень;

е) справи про кривду гетьманську та провини старшини розглядає генеральний суд, до діяльності якого гетьман не має права втручатися;

є) державна скарбниця і майно підпорядковуються генерально­му підскарбію, на утримання гетьмана призначаються окремі землі;

ж) встановлюється виборність полковників, сотників з наступ­ним їх затвердженням гетьманом;

з) спеціальна комісія має здійснити ревізію державних земель, якими користується старшина, а також повинностей населення;

й) скасовуються оренди та податки на утримання гетьманської гвардії;

і) гетьман має захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.

Конституція мала яскраво виражені демократичні тенденції. Про це свідчить встановлення представницького органу — Генеральної ради, виборності посад, спроба розподілу повноважень виконавчої і судової влад. Разом з тим не можна не зауважити, що Конституція мала на меті задовольнити перш за все інтереси тих соціальних груп, на які намагався спиратися П.Орлик для повернення в Україну. Проголошення захисту інтересів простого народу мало тут швидше декларативний характер. Конституція значно обмежувала гетьманську владу в інтересах старшини. За висловом історика О.Оглоблина, вона була “другою поразкою гетьмана І.Мазепи після полтавської катастрофи, яка завдала великого удару по геть­манській владі”.

Хоч Конституція і не була запроваджена в життя, вона стала видат­ною пам’яткою української державно-політичної думки в еміграції.

Уряд П.Орлика намагався створити антиросійську коаліцію дер­жав. Але ці спроби виявилися марними — європейські держави не бажали воювати за Україну.

22.Гетьманщина 18ст. Соц.-політ. Рухи на Правобережжі.

Польща відновлювала на Правобережжі порядки, які існували до повстання Б.Хмельницького.

Зростали земельні володіння польських магнатів , посилювалося со­ціальне гноблення українського селянства. Відновлювалося переслідування право­слав’я. Посилення польського гноблення викликало хвилю повстань. З 1700 по 1704 рр. точилася визвольна боротьба правобережного ко­зацтва на чолі з фастівським полковником Семеном Палієм. Пов­станці звільнили від шляхти Київщину, Черкащину, Поділля. Цей рух був придушений .

Гайдамацький рух

У наступні роки на Правобережжі поширився рух гайдамаків. Серед гайдамаків були переважно селяни-втікачі, найбідніша частина міського населення, козацька сірома, наймити. Гайдамаки користувалися широкою під­тримкою населення. У другій пол. XVIII ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, яке отримало назву Коліївщина. У 1768 р. його очолив Максим Залізняк — запорозький козак, син селянина-кріпака із с. Медведівка на Черкащині. На бік повстання перейшов уманський сотник Іван Гонта. Коліївщина охопила Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Тяжкі форми польського гноблення обумови­ли жорстокість гайдамаків, криваві розправи з польським населенням.

Коліївщина була спрямована проти польського гноблення, на ліквідацію панівної верстви суспільства, великої земельної власності.

Царський уряд, наляканий величезним розмахом повстання, до­поміг Польщі у його придушенні.

Гайдамаччина надовго залишилася в народ­ній пам’яті, відіграла велику роль в ослабленні феодально-кріпосницької системи, польського панування, у розвитку визвольної боротьби укра- їнського народу.

Рух опришків

У західноукраїнських землях (Галичина, Закар­патті, Буковина) соціальний протест проявився п русі опришків. Найбільш відомим ватажком <>і іршііків був Олекса Довбуш — з 1738 по 1745 рік.

Його порівнюють з Робін Гудом, бо, грабуючи багатих, усе награбоване добро роздавав бідним.

Після смерті О. Довбуша загони опришків очолювали Василь Баюрак, Мирон Штола. Рух опришків був придушений австрійським урядом лише у першій пол. XIX ст.

Поділи Речі Посполитої

У другій пол. XVIII ст. Річ Посполита переживала період глибо­кої економічної і політичної кризи, викликаної анархією в держав­ному управлінні, міжусобними війнами. Цим скористалися сусідні держави — Австрія, Росія та Прусія, які розділили між собою землі Речі Посполитої, внаслідок чого польсько-литовська держава при­пинила своє існування.

На долю українських земель три поділи Речі Посполитої позна­чилися таким чином:

- за першим поділом 1772 р. до Австрії відійшла Галичина;

- за другим поділом 1793 р. до Росії відійшло Правобережжя (Київщина, Волинь, Поділля);

- за третім поділом 1795 р. до Росії відійшла Волинь (Берестей­щина).

З переходом Правобережної України під владу Росії тут у 1797 р. було створено Київську, Волинську та Подільську губернії.

До Австрійської імперії була приєднана в 1775 р. Буковина, яка перебувала до цього часу в складі Османської імперії. Під безпосе­реднім контролем Габсбургів перебувало й Угорське королівство ра­зом з українським Закарпаттям. З 1867 р. Австрійська імперія отри­мала назву Австро-Угорщини.

Таким чином, на кін. XVIII ст. українські землі опинилися в складі двох великих імперій — Російської та Австрійської.

Останні гетьмани — Д.Апостол та К.Розумовський Після смерті Петра І (1725 р.) росій­ські імператори намагалися обмежити українське самоврядування. У 1727 р. царський уряд, ураховуючи можливість війни з Туреччиною, вирішив відновити посаду гетьмана. Ним став Данило Апостол (1727-1734 рр.).

За короткий час гетьман навів порядок у фінансах, насамперед у податковій системі, сформував державний бюджет і зробив ставку на со­ціально активну буржуазну верству суспільства.

У Глухові в 1728 р. відбулася розширена нарада українських купців, на якій обговорювалися питання торго­вельної політики.

У 1729-1730 рр. влада провела генеральне слідство про маєтності, яке виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватне володіння іі катастрофічне зменшення кількості вільних селян. Усі маєтності були поділені на шість категорій — рангові, надані за заслуги, ратуш­ні, вільні, спірні та монастирські.

Д.Апостол добився передання судових справ у відання місцевих судів. Генеральному суду поверталися функції вищої судової інстанції, хоч нею фактично продовжував залишатися російський монарх.

Гетьману не вдалося вберегти козаків, селян і міщан від примусових робіт і виконання вій­ськового обов’язку далеко від домівок. Але в цілому за гетьманування Д.Апостола внутрішнє життя України стабілізувалося. Після смерті Д.Апостола російський уряд 16 років не дозволяв обирати гетьмана. У 1750 р. за рішенням імператриці Єлизавети Петрівни (1741-1761 рр.) було обрано останнього гетьмана козаць­кої України Кирила Розумовського (1750-1764 рр. К.Розумовський докладав багато зусиль для розширення автоно­мії Української держави, добивався спадковості гетьманства. Але в умовах централістичних прагнень Російської імперії подальший розвиток української автономії був неможливим.