5.Історичний розвиток Київської Русі

В історії Київської Русі можна виділити чотири якісно відмінних періоди.

І період

Охоплює князювання

Олега (882-912 рр.)

Ігоря (912-945 рр.)

Ольги (945-964 рр.)

Святослава (964-972 рр.)

Це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави.

Князі об’єднали майже всі східнослов’янські племена, підпоряд­кували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру. Консолідації племен сприяла боротьба з кочівниками і Візантійською імпе­рією. Відповідно східний і південний напрямки були головними в зовнішньополітичній діяльності київських князів.

За князювання Олега та Ігоря до складу держави увійшли поля­ни, сіверяни, древляни, кривичі, радимичі, уличі, ільменські слове­ни, а також неслов’янські племена — чудь і меря.; Здійснюючи похо­ди на схід — до Каспію та проти Візантії, князі зміцнювали кордони держави та забезпечували Русі ринки збуту.

Дружина Ігоря — Ольга, в зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії. Вона здій­снила податкову реформу (пер­шу на Русі), чітко визначивши розміри дані та місця її збору. Ольга першою серед великих київських князів прийняла хри­стиянство.

Син Ігоря і Ольги — Свято­слав збільшив територію держа­ви, поширивши владу на вятичів, що мешкали в межиріччі Волги й Оки. Князь здійснював надзвичайно активну зовнішню політику, приєднавши території Дунайської Болгарії та Північ­ного Кавказу (пізніше ці тери­торії були втрачені). Святослав розгромив Хозарський каганат, але місце хозарів зайняли більш войовничі печеніги.

6.Хрещення Русі та його значення.

Християнізація Русі роз­почалася за часів Аскольда.

Але вчені-історики вважають, що знайомство слов’ян із християнською релігією від­булося ще в антську епоху.

Цілком достовірним є факт хрещення слов’янського князя Бравлина наприкінці VIII - поч. IX ст. у м. Сурож, опи­саний у “Житії св. Стефана Сурозького”. Багато зусиль лля поширення християнства на кусі доклала велика княжна ильга, яка сама була християнкою. Та остаточно воно стало офіційною державною релігією після хрещення Володимира, яке відбулося в Херсонесі 988 р.

У 988 р. на Русі склалися сприятливі умови для прийняття християнства. У Візантії спалахнула громадянська війна. Проти імператорів співправителів Василія й Костянтина повстав Варда Фока. Імператори попросили допомоги у київського князя. Володимир не відмовив, але зажадав за це руки сестри Василія і Костянтина Анни. Але, позбувшись небезпеки з допомогою руського війська, візантійці стали зволікати з виконанням умови і, щоб якось виправдатися, стали домагатися від Володимира прийняти християнство. Але і після хрещення Володимира Візантія не збиралася виконувати свої зобов’язання. І лише після того, як Володимир Святославович пішов воєнним походом і після тривалої облоги здобув візантійське місто Херсонес (Корсунь), шлюб нарешті відбувся. Володимир повернув місто Візантії як викуп за наречену. У 988 р. Володимир, повернувшись до Києва з молодою дружиною, проголошує християнство державною релігією Київської держави і енер¬гійно запроваджує нову віру.

Історичне значення запровадження християнства у Київській державі Прийняття християнства принесло позитивні зрушення у внутрішньому житті держави. Нова віра піднесла значення князівської влади в Києві на небувалу висоту і зміцнила зв’язок між окремими частинами могутньої держави. В особі церкви князь знайшов потужну ідеологічну опору, яка освячувала його владу і підтримувала його в управлінні державою. Поширення християнства сприяло подальшому розвиткові суспільних відносин, господарського життя. Церква справляла великий вплив на культурно-освітнє життя, його піднесення, відігравши таким чином прогресивну роль. Християнство, як релігія загальноприйнята в Європі, ще більше зблизила давньоукраїнську державу з європейськими країнами, підня¬ла їхні стосунки на новий рівень.

7. Реформаторська діяльність Ярослава Мудрого (1019 – 1054рр.)

Після смерті Володимира Великого між його синами спалахнула міжусобна боротьба, в якій переміг Ярослав, прозваний у народі Мудрим. Однією із найбільших вважається запровадження на Русі першого збірника законів – « Руської правди». Завдяки підтримці його зростала церква , стрімко розвивалася культура. Він заснував Києво – Печерська Лавру, збував багато церков, серед яких був і Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами. Зміцнив стосунки Русі з європейськими державами, правителі яких вважали за честь мати шлюбні зв’язки з київською династією. Сприяв посиленню єдності та централізації Русі. Дружина Я. була шведською принцесою, троє синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вишли заміж за фран-кого, угорсь-го, та нор-кого королів. Перед смертю в 1054р. поділив Русь між синами. Він наказав їм жити в мирі та берегти державу. Історики назвали Я. Мудрого тестем Європи.

8. Причини феодальної роздробленості К.Русі

1.претворення великого землеволодіння на спадкове,а господарства на –натуральне, що зменшувало потребу в торгівельних контактах і обєднанні земель;2. воєнно –політичне посилення бояр та удільних князів, які ставили власні інтереси вище за державні;3.поява нових міст як економічних і воєнно-політичних центрів , наростання суперництва між ними і Києвом;

4.Зміна торгових шляхів у зв’язку з пануванням у степу кочових племен, які перекрили шляхи до Чорного і Каспійського морів; Київ залишився поза основними торговими шляхами;5.різний етнічний склад руських територій, виокремлення українців, білорусів і росіян.

Наслідки : позитивні : - економічне та культурне підсилення руських земель; розвиток міст,ремесел,торгівлі,культури та мистецтва;--удосконалення системи управління удільними землями;---розвиток демократичних традицій:скликання народного віча,правителі вдаються до підтримки міщан;----сприяли формуванню укр.-кого,біло-кого,рос-кого народів.Негативні :--міжусобна боротьба підривала сили князівств, призводила до загибелі людей і нищення культурних памяток; -- русь не могла опиратися нападам половців, які грабували руські землі; --- оскільки половці перекрили торгівельні шляхи через Каспій, русь опинилася на узбіччі торгових шляхів.

9.Галицько – Волинське князівство(ХІІ-ХІV ст)

Етапи історичного розвитку:

Розвиток Галичини і Волині в рамках Київської Русі. Віддаленість Галичини і Волині від Києва зумовлювала відносну незалежність і самостійність цих земель. Із розпадом Київської Русі над Дністром виникло Галицьке князівство (кін. ХІ), а над Бугом –Волинське князівство (сер. ХІІ ст.) з центром у м.Володимирі.

Галицьке князівство спочатку було більш сильним. Зміцнення відбулося за князя Володимирка та його сина Ярослава. Ярослав був наймогутнішим галицьким князем. До його князівства були приєднані землі в пониззі Дунаю. Свій союз з Угорщиною зміцнив за допомогою шлюбу своєї доньки з королем Стефаном, вів боротьбу з половцями. Після смерті Ярослава князівство почало втрачати свою міць через міжусобну боротьбу між галицькими боярами, багато з яких були в союзі з польськими й угорськими феодалами. Волинське князівство, відокремившись від Києва, розпалося на дрібні князівства, які ворогували між собою. Забезпечити єдність Волинської землі вдалося князю Роману Мстиславовичу, який у своїй об’єднавчій політиці зробив ставку не на верхніх бояр, а на середнє боярство і городян. У 1199 р Роману Мстиславовичу вдалося вперше об’єднати Волинську і Галицьку землі. Так утворилося Галицько-Волинське князівство.

1199-1205 рр. Розвиток об’єднаного Галицько-Волинського князівства. У 1202 Роман приєднав до князівства Київські землі. Утворення такої могутньої держави дозволило вести успішну боротьбу з половцями, угорськими і польськими князями, сприяло економічному піднесенню князівства. Роман склав проект дотримання «Доброго порядку» на Русі, тобто припинення між князівських чвар. У цьому проекті передбачалося, що у випадку смерті київського володаря, нового князя повинні обирати 6 князів: суздальський,чернігівський,галицько-волинський, смоленський, полоцький і рязанський. Прагнучи уникнути подальшого дроблення держави, Роман пропонував передавати престол старшому синові, а не ділити землі між усіма синами. Створення Галицько-Волинського князівства стало важливим етапом в історії укр.. держави.

1205-1238 рр. Тимчасовий розпад князівства. Після смерті Романа бояри прогнали його малолітніх синів та взяли владу в свої руки. Під їх пануванням земля опинилася у безладі. Цим скористалися поляки та мадяри і захопили Галич та Володимир і задумували поневолити всю Галичину і Волинь. Щоб послабити позиції угорського короля польський князь запросив на галицький престол Мстислава Удатного. У 1219 р. з допомогою міщан вигнав угорський гарнізон з Галичини.

1238-1264 рр. Розвиток Галицько-Волинського князівства за Данила Романовича. У 1239 р. Данило приєднав до своїх володінь Київські землі. У період відбудови на державу напали монголо-татари, які у грудні 1240 р. після зруйнування Києва пішли на Волинь і Галичину. Данило змушений був визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відновлювати економіку. Але коритися він не мав наміру і тому у руслі цієї анти монгольської політики князь: - уклав союз з угорським королем; - уклав союз з папою римським; - організував війська, укріпляв старі міста і будував нові. Але ця політика зазнала краху. Татари здійснили похід на князівство і змусили князя знищити відновлені ним укріплені міста.

1264-1340 рр. При формальному збереженні єдності, князівство фактично розпалося і поступово почало втрачати велич. Князі визнавали залежність від Золотої Орди, вели самостійну зовн. Політику. Останнім галицько-волинським князем став Юрій ІІ Болеслав. Князівство опинилося у складі Великого князівства Литовського.

Значення князівства: забезпечила високий рівень економічного та духовно-культурного розвитку укр. Земель; це друга велика держава на укр.. землях після Київської Русі, що продовжила її культурні традиції.

10.Соціально-економ. і політичні передумови виникнення українського козацтва. Реєстрове козацтво. Перші письмові згадки про укр.. козаків зустрічаються у 1489 р. та 1492 р. Козацтво виникло на південноукраїнських землях на тер. Від середнього Подніпровя і майже до Дністра. Ці землі називались Диким Полем. Центром козацтва стало Запорожжя – степи за порогами Дніпра. Причини виникнення:*наявність в укр.. сусп.. окремих прошарків вільних людей,що займали проміжне становище між незалежною шляхтою та селянством;*поселення соц. і реліг. гноблення, закріпачення селянства;*постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд;*в окремих випадках організаторська роль місцевих,прикордонних землевласників і урядовців. Для оборони від турецько-татарської агресії козаки об’єднувались у (козацькі) військові загони. Етнічний склад козацтва Основна маса козаків поповнювалась за рахунок українців,були серед них і білоруси,росіяни,молдавани. Траплялися поляки, татари, серби, німці, французи, італійці, іспанці. І тому оцінки етнічного складу козацтва є неточними. Що стосується реєстрового козацтва уряд Речі Посполитої прагнув узяти козаків під свій контроль,щоб використати їх у своїх держ. інтересах. З цією метою,у 1572 полоський король прийняв на військову службу 300 козаків. На кінець 16 століття реєстр був збільшений до 3000. Реєстрові козаки отримували землю,плату грошима,звільнилися від податків,мали власне самоврядування.

12. Козацько – селянські повстання кін. XVI – 20-3- рр. XVII ст. їх наслідки

Опришки

З першої пол. XVI ст. у Західній Україні (Галичина, Закарпаття, Буковина) шириться рух опришків — народних месників (уперше згадуються у 1529 р.).

Козацько-селянські повстання кін. XVI ст.

У кінці XVI ст. надзвичайно широкого розмаху набуло два козацько-селянських повстання: повстання 1591-1593 рр. під про­водом гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського (охо­пило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь) та повстання 1594-1596 рр. під проводом сотника надвірних козаків князя К.Острозького — Северина Наливайка (охопило майже всі україн­ські землі). Северин Наливайко виношував проект створення незалежного від Речі Посполитої українського князівства. У своєму листі до Сигізмунда III він висунув власний проект улаштування козацтва, який передбачав передачу йому земель між Південним Бугом і Дні­стром, південніше Брацлава, де під його началом мало перебувати 2 тис. чоловік. Цьому плану не суди­лося реалізуватися: його автор після жорстоких тортур був четверто­ваний. Придушивши повстання, польський сейм у 1597 р. проголосив козаків ворогами держави і прийняв рішення винищити їх до ос­танку.

Але рішення залишилося на папері — здійснити його Польщі вже було не під силу. До того ж, на поч. XVII ст. Польща ув’язнула в майже безперервних війнах з Москвою та Туреччиною і потребу­вала допомоги козаків.

Гетьманування П. Конашевича-Сагайдачного

(1616-1622 рр.)

Багато зусиль для мирного розвитку стосунків з Польщею до­клав Петро Конашевич-Сагайдачний.

Він здійснив реформу козацького вій­ська, вперше перетворивши його на регу­лярне військо з жорсткою дисципліною.

Козацьке військо піднялося до рівня кра­щих європейських армій.

Найбільшою заслугою Сагайдачного було те, що він навернув козаків до під­тримки української культури та православ­ної церкви, об’єднав військову силу коза­ків із політично слабкою церковною та куль­турною верхівкою України. Так, у 1620 р. Сагайдачний разом з усім козацьким війсь­ком вступив до Київського братства, відра­ховуючи на його діяльність значні кошти.

У битві під Хотином у 1621 р. військо Сагайдачного врятува­ло Польщу від політичної катастрофи. Але сам гетьман був важко поранений і помер у Києві в 1622 р.

Козацько-селянські повстання 20-30-х рр. XVII ст.

Після смерті Сагайдачного козаки відмовилися від політики ком­промісів із Польщею. Посилення тиску з боку польського уряду (забо­рона нереєстрового козацтва, будівництво фортеці Кодак на Дніпрі для контролю над козаками та ін.) викликало нову хвилю козацько- селянських повстань. Найбільш відомі з них — повстання 1625 р. під проводом гетьмана Марка Жмайла, повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича (Трясила), повстання 1635 р. під прово­дом гетьмана Івана Сулими і повстання 1637-1638 рр. під проводом гетьманів Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина і Дмитра Гуні.

Придушивши повстання, Польща вжила жорстоких заходів проти козаків. У 1638 р. польський сейм ухвалив “Ординацію Війська Запоро­зького реєстрового”, спрямовану на ліквідацію привілеїв козацтва:

/ втеча до козаків каралася смертю;

/ скасовувалося самоуправління у реєстрових козаків (їх кіль­кість становила 6 тис.): замість виборного гетьмана король призна­чав комісара;

/ проти українців здійснювалася політика жорстокого терору.

Значення повстань

Повстання, хоч і зазнали поразки, сприяли зростанню національної самосвідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбут­ніх визвольних змагань.

Значення козацтва

Козацтво стало провідною суспільною силою в боротьбі за націо­нальне визволення України.

Діяльність козаків торкалася всіх сфер життя українського наро­ду: вони боронили українські землі, освоювали південні степи, під­тримували українську культуру і православну церкву, брали участь в антифеодальних виступах, зробили головний внесок у визволення України з-під влади Речі Посполитої. Козаки створили Запорозьку Січ, яка стала важливим етапом у формуванні української держав­ності і витоком Української держави.

13. Люблінська унія, її наслідки. Брестська церковна унія.

Причини Люблінської уніяї1569 р.

Велике князівство Литовське поступово занепадало і змушене було піти на поступки Поль­щі, яка настирливо добивалася приєднання Литви.

Зміст унії

Польща і Литва об’єдналися в одну державу, яка дістала назву “Республіка” (польською мовою — Річ Посполита) з єдиним коро­лем, сеймом, грошовою системою, законами, католицизмом як дер­жавною релігією. Литовське князівство отримало статус автономії. Усі українські землі, що раніше належали Литві, переходили під владу безпосередньо Польщі.

Наслідки Люблінської унії

Українські землі, на відміну від литовських, не забезпечили собі окремий статус у політичній, соціально-правовій системі нової держави.

На українську територію поширювалися через Польщу нові форми соціального та правового життя, у тому числі принципи кор­поративної організації суспільства, шляхетської демократії, місько­го самоврядування тощо.

Суспільна верхівка зазнала відчутного впливу католицизму та польської духовної культури, наслідком чого стала стрімка полоні­зація української шляхти.

Втягнення України до міжнародної системи економічного життя призвело до остаточного закріпачення селян, постійного зростання експлуатації підневільного населення, зосередження торгівлі в ру­ках шляхти.

Поляки утворювали власні господарства, що називалися фільварками . Під фільварки відводилися кращі землі, а їх розви­ток забезпечувався за рахунок панщини — примусової підневільної праці селян.

Православним українцям заборонялося займати вищі держав­ні посади; у містах православні українці усувалися від участі в само­врядуванні, українські ремісники і купці опинилися в менш вигід­них умовах, ніж польські (більші податки, заборона займатися пев­ними ремеслами, обмеження торгівлі і т.д.).

В установах панувала тільки польська мова та латинь (як мова освіти, судочинства, діловодства).

Брестська церковна унія

У 1596 р. в Бресті була проголошена церковна унія — об’єднання православної церкви з католицькою, внаслідок чого утворилась нова - уніатська церква (греко-католицька). Уніатська церква зберігала слов’янську мову та православні обряди, але визнавала догмати католицької церкви і переходила під владу Папи римського. Існування православної церкви в Речі Посполитій було заборо­нено.

Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527-1608 рр.), братства (громадські організації міщан, створені для захисту право­славної пастви). Це змусило Польщу в 1632 р. знову дозволити ле­гальне існування православної церкви.

14. Причини, х-р та періодизація національно-визвольної війни 1648-1676рр.

Причини:

• Здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національного та релігійного гноблення, курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану.

• Стрімкий розвиток національної самосвідомості українців(спільних інтересів, розвиток ідей Батьківщини, її єдності та незалежності)

• Формування на основі козацтва нової укр.. політичної еліти, яка визначила нац… інтереси і сформувала цілі укр… руху, розробила його політичну програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення. Саме завдяки новій укр. Інтелігентській еліті соціальний вибух 1648р набув характеру нац..-визвольної боротьби.

Характер:

Виходячи із причин, складу учасників і цілей Нац.-визвольнрї війни, її характер визначають як: - національно-визвольний; - релігійний; - соціальний.

Періодизація: є п’ять періодів перебігу нац..-виз. Війни:

1-й(лютий1648-червень1652) – період найбільшого розмаху та інтенсивності нац.-виз. І соціальної боротьби. Основні здобутки: виборення держ. незалеж. у червні 1652 й успішне завершення Селянської війни.

2-й: (червень 1652 серпень 1657) – період погіршення економічного і геополітичного становища козацької Укр.

3-й: (вересень 1657 – червень 1663) період різкого загострення соц.-політич. боротьби, що вилилася в громадянську війну і призвела до розколу козацької Укр. на два гетьманства – Правобережне і Лівобережне.

4-й: (липень 1663 – червень 1668) – період відчайдушної боротьби нац.-патріотичних сил за возз’єднання Укр. в умовах прагнення польського й московського урядів поділити Укр держ.

5-й(липень 1668 вересень 1676) – період кризи і поразки визв. війни. Ліквідація державності на Правобережжі.