35.Сталінська політика індустріалізація.

У грудні 1925 p. XIV з’їзд РКП(б) проголосив курс на індустріа­лізацію: передбачалося прискорення промислового росту Радянсь­кого Союзу і досягнення ним у короткі строки рівня розвитку еко­номічно розвинутих країн світу. Сталін заявив, що “ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні подолати цю відстань за 10 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть”. Індустріалізацію передбачалося здійснювати плановими методами (п’ятирічками).

Причини індустріалізації

Курс на індустріалізацію був об’єктивно необхідний, оскільки СРСР залишався економічно відсталим і знаходився у ворожому зовнішньому оточенні.

Труднощі індустріалізації

Радянський Союз міг розраховувати лише на внутрішні дже­рела фінансування індустріалізації;

не вистачало кваліфікованих кадрових робітників та інжене­рів, хоч Україна в цьому плані була в більш вигідному становищі;

низький рівень економічної освіти радянського керівництва, відсутність досвіду здійснення планової індустріалізації.

Промислова гонка

Шляхи і методи індустріалізації були хибними, вони суперечили об’єктивним економічним законам. Якщо до 1929 р. індустріалізація здійснювалася прискореними темпами, то з 1929 р. — над швидкими. На 1929 р. було заплановано 32% приросту промислової продукції, на 1930 і 1931 pp. — по 45%, на 1932 — 36%. Радянське керівництво хотіло одночасно подолати економічну відсталість і побудувати соціалізм за декілька років. Сталін назвав 1929 р. роком “великого перелому” і “стрибка в соціалізм”.

Ці плани були явно нереальними і економічно необґрунтовани­ми. Вони стали наслідком політичного свавілля, не­розуміння радянським керівництвом економічної ситуації. Запла­новані показники не були досягнуті. Щорічний приріст промисло­вого виробництва в ці роки в середньому складав 15,7%,а в 1933р. скоротився до 5%.

Індустріалізація передбачала не пропорційний розвиток еконо­міки, а максимальне нарощування важкої промисловості за рахунок легкої та харчової, сільського господарства.

Індустріалізація здійснювалася екстенсивним шляхом: не за ра­хунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будівництва вели­кої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих. Основ­ним джерелом підвищення продуктивності праці повинен був стати ентузіазм народу. Щоб його стимулювати, використовувались різні методи, серед яких — організація масового соціалістичного змагання.

Почалося згортання непу, ліквідація багато­укладності економіки, тоді як індустріалізацію треба було здійсню­вати методами запровадження ринкових відносин в економіку.

Наслідки індустріалізації

Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціально-економічних і політичних наслідків:

Здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства посилило тиск на селян: збільшився продподаток, заборонялася віль­на торгівля.

Форсована індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, результатом якої мало стати забезпечення країни де­шевими продуктами харчування, а промисловості — дешевою си­ровиною.

Відбулося падіння життєвого рівня народу.

Відбувся перехід від непу до командно-адміністративної еконо­міки. Монополізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів роз­витку господарств. Плани довоєнних п’ятирічок виконані не були, хоч за офіційною інформацією вони навіть перевиконувалися. Ке­рівництво прагнуло створити видимість безперервних успіхів.

Поряд із цим, індустріалізація мала і значні позитивні досяг­нення:

Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально-аг­рарну;

у 1940 р. рівень промислового потенціалу у порівнянні з рів­нем 1913 р. збільшився у сім разів;

за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випе­реджала ряд розвинутих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі по виробництву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини);

за три довоєнні п’ятирічки в Україні з’явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них — сім промислових гігантів: Дніпрогес, алю­мінієвий заводи, “Азовсталь”.

Звичайно, ці результати мали історичне значення. Але україн­ському народу довелося заплатити за них надто високу ціну.