Розділ 2 Софроній Врачанський 2.1. Біографія Софронія Врачанського

Софроній Врачанський (Стойко Владиславов) народився в місті Котел, в Центральній Болгарії в 1739 році. Був сином успішного скототорговця. У своєму рідному місті він відвідував школу при монастирі, вивчав грецькі і слов'янські книги. Потім він став працювати ткачем, але зберігав інтерес до релігії і в 1762 році став священиком. На місці котленського священика проявив себе як переписувач церковних книг. Працював вчителем і письменником, потім зустрівся з Паїсієм Хілендарський, той показав йому свою «Історію слов'яно-болгарську», з якої Владиславов зробив список. Між 1770 і 1775 роками Владиславов відвідав Святу гору Афон. У 1792 році він покинув Котел, потім служив в Карнобате, відвідав Арбанасі. 17 вересня 1794 він став єпископом Врачанська під ім'ям Софронія. Тут він брав активну участь у суспільному житті, ініціював, за повідомленням деяких джерел, відправлення делегації від Враца до Москви. Софроній мав тісні зв'язки з фанаріотами.

З 1794 р. очолює Врачанську єпархію, але покинув батьківщину у 1797 році. Він залишив кафедру через тиск османів. 3 роки він провів у Відні, де сформулював свої письменницькі цілі. У 1803 році він переїхав до Бухареста. Там він займався літературною діяльністю. Софроній – автор збірників «Повчання і слово сказання на свята господні» (1802р.) і «Повчання і повчальні розповіді» (1802р.). Завдяки Софронію випущена болгарська печатна книга «Кіріакодроміон сіреч Недільник» (1806, Римники), «Театрон політікон сіре гражданське позоріште» (1809 р.) Найвизначнішим твором Софронія є його автобіографічна праця «Житіє та страждання грішного Софронія» (1805р.)

У період російсько-турецької війни 1806-1812 Софроній закликав болгар підтримати Росію. Софроній помер в 1813 році, але точна дата його смерті невідома, останній документ про нього датується 2 серпня.

Особливо багато й успішно Софроній писав у Бухаресті. Він став автором першої друкарської книги в новоболгарській літературі - «Неделнік», збірник правил і повчань для всіх церковних свят. Один з піонерів видавничої справи в Болгарії і творець сучасної болгарського літературної мови. Також він написав свою автобіографію - «Житіє і страждання грішного Софронія».

Пропагував ідею визволення Болгарії за допомогою Росії. В автобіографічній праці, написаній доступною для широких верств народу мовою “Житіє та страждання грішного Софронія" навів цінні відомості про соціальний, культурний, духовний розвиток Болгарії в умовах османського іга, яскраво описав страждання народу.

2.2 Діяльність Софронія Врачанського, історичне значення

Паїсій Хілендарський досяг своєї мити. Він пробудив у болгарському народі патріотичні почуття. Історія зберегла досить багато імен його послідовників. Найвідоміший із них – єпископ Софроній Врачанський (Стойко Владиславов).

Паїсій у своїх книгах постає як фігурою національного відродження як філософ, просвітитель, гуманіст. Його уява направлена на визволення особистості від сліпого спрямування догматам релігії. Його програма розкрита у «Повчальних розповідях», з цих розповідей найбільш вагомими є «Міфологія Сантіпи Філософа» та «Езопові басні». Усі вони прославляють «безцінний розум» людини, в той же час як богослів'я примушувало особистість «ходити, подібно сліпому, в темряві». Повчаючи читачів «добрим і розумним річчям», Софроній звертається до жанру філософського іносказанні, басні. Він дуже вдало й аргументовано пояснює рабську залежність болгарського народу, вказуючи головною причиною народну неосвіченість. Західний світ вже пройшов цей етап розвитку, але «старі імперії» завжди занадто повільно реагували на прогресивний ідеологічний та соціокультурний розвиток Європи. Софроній підкреслює головну думку – кожен повинен «думати своїм розумом»: «Відкрийте очі і розум ваш, о, болгари, чада мої, і розумійте, і подивіться розумно, і поміркуйте розумом вашим, і зрозумійте, що ви робите!». Софроній, подібно своєму учителю Паїсію, кличе кожного зрозуміти «книжне вчення мудре, злате», «з радістю дивитись на сина свого, прикрашеного розумом».

Головний твір Софронія – «Житіє та страждання грішного Софронія» - являється описом власного життя автора, хоча і займавшого церковну посаду, але повністю не мавшого елементарних цивільних прав, що особливо відбивалося під час кирджалійських безчинств. Цей твір Софронія описує події в роки безправ'я, які творили розбійники. Правдивий твір про самого себе розповідає і про життя залежного народу. Твір має короткі епізоди і драматичні сцени, автор використовує такі літературні засоби як діалог, іронію, емоційні вставки. «Житіє» написано живою мовою, відрізняється фольклорною метафорикою: «ми есть райя. Боягузи як зайці». У «Житіє» Софроній ставить собі установку писати «мовою, якою ми усі розмовляємо». У його «Житіє» немає містики, богословного дива. У творі чимало фактів, що свідчать про тяжке становище болгар у добу османського володарювання.

Культурно-просвітницька діяльність Паїсія Хілендарського та його послідовників з часом почала давати певні результати. Збільшувалась кількість церковних шкіл. На початку XIX ст. кількість початкових шкіл подвоїлася. Якщо раніше їх було близько 100, то тепер їх кількість налічує понад 200. Збільшилася й кількість предметів, які в них викладались. В окремих школах замість церковнослов'янської викладали болгарською мовою. Проте, а ні кількісно, а ні якісно, такі школи не забезпечували потреб суспільства в освічених людях. Що стосується світських шкіл, такі школи відкрилися в Тирново, Відині, Русі та інших великих містах. В Болгарії вони перебували в руках греків. На початку XIX ст. в окремих світських школах викладали вже двома мовами: грецькою та болгарською.