83. Україна в системі світового господарства

За сучасних умов оцінка рівня відкритості української економіки варіює: від "закритості" (за оцінкою експертів Світового банку) до "порівняно невисокої відкритості" — 124 місце серед 161 країн

Нині процес формування відкритої економіки та входження у світове господарство для України усклад­нюється такими причинами: відсутністю чітко визначених напрямків та механіз­ му структурної перебудови економіки, які враховували б особливості розвитку світового господарства та реальні мож­ливості входження в нього України; необхідністю розробки стратеги економічної безпе­ки та створення структур, що забезпечували б і координу­ вали активне конкурентне протистояння України на світовому ринку; існуванням певних геополітичних протиріч, усунен­ня яких можливе лише на основі довгострокового договір­ного процесу з визначенням та балансуванням глобальних національних інтересів; неадекватною (суперечливою) реакцією українсько­го суспільства на співробітництво з міжнародними фінансовими Інститутами за відсутності чіткої внутрішньої та зовнішньої економічної стратегії держави.

Україна лише входить у систему світового господарства. Ефективність цього процесу залежить від подальшого еко­номічного і соціального розвитку країни як органічної скла­дової світової економіки. Це можливо лише за умови ра­дикальних ринкових перетворень усієї внутрішньої госпо­дарської системи.

84. Зайнятість і безробіття. Види та рівень безробіття

Зайнятість - це явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних.

Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і пе­реплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціаль­них, національних та інших відносин, пов'язаних із за­безпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу. Виокремлюють дві основні форми зайнятості – повна і часткова зайнятість.

Основною формою є стандартна повна зайнятість, якій притаманні такі риси:

• робота лише в одного підприємця;

• робота у виробничому приміщенні роботодавця;

- стандартне навантаження протягом дня, тижня, року. Відсутність будь-якої з перелічених рис стандартної зайнятості зумовлює нетиповість форми зайнятості.

Часткова зайнятість - це регулярна зайнятість за наймом при значно скороченій тривалості роботи на конк­ретному об'єкті. Розмір скорочення стандартної тривалості робочого часу кожна країна, враховуючи національні особ­ливості, встановлює сама, або не встановлює його взагалі (до таких належить і Україна).

Головним критерієм тимчасової зайнятості є наяв­ність терміну закінчення трудового договору (контракту). В останні роки спостерігається значне поширення тимча­сової зайнятості, зумовленість її кон'юнктурними обстави­нами поступово нівелюється, вона перетворюється на орди­нарну форму працевлаштування, а в ряді випадків виступає альтернативою безробіттю.

Особливою формою зайнятості є самозайнятість. Згідно з класифікацією МОП, до самостійно зайнятих відно­сяться: підприємці, трудящі, що працюють не за наймом, члени виробничих кооперативів, неоплачувані працівники сімейних підприємств.

Ринок праці як один із підвидів ринкової системи узгоджує потребу економіки в праці з наявними трудовими ресурсами, врівноважує попит на робочі місця з їхньою пропозицією.

Проте в дійсності, як правило, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили чи робочих місць щоразу проявляє їхню кількісну і якісну невідповідність. Тому виникає проблема безробіття.

Безробіття — соціально-економічне явище, пов'я­зане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економіч­но активного населення.

Важливою ознакою безробіття є його закономірний характер. Повної зайнятості в розумінні працевлаштування абсолютно всього економічно активного населення в ринковій економіці взагалі не існує й існувати не може в силу динаміч­ності процесів суспільного буття та об'єктивної неможливості абсолютного і швидкого системного узгодження їх.

Досягнення рівноваги між попитом і пропозицією че­рез їхню постійну нерівновагу, зумовлюється внутрішніми властивостями та принципами організації ринкової систе­ми. Порушення рівноваги ринкових сил стає головною умо­вою її власне існування, оскільки спонукає іманентне влас­тиві їй імпульси до самоорганізації та саморозвитку.

Безробіття як поверхневий прояв диспропорції на ринку праці (серед різноманітних явищ недовикорис-тання й інших виробничих ресурсів) у принципі стано­вить момент, умову ринкового процесу, бо є лише зовніш­ньою ознакою його внутішньої суперечливої природи.

За визначенням МОП, безробітною вважається особа, яка досягла законодавчо встановленого віку, не працює за гро­шову винагороду і докладає активних зусиль її знайти. Для розрахунку параметрів безробіття це визначення уточнюєть­ся з урахуванням конкретних особливостей країни.

В Україні згідно із Законом "Про зайнятість" безробіт­ними визначені громадяни працездатного віку, які з неза­лежних від них причин не мають заробітку (трудового до­ходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні приступити до праці.

Рівень безробіття визначається процентним відношен­ням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисель­ності економічно активного населення.

Р_б = Б/Не.а.

де Р_б - рівень безробіття; Б — чисельність безробітних; Не.а.- чисельність економічно активного населення.

Для аналізу економічного стану країни використовують­ся розрахунки рівня безробіття в часовому, територіально­му, віковому, тендерному та інших аспектах.

Фактичний, інуючий на кожний певний момент у на­ціональній економіці, рівень безробіття формується під впли­вом багатьох факторів. Найпоширенішим у сучасній економічні теорії є виділення фрикційного, структурного і циклічного безробіття.

Фрикційне безробіття зумовлене динамічністю ринку праці: рухом робочої сили через невідповідність рівня заро­бітної плати або умов праці вимогам робітників, регіональ­ними переміщеннями населення та переміщеннями, пов'я­заними зі зміною виду діяльності, скороченням робочої сили у зв'язку із закриттям фірм або зменшенням масштабів їхньої діяльності, спричинених факторами випадкового харак­теру; необхідністю певного часу для пошуку відповідного робочого місця або певного робітника, що відповідав би ви­значеним вимогам; недосконалістю інформаційних потоків.

Структурне безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці, а також існуючими територіальними диспро­порціями в попиті та пропозиції робочої сили.

Визначення фрикційного та структурного безробіття як природного (абсолютного або такого, що об'єктивно існує) за умов динамічності економічних процесів і недоскона­лості інформації уточнює сучасне розуміння повної зайня­тості. Вона вважається повною, якщо рівень безробіття не перевищує його природної норми (в 90-ті роки — 6—7 %).

Циклічне безробіття пов'язане зі спадами ділової ак­тивності в умовах циклічних коливань. Воно виникає в ре­зультаті зниження сукупного попиту на працю внаслідок падіння сукупного попиту на продукцію і негнучкості ре­альної заробітної плати в бік її зниження.

Перехідна економіка породжує такі додаткові причини безробіття: трансформаційний спад; надмірна зайнятість в адміністративно-командній еко­номіці; масштабна структурна трансформація; зниження рівня державного патерналізму.

130