2.3. Задачна модель
При розробці системи «знизу-вгору» від окремих завдань до всієї системи (задачна модель) єдиний підхід до розробки неминуче втрачається, виникають проблеми при інформаційному стикуванні окремих компонентів. Як правило, у міру збільшення кількості завдань труднощі наростають, доводиться постійно змінювати вже існуючі програми і структури даних. Швидкість розвитку системи сповільнюється, що гальмує і розвиток самої організації. Однак в окремих випадках така технологія може виявитися доцільною:
висока терміновість - потрібно дуже швидко отримати результат (треба щоб хоч якось завдання вирішувалися; потім доведеться все зробити заново);
експеримент і адаптація замовника (не ясні алгоритми, рішення намацуються методом «проб і помилок»).
Загальний висновок: досить велику ефективну ІС таким способом створити неможливо.
2.4. Каскадна модель
У ранніх не дуже великих за обсягом однорідних ІС кожен додаток являв собою єдине ціле. Для розробки такого типу додатків застосовувався каскадний спосіб. Його основною характеристикою є розбиття всієї розробки на етапи, причому перехід з одного етапу на наступний відбувається тільки після того, як буде повністю завершена робота на поточному (рис. 2.1.). Кожен етап завершується випуском повного комплекту документації, достатньої для того, щоб розробка могла бути продовжена іншою командою розробників. Позитивні сторони застосування каскадного підходу полягають в наступному [5]:
на кожному етапі формується закінчений набір проектної документації, що відповідає критеріям повноти та узгодженості;
виконувані в логічній послідовності етапи робіт дозволяють планувати терміни завершення всіх робіт і відповідні витрати.
Рис. 2.1. Каскадна схема розробки
Каскадний підхід добре зарекомендував себе при побудові ІС, для яких на самому початку розробки можна досить точно і повно сформулювати всі вимоги, з тим, щоб надати розробникам свободу реалізувати їх якнайкраще з технічної точки зору. У цю категорію потрапляють складні розрахункові системи, системи реального часу та інші подібні завдання. Проте в процесі використання цього підходу виявився ряд його недоліків, спричинених насамперед тим, що реальний процес створення систем ніколи повністю не вкладався в таку жорстку схему. В процесі створення постійно виникала потреба в поверненні до попередніх етапів і уточнення або перегляд раніше прийнятих рішень. У результаті реальний процес створення ПЗ приймав такий вигляд:
Рис. 2.2. Реальний процес розробки ПЗ за каскадною схемою
Основним недоліком каскадного підходу є суттєве запізнення з отриманням результатів. Узгодження результатів з користувачами проводиться тільки в точках, що плануються після завершення кожного етапу робіт, вимоги до ІС «заморожені» у вигляді технічного завдання на весь час її створення. Таким чином, користувачі можуть внести свої зауваження тільки після того, як робота над системою буде повністю завершена. У разі неточного викладу вимог або їх зміни протягом тривалого періоду створення ПЗ, користувачі отримують систему, яка не задовольняє їх потребам. Моделі (як функціональні, так й інформаційні) об'єкта, що автоматизується, можуть застаріти одночасно з їх затвердженням. Сутність системного підходу до розробки ІС полягає в її декомпозиції (розбитті) на функції, що автоматизуються: система розбивається на функціональні підсистеми, які в свою чергу діляться на підфункції, що підрозділяються на завдання і так далі. Процес розбиття триває аж до конкретних процедур. При цьому система, що автоматизується, зберігає цілісне уявлення, в якому всі складові компоненти взаємопов'язані. Таким чином, дана модель має головну перевагу - системність розробки, а основний недолік - повільно і дорого.