15. Історичний розвиток технології sadt.

4.1. Історичний розвиток технології sadt

Structured Analysis and Design Technique (SADT) — методологія структурного аналізу і проектування, яка об'єднує процес моделювання, управління конфігурацією проекту, використання додаткових мовних засобів та керівництво проектом зі своєю графічною мовою.

Відома книга [5] присвячена методології SADT, яка в нотації авторів книги практично не відрізняється від нотації IDEF0. SADT виникла наприкінці 60-х років в ході революції, викликаної структурним програмуванням. Коли більшість фахівців билося над створенням програмного забезпечення, деякі намагалися вирішити більш складну задачу створення великомасштабних систем, що включають як людей і машини, так і програмне забезпечення, аналогічних системам, що застосовуються в телефонному зв'язку, промисловості, керуванні та контролі за озброєнням. У той час фахівці, які традиційно займалися створенням великомасштабних систем, стали усвідомлювати необхідність більшої впорядкованості. Таким чином, розробники почали формалізувати процес створення системи, розбиваючи його на наступні фази:

1. Аналіз - визначення того, що система буде робити.

2. Проектування - визначення підсистем та їх взаємодія.

3. Реалізація - розробка підсистем окремо.

4. Об'єднання - з'єднання підсистем в єдине ціле.

5. Тестування - перевірка роботи системи.

6. Установка - введення системи в дію.

7. Функціонування - використання системи.

Ця послідовність завжди виконувалася ітераційно, зокрема тому що система повністю ніколи не задовольняла вимогам користувачів, оскільки їх вимоги часто змінювалися. І, тим не менш, з цією моделлю створення системи, орієнтованої на керування, постійно виникали складності. Експлуатаційні витрати, що виникали після здачі системи, стали істотно перевищувати витрати на її створення та продовжували зростати з величезною швидкістю через низьку якість початково створеної системи. Деякі вважали, що зростання експлуатаційних витрат обумовлено характером помилок, допущених у процесі створення системи. Дослідження показали, що великий відсоток помилок у системі виник в процесі аналізу і проектування, набагато менше їх було допущено при реалізації та тестуванні, а ціна (часова і грошова) виявлення та виправлення помилок ставала вище на більш пізніх стадіях проекту. Наприклад, виправлення помилки на стадії проектування коштує в 2 рази, на стадії тестування - в 10 разів, а на стадії експлуатації системи - в 100 разів дорожче, ніж на стадії аналізу.

Традиційні підходи до створення систем приводили до виникнення багатьох проблем. Не було єдиного підходу. Залучення користувача до процесу розробки не контролювалося. Перевірка на узгодженість проводилася нерегулярно або взагалі відсутня. Результати одного етапу не узгоджувалися з результатами інших. Процес насилу піддавався оцінками, як якісним, так і кількісним. Стверджувалося, що коли творці систем користуються методологіями типу структурного програмування і проектування «зверху вниз», вони вирішують або не поставлені завдання, або погано поставлені, або добре поставлені, але неправильно поняті завдання. Крім того, помилки в створених системах ставали все менш доступні виявленню за допомогою апаратних засобів або програмного забезпечення, а найбільш катастрофічні помилки допускалися на ранніх етапах створення системи. Часто ці помилки були наслідком неповноти функціональних специфікацій або неузгодженості між специфікаціями і результатами проектування. Проектувальники знали, що складність систем зростає і що визначені вони часто дуже слабо. Зростання обсягу і складності систем є життєвою реалією. Цю передумову потрібно було прийняти як неминучу. Але помилкове визначення системи не є неминучим: воно - результат неадекватності методів створення систем. Незабаром була висунута теза: «вдосконалення методів аналізу є ключем до створення систем, ефективних за вартістю, продуктивністю і надійностю». Для вирішення ключових проблем традиційного створення систем широкого профілю потрібні нові методи, спеціально призначені для використання на ранніх стадіях процесу. Виходячи з цих переконань і виникло застосування SADT. Методи, подібні SADT, на початкових етапах створення системи дозволяли набагато краще зрозуміти та розглянуту проблему. А це скорочує витрати як на створення, так і на експлуатацію системи, а крім того, підвищує її надійність. SADT - це спосіб зменшити кількість дорогих помилок за рахунок структуризації на ранніх етапах створення системи, поліпшення контактів між користувачами та розробниками і згладжування переходу від аналізу до проектування.

Дуглас Т. Росс частину своїх теорій, що відносяться до методології та мови опису систем, назвав «Методологія структурного аналізу і проектування (SADT)». Початкова робота над SADT почалася в 1969 р. Перший її великий додаток було реалізовано в 1973 р. при розробці великого аерокосмічного проекту, коли вона була дещо переглянута співробітниками SofTech, Inc. У 1974 р. SADT була ще поліпшена і передана одній з найбільших європейських телефонних компаній. Поява SADT на ринку відбулося в 1975 р. після річного оформлення у вигляді продукту. До 1981 р. SADT вже використовували більш ніж в 50 компаніях при роботі більш ніж над 200 проектами, що включали понад 2000 людей і охоплювали дюжину проблемних областей, в тому числі телефонні мережі, аерокосмічне виробництво, управління і контроль, облік матеріально-технічних ресурсів та обробку даних. Її широке поширення в даний час в європейській, далекосхідній та американській аерокосмічній промисловості (під назвою IDEF0) дозволяє ці цифри суттєво збільшити. Таким чином, SADT виділяється серед сучасних методологій опису систем завдяки своєму широкому застосуванню. Чому SADT має таке широке застосування? По-перше, SADT - це єдина методологія, яка легко відображає такі системні характеристики, як управління, зворотній зв'язок і виконавці. Це пояснюється тим, що SADT спочатку виникла на базі проектування систем більш загального виду на відміну від інших структурних методів, які «виросли» з проектування програмного забезпечення. По-друге, SADT на доданок до концепцій, що існували в той час, і стандартам для створення систем мала розвинені процедури підтримки колективної роботи і мала переваги, пов'язані з її застосуванням на ранніх стадіях створення системи. Крім того, широке використання SADT показало, що її можна поєднувати з іншими структурними методами. Це досягається використанням графічних SADT-описів в якості схем, що пов'язують воєдино різні методи, застосовані для опису певних частин системи з різним рівнем деталізації. Таким чином, неадекватні специфікації систем того часу викликали створення графічної мови SADT, а її посилене використання перетворили SADT в закінчену методологію, здатну підвищити якість продуктів, що створюються на ранніх стадіях розвитку проекту. Отже, SADT починалася як мова опису функціонування систем загального вигляду, а в міру застосування її процедури опису систем були поліпшені та доповнені.