10. Класифікація норм права

Класифікація норм права — це їх поділ на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні суспільних відносин.

Класифікація надає можливість:

Чітко визначити місце кожної з норм у системі права; охарактеризувати функції норм та їх місце у механізмі правового регулювання; визначити межі регулятивного впливу держави на суспільство за допомогою права; встановити шляхи вдосконалення правотворчої та правозастосовчої практики й підвищити її ефективність; вивчити особливості кожного з різновидів норм та можливості їх взаємодії; визначити призначення кожного з різновидів норм; визначити особливі способи впливу норм на суб'єктів права.

Важливим критерієм класифікації норм є можливість поділу спеціалізованих норм. При цьому необхідно зазначити, що деякі автори не визнають можливості виокремлення спеціалізованих норм як правових, оскільки вони не встановлюють прав і обов'язків суб'єктів, їх відносять до когнітивних норм, що мають не правовий, а інтелектуальний характер.

11. Джерела права

Джерело права — це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їх загальнообов'язковість.

Розрізняють:

правовий звичай - це правило поведінки, що виникло історично, стало обов'язковим в результаті багаторазового повторення і отримало офіційне затвердження державою в нормативному акті.

адміністративний чи судовий прецедент - це певний випадок, що мав місце в минулому і який слугував прикладом для всіх наступних випадків подібного роду. Це джерело права є своєрідним підсумком практичної діяльності адміністративних і судових органів.

нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ держави, прийнятий правотворчим органом держави у спеціально визначеному порядку, змістом якого є норми права. Це "джерело права" є головним в Україні та в країнах Європи.

нормативний договір - це домовленість, угода двох або більше суб'єктів права, яка оформлена в належній юридичній формі, змістом якої є обов'язкові для цих суб'єктів правила поведінки/ тобто взаємні зобов'язання. Як правило, нормативний договір є основним джерелом в міждержавних відносинах.

12. Законодавчий процес. Конституційна регламентація

Законодавчий процес — це врегульована Конституцією України, Регламентом Верховної Ради та іншими законами України діяльність парламенту по підготовці, розгляду і прийняттю законів та їх оприлюдненню.

Законодавча процедура складається з ряду процедур (стадій). Це вияв законодавчої ініціативи, обговорення законопроекту, прийняття закону, його підписання й оприлюднення (опублікування).

Згідно з Регламентом Верховної Ради розробка проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Верховна Рада може доручити розробку проекту закону комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради, а також Кабінету Міністрів. Розробка законопроекту про Державний бюджет є обов'язком Кабінету Міністрів України, передбаченим Конституцією України (п. 6 ст. 116), і здійснюється ним за правом. В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни і юридичні особи.

Основним у розгляді законопроекту є його друге читання. Під час розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада проводить його постатейне обговорення та голосування.