12. Особливості формування статутного капіталу підприємств.

Основним елементом власного капіталу є статутний капітал – сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами.

В окремих підприємств складовою ВК є пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві відповідно до установчих документів для здійснення його господарсько-фінансової діяльності.

Статутний капітал ТОВ можна збільшувати шляхом здійснення додаткових внесків чи реінвестування прибутку. Здійснюючи внески в статутний капітал, учасники не змінюють свого юридичного статусу (не відбувається ні реорганізації, ні ліквідації).

При збільшенні статутного капіталу товариства слід враховувати те, що, викупивши додаткову частку, новий учасник стає співвласником раніше створених підприємством резервів. Учасники товариства користуються переважним правом на здійснення додаткових внесків у статутний капітал чи на придбання частки учасника, який її уступив пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю може здійснюватися двома основними способами: 1) в результаті виходу одного або кількох учасників зі складу товариства; 2) на основі зменшення частки у статутному капіталі всіх чи окремих учасників.

Зменшення статутного капіталу за наявності заперечень будь-кого з кредиторів товариства не допускається.

Зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства може відбуватися за такими способами: а)зменшення номінальної вартості акцій; б)зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості.

В останньому випадку можливі такі варіанти: 1) зменшення кількості акцій на основі їх конверсії; 2) безкоштовна передача акцій до анулювання; 3) зменшення кількості акцій на основі їх викупу з подальшим анулюванням.

13. Сутність самофінансування підприємств.

Термін «самофінансування» виділяють із загальноприйнятого положення про фінансування торговельного процесу, що обумовлено насамперед збільшенням ролі власних спеціальних фондів та прибутку у самозабезпеченні підприємств грошовим капіталом.

У світовій економічній літературі, залежно від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в балансі, виокремлюють: а) приховане самофінансування; б) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).

Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.

Приховані резерви – це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді.

Є два способи формування прихованих резервів у балансі: 1) недооцінка активів; (передчасне списання окремих активів, застосування прискореної амортизації, незастосування індексації, використання методу ЛІФО при оцінці запасів тощо) 2) переоцінка зобов'язань. (наприклад, за статтями «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків» тощо).

Мобілізація прихованих резервів здійснюється: 1) шляхом реалізації окремих об'єктів основних та оборотних засобів; 2) у результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу.

Тезаврація прибутку – це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності. Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядження підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів.

Для визначення рівня самофінансування розраховують коефіцієнт самофінансування: Кс=ТР/Р, де ТР – Тезаврований прибуток; Р – Чистий прибуток.

До основних переваг самофінансування слід віднести такі: 1) залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними; 2) відсутність затрат при мобілізації коштів; 3) не потрібно надавати кредитне забезпечення; 4) підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.

Недоліки самофінансування (тезаврації) у тезовому вигляді можна охарактеризувати таким чином: 1) оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується; 2) обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів; 3) помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, можливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому).