70 (19.) Критерії прийняття фінансових рішень.

Для прийняття правильних фінансових рішень слід зважати на критерії, за допомогою яких можна оцінити переваги та недоліки залучення позичкового і власного капіталу, зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування тощо. До типових критеріїв можна віднести такі:

1. Прибуток/рентабельність. Слід розрахувати, яким чином та чи інша форма фінансування вплине на результати діяльності підприємства. При цьому необхідно виходити з того, що рентабельність активів підприємства повинна перевищувати вартість залучення капіталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищення прибутковості підприємства, а в інших — навпаки.

2.Ліквідність. Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства задовольняють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань.

3. Структура капіталу (незалежність). Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати, яким чином вона вплине на рівень автономності і самостійності підприємства у разі використання коштів, збереження інформаційної незалежності та контролю над підприємством у цілому. Окрім цього, необхідно виявляти можливі ризики, зокрема ризик структури капіталу.

4. Накладні витрати, пов’язані із залученням коштів. Наприклад, емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, витрати на обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації тощо.

5. Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати ту форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з погляду зменшення податкових платежів.

6. Об’єктивні обмеження: відсутність кредитного забезпечення, необхідного для залучення позичок, низький рівень кредитоспроможності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо.

7. Особливості законодавства про банкрутство: черговість задоволення претензій кредиторів; переважання механізмів санації неспроможного боржника чи захисту інтересів кредиторів тощо.

8. Максимізація доходів власників (дивідендна політика), так звана концепція Shareholder—Value. Згідно з цим критерієм усі рішення менеджменту підприємства, в т. ч. рішення у сфері фінансування, повинні спрямовуватися на досягнення головної мети діяльності суб’єкта господарювання — максимізації доходів власників.

71 (21.) Амортизаційна політика у системі самофінансування підприємства.

Амортизація є найважливішим фінансово-економічним механізмом, який утворює основу сучасної системи регулювання відтворення основних засобів та нематеріальних активів.

Перший вид амортизаційного механізму фактично не передбачає застосування амортизаційних відрахувань. Для підприємств набагато зручніше платити податок на прибуток, можливо, в зниженому розмірі без жодних амортизаційних виключень з оподатковуваної бази.

Другий амортизаційний механізм з нормативним нарахуванням амортизації та контрольованим використанням амортизаційних надходжень застосовувався в радянській економічній системі. Амортизаційні кошти підприємства надходили у розпорядження відповідного міністерства. Таким чином, міністерства концентрували в своїх руках амортизаційні кошти підприємств галузі. Це дозволяло міністерствам здійснювати більш-менш активну інвестиційну політику.

Найпоширенішим у розвинених країнах є третій вид амортизаційного механізму. Нарахування амортизації здійснюється в ньому на підставі затверджених на законодавчому рівні нормативів, а використання амортизаційних коштів - самостійно.

В українській економіці при переході до ринку було скасовано контроль за використанням амортизаційних коштів, що привело до застосування третього виду амортизаційного механізму. Хоча цей механізм добре працює в західних країнах, в наших умовах він сприяв появленню чорної діри в економіці, через яку витікали у зарубіжні банки чималі капітали.

Підприємства, як правило, максимально використовують можливості самофінансування. Через невисокий рівень прибутковості більшість харчових підприємств основним джерелом власних фінансових ресурсів є амортизаційні відрахування. Проте сьогодні вони не здатні забезпечити навіть просте відтворення основних засобів. Це зумовлено зростаючою вартістю нового обладнання, прискоренням процесу морального його застарівання, недосконалими нормами та методами амортизаційних відрахувань.Підприємства не використовують потенціал амортизаційних відрахувань для інвестування в основні засоби через те, що більшість підприємств має проблеми із самофінансуванням, у тому числі в оборотні активи, а не лише в основні засоби. Проблемним в сучасних умовах є використання залучених коштів. У зв‘язку з економічною кризою банки довгострокові кредити підприємствам не надають, лише короткострокові і ті під високі відсоткові ставки, а це є не вигідним для фінансування оборотніх активів.

Таким чином, підприємство змушене забезпечувати загальні потреби фінансування виробництва за рахунок амортизаційних відрахувань, які тепер, згідно з діючим законодавсвом, не обов'язково накопичувати в амортизаційному фонді. У результаті потенціал самофінансування процесів відтворення основних засобів значно зменшений внаслідок нецільового використання амортизаційних відрахувань, які на досліджуваних підприємствах не завжди використані цілком за цільовим признеченням.