2.3 Практична робота учнів
Усі робочі операції (різання, вишивання, плетіння, набирання та ін.) здійснюються за допомогою трудових дій. Способи виконання трудових дій вироблені суспільно-виробничою практикою закріплені, у знаряддях праці. Тому оволодіти тією або іншою трудовою дією означає засвоїти спосіб поводження з тим інструментом (механізмом), за допомогою якого виконується певна дія. Розрізняють два ступені засвоєння: первинний і вищий. Первинний ступінь характеризується непевним і сповільненим виконанням дії зі свідомим контролем кожного її елемента і називається вмінням. Наприклад, виконання шва “хрестик”. Існує стільки вмінь, скільки є різних конкретних видів трудових дій.
Уміння в процесі навчання вдосконалюється, досягаючи свого найвищого ступеня, який дає змогу виконувати дію точно, швидко, легко і впевнено, з контролем не за процесом її виконання, а за наслідками. Найвищий ступінь засвоєння її називається навичкою.
Отже, вміння і навички характеризують певний ступінь засвоєння трудових дій.
Уміння переходять у навички. Навичка – це закріплене вправами вміння виконувати ту або іншу дію.
Дані психофізіологічних досліджень свідчать про те, що на формування трудових практичних умінь і навичок впливає структура змісту прикладної творчості, тобто те, як зміст подрібнюється на окремі елементи в процесі його вивчення, як ці елементи групуються і в якій послідовності вивчаються.
Психофізіологічні дослідження і узагальнення практичного досвіду навчання трудових умінь і навичок показують, що основними умовами успішного їх формування є: 1) визначення завдання, розуміння мети і засобів її досягнення; 2) відповідність методів навчання основним особливостям видів умінь і навичок; 3) ефективність інструктування; 4) достатня кількість вправ; 5) своєчасність і об’єктивність оцінок діяльності учнів і знання ними результатів вправ; 6) активний характер діяльності учнів; 7) самоконтроль учнів за своєю практичною діяльністю.
Отже, у формуванні вмінь і навичок вирішальне значення мають такі методи трудового навчання, як вправи та інструктування (табл.2).
Табл. 2. Структура практичних робіт
2.4. Інструктування
Під навчальним інструктуванням розуміють пояснення, спрямоване на розкриття змісту трудового завдання та способів його виконання і на коригування практичної діяльності учнів; пояснення, як правило, супроводжується демонструванням правильного виконання трудових прийомів, ілюстрування виробу та ін.
У деяких методичних посібниках інструктування розглядається як елемент уроку. Таке трактування також має під собою основу. У такому разі інструктування стає структурною одиницею уроку.
При розгляді інструктування як методу навчання останній можна розглядати як сукупність головним чином пояснення, демонстрування вчителя, тобто як одиницю з точки зору способів навчальної діяльності.
Навчальне інструктування можна класифікувати за трьома ознаками:
форма виконання (усне, письмове, письмово-графічне, демонстра-ційне, засобами кіно та ін.);
час проведення (вступне, поточне, заключне);
охоплення учнів (фронтальне, ланкове, індивідуальне).
Провідною є усна форма інструктування. Важливе місце займає застосування письмово-графічної і графічної форми. При цьому велике значення має правильний добір технологічних карт та іншої технічної документації.
Вступне інструктування може мати характер докладних або коротких вказівок про наступну практичну діяльність учнів. Поточне інструктування повніше розкриває зміст вступного інструктування і є його продовження. Обсяг і застосування вступного, поточного і заключного інструктувань залежить від конкретних умов праці.
Велике значення для підвищення ефективності інструктувань має їх раціональне поєднання і обґрунтоване використання фронтальних та індивідуальних форм. При наявності у класі великої кількості учнів, доцільною є фронтальна форма, бо вона дає можливість зберегти класний характер навчання і керувати роботою основної маси учнів, здійснюючи індивідуальний підхід завдяки використанню інструкційної та інструкційно-технологічної документації, а в разі потреби – індивідуального інструкту-вання.
Зміст інструктування в кожному конкретному випадку визначають залежно від навчальних завдань, тобто від того, яка виконується робота.
У загальному вигляді інструктування може складатися з таких елементів:
а) вступне інструктування з вивченням нової операції – характеристики операції; демонстрування правил виконання трудових прийомів у нормальному і сповільненому темпах; визначення ознак самоконтролю; мети конкретного трудового завдання;
б) поточне інструктування з виправленням помилок у виконанні трудових прийомів – припинення роботи учнів; звертання уваги на роботу учня, який допустив помилку; вимоги до цього учня пояснити причину неправильної роботи; бесіди з усіма учнями з цього питання; відтворення прийомів учнем, який допустив помилку; дозволу класу продовжувати роботу;
в) заключне інструктування – показ якісного виконання виробів і виробів зіпсованих (якщо такі є); загальна характеристика роботи учнів, аналіз помилок, допущених учнями, оцінка робіт учнів.
До інструктування ставлять дидактичні вимоги, а саме:
Різноманітність форм інструктування. Усне слово вчителя (пояснення, бесіда), спрямоване на розкриття суті трудової дії, дає далеко неповну, хоч і правильну його картину.
Учителя цікавлять найкоротші шляхи формування в учнів уявлення про способи виконання таких дій. Для цього він намагається використати інші форми інструктування, які в деяких випадках швидше і повніше розкривають ті або інші сторони виучуваної дії. Так, при формуванні уявлень про способи виконання дій невід’ємною частиною інструктування є показ дії в звичайному та уповільненому темпах, який супроводиться усним поясненням. Таким чином, у процес пізнання включається зоровий і слуховий аналізатори, які допомагають повніше охопити певну дію. Показ у нормальному темпі дає уявлення про той еталон, якого повинні досягти учні внаслідок практичної діяльності. При уповільненому темпі можна докладніше показати окремі моменти, підкреслити особливості виконання дії на певному етапі. Словесне формулювання завдання трудової дії, пояснення разом з демонструванням допомагають учням зв’язати в одне ціле свої спостереження. Для цього можуть бути придатними такі форми інструктування, як кіно, телебачення та ін.
Обґрунтування інструктування викладачем. Даючи учням завдання, вчитель звичайно пояснює, який матеріал та інструменти вони повинні використати, які дії виконати і в якій послідовності. При цьому він пояснює, чому діяти так, а не інакше. У поясненні учням доцільності застосування певних прийомів при виконанні будь-якої операції і полягає обґрунтування інструктування.
Якщо інструктування недостатньо обґрунтоване, то значно ускладнюється виконання завдання.
Повнота інструктування. Дуже важливим є питання про те, що слід повідомити учням під час інструктування, а що опустити.
Повне інструктування забезпечує швидке і правильне виконання завдання з найменшою кількістю помилок. Тому воно виявляється досить ефективним, особливо на перших етапах ознайомлення з новою роботою. Проте, якщо таке інструктування щоразу повторюватиметься, це призведе до того, що учні звикнуть діставати все в готовому вигляді, самостійно не осмислюватимуть свою роботу, у них не вироблятиметься вміння визначати умови, які потрібні для виконання завдання.
Таким чином, повне інструктування, ефективне на перших етапах навчання, на наступних може стати гальмом розвитку в учнів навичок самостійної роботи.
Неповне інструктування також має свої недоліки і переваги. Основна цінність його полягає в тому, що примушує учнів думати, самостійно визначати та організовувати умови своєї діяльності. Але, якщо, проводячи неповне інструктування, учитель не враховує досвіду учнів і виключає відомості, яких учні ще не мають, це може призвести до ускладнень і дезорганізувати навчальну діяльність. Учні втрачають віру в свої сили, у них розвивається негативне ставлення до роботи в майстернях
Повнота інструктування має бути різною на різних етапах навчання. У міру нагромадження в учнів досвіду роботи інструктування повинно ставати коротшим. Учитель навчає учнів контролювати себе в процесі роботи. Це означає, що учень повинен уміти своєчасно помічати свої помилки і самостійно оцінювати якість своєї роботи.
Оцінювати свою роботу учні можуть лише на основі вимог, які ставлять до виробу. Тому формування в учнів уміння уважно контролювати свою діяльність і досягати бажаних результатів повинно бути пов’язане з формуванням у них спрямованості на вироблення певного продукту.
При переліченні під час інструктування ознак, за якими учні можуть у процесі роботи контролювати себе, учитель ставить мету не тільки допомогти їм в успішному виконанні поточного завдання, а й сформувати в них дуже важливе вміння аналізувати свої дії, помічати найефективніші з них, визначати і своєчасно припиняти помилкові дії. Учні, володіючи таким умінням, зможуть контролювати успішно свої дії і в нових умовах, коли поруч з ними не буде вчителя.
Таким чином, визначення під час інструктування ознак, за якими учні можуть контролювати свою діяльність є однією з важливих умов розвитку самостійності учнів.