Ковальські, ковальсько-слюсарні та слюсарно-ковальські майстерні:

Білухівська слюсарно-ковальська майстерня;

Бобрицька навчальна ковальська майстерня;

Зінківська ковальсько-слюсарно-столярна майстерня;

Кобеляцька ковальсько-слюсарна майстерня;

Кузубо-Єлізаветівська ковальсько-слюсарна майстерня;

Піщанська ковальсько-слюсарна навчальна майстерня;

Прилуцька навчальна ковальська майстерня;

Решетилівська ковальсько-слюсарна майстерня;

Хорольська слюсарно-ковальська навчальна майстерня.

Ковальсько-слюсарні й фургонно-колісні майстерні:

Глобинська ковальсько-слюсарна і фургунно-колісна навчальна майстерня;

Мозоліївська ковальсько-слюсарна і фургонно-колісна навчальна майстерня;

Омельницька ковальсько-слюсарна і фургонно-колісна навчальна майстерня;

Піщанська ковальсько-слюсарна і фургонно-колісна навчальна майстерня.

Ковальсько-теслярська майстерня:

Криворудська ковальсько-теслярська навчальна майстерня.

На сьогодні в Україні нараховується понад 50 підприємств художніх промислів, які відчувають гостру потребу у висококваліфікованих фахівцях. Підготовку кваліфікованих спеціалістів із декоративно-ужиткової творчості сьогодні в Україні здійснюють 23 навчальні заклади різних рівнів акредитації. Система підготовки кадрів для підприємств народних художніх промислів включає чотири ланки: перша – підготовка спеціалістів у галузі декоративно-ужиткового мистецтва вищими навчальними закладами ІІІ-ІУ рівня акредитації; друга – вищими закладами освіти художньо-промислового профілю II рівня акредитації; третя – підготовка основних категорій робітників масових професій професійно-технічними училищами та ліцеями; четверта – початкове професійне навчання (профільне) в школах, розташованих у районах функціонування народних художніх промислів. У такому аспекті загальноосвітня школа має виступати як пропедевтична ланка для подальшого розвитку різних видів народної декоративно-прикладної творчості.

З метою з'ясування позицій щодо доцільності вивчення народних художніх ремесел у загальноосвітніх навчальних закладах нами було проведено інтерв'ювання вчителів трудового навчання Полтавської області, а також інших областей України. 96 % з опитаних учителів дали позитивну відповідь, відзначивши, що найдоступніші види народних промислів є такі: різьблення деревини – 62,3%, вишивка – 85,4%, ткацтво – 36,8%, плетіння з природних матеріалів – 14,6% та ін. Значна кількість учителів відмітила, що народні художні ремесла як різновид декоративно-ужиткового мистецтва позитивно впливають на процес становлення особистості учня. Так, серед якостей, на формування яких мають найбільший вплив заняття з народних художніх ремесел, перевага надана працьовитості, творчій активності, художньому смаку, охайності.

2. Методи навчання в декоративно-прикладній творчості

Під методами навчання розуміють способи роботи вчителя і учнів, за допомогою яких досягається оволодіння знаннями, уміннями і навичками (табл.1).

Оптимальним у практиці навчання учнів народним художнім промислам для передачі сприймання навчальної інформації учнями є словесні (словесно-інформаційні, словесно-евристичні), наочні (наочно-інформаційні, наочно-евристичні, наочно-дослідницькі), практичні (репродуктивні, практично-дослідницькі), логічні (аналізу та синтезу, індукції та дедукції, моделювання, абстрагування), ігрові та інші.

Методи навчання складаються з окремих елементів, які називаються прийомами. Наприклад, метод показу робочої дії при інструктуванні учнів включає такий прийом, як показ дії в робочому і сповільненому темпі.

Кожний з методів навчання, як правило, можна застосувати для виконання декількох навчальних завдань і, навпаки, для розв’язання кожного дидактичного завдання можна застосовувати кілька методів навчання.

Тому інколи не так просто зробити вибір методу навчання. Крім того, доводиться чергувати різні методи трудового навчання. Наприклад, виклад нового матеріалу часто будують з використанням різних методів навчання. Бесіда переходить у пояснення, пояснення чергується з демонстраціями.

Практичний досвід засвідчує, що найбільш популярними є ігрові методи навчання. Думка про активізацію навчання за допомогою гри не нова. Численні дослідження психологів (О.Леонтьева, А.Запорожця, А.Усової, Д.Ельконіна та ін.) вказують на позитивну роль гри в навчально-виховному процесі. Учені виділяють два типи ігрової поведінки – змагання та наслідування (інколи вони застосовуються разом). Змагання передбачає наявність суперника, але може обходитись і без нього, тобто можна змагатись з самим собою, удосконалюючи досягнення якогось результату, а потім перевершуючи його.