5.1. Методика вивчення інструментів, пристроїв та матеріалів

Тема “Інструменти і матеріали для вишивання. Початкові шви” має надзвичайно важливе значення, оскільки на перших заняттях формується ставлення учнів і їх інтерес до вивчення технології виготовлення вишитих виробів, розуміння значення цього вивчення в загальній системі підготовки висококваліфікованого спеціаліста.

Важливим завданням при вивченні цієї теми є розширення обсягу знань про вишивку як вид декоративно-ужиткового мистецтва, такий вид народного ремесла, який традиційно з давніх-давен був поширений серед людей, коріння якого губиться ще в дохристиянських культурах. Учитель на уроці пояснює живучість традиції використання рушників у прикрашанні житла та використання їх у різноманітних обрядах (підперізування молодої, сповивання немовляти тощо). Учителеві для підготовки до висвітлення цього матеріалу треба використати необхідну літературу.

При вивченні технології виготовлення вишитих виробів важливо показати учням роботи дітей попередніх років навчання, які зберігаються в шкільному музеї, творчі роботи відомих майстрів з української народної вишивки (якщо є така можливість), а також, зразок, вишитий різними техніками, який учні виготовляють з 5 по 9 клас. Можна використати також кольорові таблиці та фотографії вишитих виробів.

Цей вступний урок можна провести і у краєзнавчому музеї (села, міста чи обласного центру). Все це буде позитивно впливати на сприйняття учнями тієї ролі, яка відводиться цій дисципліні в умовах відродження українських народних ремесел.

Розкриваючи завдання декоративно-прикладної творчості у школі, дуже важливо підкреслити, що вона озброює певними знаннями і вміннями, які можуть бути використані учнями у майбутній практичній діяльності. При цьому розвиваються уява, окомір, точність, вправність рук. Такі якості потрібні кожній людині, незалежно від обраної у майбутньому професії.

Як уже відзначалося, при демонструванні вишивок, які характеризують кожний етнографічний регіон, можна з дітьми в бесіді з’ясувати такі питання: 1. Чим відрізняються зразки вишивок? 2. Яка кольорова гама цих вишивок? 3. Які тканини використовують для вишивання? 4. В чому полягає різниця вишитих виробів різних регіонів? 6. На яких виробах виконується вишивка?

При розгляді послідовності вивчення матеріалу в першу чергу необхідно звернути увагу на організацію занять. З цієї теми розпочинається вивчення курсу, і від правильної організації перших занять буде залежати весь подальший хід навчання учнів вишивки. Тому початок першого уроку має бути присвячений в основному організації роботи учнів у музеї-майстерні, акцентуванню уваги на відмінності її від інших майстерень. Важливо також підкреслити, що велика кількість наочних посібників: стенди, схеми, плакати, творчі вироби та інший дидактичний матеріал, виготовлені учнями, які навчалися в попередні роки. Не менш важливо звернути увагу учнів і на збереження обладнання майстерні, робочих місць та виробів, техніку безпеки тощо.

На першому занятті необхідно з’ясувати умови матеріального забезпечення занять учнями. Враховуючи позитивну тенденцію до використання учнями всіх видів практичних робіт переважно на заняттях (за винятком підсумкових домашніх робіт по виготовленню серветки, рушничка, носової хустинки, закладки, листівки, постільної білизни, прихватки та ін.), багато вчителів роблять так: учням дають перелік усіх необхідних матеріалів та інструментів для ручного вишивання, які вони повинні мати на уроках трудового навчання.

При вивченні цієї теми передбачається ознайомити дітей з інструментами, пристроями та матеріалами для вишивання. Досвід показує, що найбільша кількість помилок, яких припускаються учні на перших уроках, пояснюється невмінням користуватися голкою, її правильно підібрати, а також наперстком. Наперсток потрібний для зручного і безпечного користування голкою, для натискання на голку під час шиття. Наперстки можуть бути відкритими (без дна) і закритими. Щоб зацікавити учениць, бажано розповісти історію виникнення наперстка. Отже, з першого уроку треба наголошувати, що завдання полягає не в тому, щоб навчитися виконувати роботу будь-як, а виконувати, застосовуючи навички правильного поводження з інструментами та пристроями, уміти робити різні шви чи створювати вироби раціональними прийомами, тобто з найменшою витратою часу та найбільшою точністю.

Добре відомо, щоб натягувати тканину для вишивання, використовуємо п’яльця, які можуть бути квадратні (прямокутні) або круглі. Частіше вишивальниці використовують круглі п’яльці, які складаються з двох кілець: більшого і меншого. Зверніть увагу на те, що краще зап’ялюються товстіші тканини, а тонші – гірше. Більш складну будову мають квадратні (прямокутні) розбірні п’яльця, які використовуються для виготовлення робіт великого розміру, таких, як скатертина, рушник та ін. Однак у деяких випадках (виконання мережки, технік вирізування, виколювання) п’яльця бажано не використовувати, оскільки малюнок деформується.

До підготовчих робіт з вишивання належить як підготовка тканини, так і підготовка ниток. Для вишивального виробництва використовуються тканини з різним волокнистим складом, будовою і властивостями. Асортимент вишивальних тканин – лляні, вовняні та шовкові. Для виконання рахункових швів найбільше використовують бавовняні тканини полотняного переплетення – батист, маркізет, ситець, шифон, вовняні тощо.

До середини XIX ст. тканини домашнього виробництва посідали головне місце. Народним майстрам було відомо понад 20 видів полотна. Кількість пасом, які використовували для основи, визначала товщину полотна, давала назву полотну, свідчила про його якість, тобто чим тонші нитки, тим більше їх вкладається в ширину: дев’ять пасом – “дев’ятка”, десять – “десятка”, дванадцять – “дванадцятка”. Ширина полотна домашнього виробництва становила 45-53 см.

Зараз вишивці застосовують як чисто лляні, так і напівлляні тканини із додаванням віскозного, капронового, лавсанового волокна. Це такі тканини: бортівка, чисто льняні сурові, білі та напівбілі полотна, мішковина, вишивальна тощо.

Поширеними для вишивки є чисто вовняні та змішані камвольні хусткові тканини, платтяні тканини, сукна, драпи тощо.

Шовкові тканини виробляють з тонких ниток коконів шовкопряда. У вишивці також застосовують штучні та синтетичні крепові та напівкрепові шовкові тканини: шифон, крепдешин, крепжоржет, атлас віскозний, ацетатний шовк, нейлон, капрон тощо.

З метою вивчення ниток, які використовуються у вишивці, слід назвати та продемонструвати бавовняні нитки (муліне, ірис), шовкові (торговельні номери 13, 18, 33, 65, 75) та вовняні, а також металізовані нитки: люрекс, алюніт, плющенку сріблястого або золотистого кольору.

Перед початком роботи необхідно обладнати робоче місце. Слід обрати правильну позу, світло має падати на тканину з лівого боку. Сидіти треба прямо, не згинаючи спини. Відстань від очей до виробу повинна становити 25-30 см. Вишивати треба попередньо вимитими руками в достатньо освітленому приміщенні, волосся підв’язати хустинкою. Під час вишивання забороняється залишати голку без нитки, підносити голку та ножиці до очей, вколювати голку в одяг.

Вивчивши тему, учні мають:

– знати: матеріали та інструменти для вишивання; технологію вишивання початкових швів “уперед голку”, “за голку”, “стебловий”, “тамбурний”, “козлик”, петельний та декоративні шви на основі початкових (“верхоплут”, “оксамитовий”); правила добору гами кольорів у вишивці, правила безпечної праці; санітарно-гігієнічні вимоги до організації праці під час вишивання;

– уміти: відмірювати довжину нитки для вишивання; закріплювати вишивальну нитку без вузлика; виконувати вправи з вишивання швів; добирати нитки, мотиви для вишивання; переносити малюнки на тканину; оздоблювати вироби початковими швами; обробляти краї виробу петельним швом; доглядати за вишитими виробами.

Враховуючи прикладний характер виконання швів, які вивчаються в багатьох темах, першочергова увага приділяється формуванню в учнів умінь. Як показує досвід, засвоєння лише теоретичних положень виконання швів не є достатньою основою для вишивання різними техніками та виготовлення завершених виробів. Відсутність необхідних умінь викликає певні труднощі: учні не знають з чого починати вишивати, в якій послідовності тощо. З усіх відомих шляхів формування умінь в учнів найбільш раціонально використовувати фронтальну практичну роботу та виконання індивідуальних завдань.

Фронтальна практична робота полягає у виконанні того або іншого шва на тканині певного розміру (40-60см). З досвіду вчителів шкіл, а також осіб, які вчаться вишивальному мистецтву, краще використовувати тканину з полотняним переплетенням. Зразок, на якому учні виконують тренувальні вправи, вишивають з 5 класу. Програмою передбачено ускладнення вишивальних технік: від початкових швів (стебловий, тамбурний і т.д.) до складних прозоро-рахункових технік (мережок).

Оскільки всі вишивальні техніки поділяються на чотири групи (за В.О.Радкевич), тому вишивальну тканину умовно поділяють на чотири частини. Тренувальні шви виконуються розміром 10-15 см. на зразку тканини. При опануванні певної техніки учням пропонується виконати індивідуальне практичне завдання з виготовлення серветки, рушничка, хустинки, закладки, листівки тощо. Індивідуальні завдання для учнів, які швидко і якісно виконують тренувальні вправи, пропонуються складніші. Різні доповнення до завдань викликають зацікавленість учнів, сприяють розвитку точності, вправності, акуратності. Спостерігаючи за ходом виконання фронтальних робіт, учитель швидко може виявити слабших учнів у класі і приділити їм більше уваги.