Калинівка

Теперішню назву село отримало в 1965 році, коли проходила адміністративно-територіальна реформа. Не так багато, але поблизу росли кущі калини, що саме і спричинили сельчан покласти в основу назви свого поселення.

До цього воно називалося Голодниця. Хоча старожили не пам’ятають, щоб у селі доходило до голоду. Адже землі навкруги непогані, люди роботящі та й збіжжя, навіть, у найтяжчі роки вистачало на хліб. Не випадково у 20-х роках минулого століття поселилися польські осадники.

... Розповідали, що ще в давніші часи, відколи почалося будівництво Клеванського шляху – військової дороги, тут заснувався невеликий хутірець Колодниця. А назва його походила чи то від колод, що складувалися і використовувалися на роботах, чи то від колодників, тобто арештантів, які насипали шлях.

... В Першу світову через село проходила лінія фронту. Більшість населення виселилося. Очевидним є і те, що в повоєнні роки жителі відчували певну нестачу їжі. Це, можливо, і стало причиною заміни назви.

Таким чином час вніс свої корективи. Прадавня Колодниця стала Голодницею, яка, в свою чергу, згодом перетворилася в Калинівку.

Кам‘януха

Назва поселення відображає природні особливості території, хоча тут не видно якихось кам’янистих гір чи великих покладів мінералів.

Кам’януха — таку назву воно носило в попередні століття. І не дивно. Село розташоване поруч з великим піщаним пагорбом.

У давньоруській мові слово «камінь», поряд з іншими поняттями, означало також «гора».

Назва може походити від давнього праслов’янського слова «кремінь» ( креми ) — мінералу, якого тут дуже багато. Місцеві жителі називають його по простому — камінням.

* * *

Павло Тутковський вказував, що «... село Каменуха ( або Кам’яна Гора ) отримало свою назву від кінцевої морени, яка тут знаходиться».

(Тутковський П.А.

Месторождения строительных камней в Луцком уезде Волынской губернии. Житомир. 1912., с.25 )

Карасин

(переказ)

Немалу віддаль доводилося долати мисливцю в ті далекі часи. Один з них, довго вишукуючи здобич, набрів на силу-силенну дичини. Тут, на підвищенні і заклав свою хатину. Чудове місце. Навкруги болото, непрохідні хащі, ліс, неподалік кілька озер багатих на рибу.

Мисливець цей був незвичайної вроди, справжній красень. І дівчину собі віднайшов теж вродливу. Побралися. Заснували хутір. Повелося господарство. Появилися діти.

Хто б не побував в оселі, диву давався від цієї сім’ї, її господаря.

«Красен, красен», - тобто гарний чоловік – передавали з уст в уста. Так і закріпилася ця назва за хутором, який через століття став селом Карасин.

( Записано від В.С. Каращука, 1924 р.н. в 1996 р.)

Історична довідка: В податкових документах XVI ст. даний населений пункт згадується під назвою Красин.

* * *

У документах XVII ст. зафіксовано надання міського статусу селу Карасин в 1643 році.

( Минуле і сучасне Волині та Полісся: Маневиччина.

Збірник наукових праць. Луцьк. 2000, с. 50 )