- •Знати історію родових поселень
- •Форми поселень в контексті історії україни, волині та маневиччини
- •Література:
- •Луцьк. Видавництво «Вежа». 1997. С.29
- •Хутори маневиччини
- •Під плином часу
- •Бережниця
- •Боровичі
- •Велика ведмежка
- •Велика осниця
- •Велика яблунька (легенда)
- •Вовчицьк
- •Галузія
- •Годомичі
- •Гораймівка
- •Городок
- •Грузятин
- •Гута лісівська
- •Довжиця
- •Загорівка
- •Замостя
- •Калинівка
- •Кам‘януха
- •Карасин
- •Козлиничі (переказ)
- •Колодії
- •Комарове
- •Копилля
- •Костюхнівка
- •Красноволя
- •Криничне (лище)
- •Куликовичі
- •Лишнівка
- •Майдан липненський
- •Мала ведмежка
- •Мала осниця
- •Мала яблунька
- •Маневичі
- •Матейки
- •Набруска
- •Нова руда
- •Нові підцаревичі
- •Новосілки
- •Оконськ
- •Островки
- •Прилісне
- •Підгаття
- •Погулянка
- •Розничі
- •Рудники
- •Северинівка
- •Ситниця
- •Старий чорторийськ
- •Новий чорторийськ
- •Старосілля
- •Троянівка
- •Хряськ (легенда)
- •Череваха
- •Четвертня
- •Чорниж (легенда)
- •Черниж (чорниж), червища і червенські землі
- •Микола Борбич
- •Чорторийськ, що на “черті”
Ситниця
Назва походить від того, що село засноване в 1774 році на місцевості, де найбільше серед різнотрав’я було ситнику. Ця голкоподібна рослина вкривала величезні території округи.
Першим жителям не доводилося довго думати над ім’ям поселення – серед ситнику могла постати тільки Ситниця.
(Фонд «Луцьке повітове староство» Ф-36 Із характеристики історії назв сіл
Луцького повіту)
СОФІЯНІВКА
(історичний факт)
Назва села в повній мірі пов’язана з династією князів Сангушків Ковельських, які правили в Ковелі та в навколишніх землях у ХІУ – ХУІ століттях упродовж 166 років.
Князь Василь Михайлович Сангушко в 1520 році одружився на князівні Зофії(Софії).
Його син князь Григорій Васильович Сангушко також мав дружину Софію (1590 р.)
Сангушки родичалися, об’єднувалися з іншими родами за рахунок шлюбних відносин. Таким чином поєднала свою долю з Федором Заславським Софія Андріївна Сангушківна.
Заснувавши невеликий мисливський маєток для власного задоволення, князі без будь-яких вагань назвали його ім’ям Софії.
Так чи інакше, але село залишилось провінційним. Невеличке, серед лісу – воно збереглося до наших днів, як улюблене місце мисливців.
Старий чорторийськ
(легенда)
На берегах швидкоплинної річки розкинулося древнє поселення. Люди тут жили мирно. Ростили хліб, займалися рибальством. Жили не тужили.
Одного разу на село насунула величезна хмара. Та ж така, що день став ніччю. Почало «гриміти», «блискати». Незабаром посипав дощ. Не дощ, а величезна злива. Води влило стільки, що вся земля піднялася і поплила. З горбів вона стікала до річки. Наробила безліч ровів, порила все село.
Люди побачили в цьому «чортову силу». Почали говорити - «чортом рито», а саме поселення називали «Чорторий». З часом село набуло теперішньої назви. Значно пізніше до назви «Чорторийськ» додалися слова «старий», «новий».
(Записано в 1978 році від Петра Терентійовича Головаченка, 1925 р.н.)
* * *
(історичне дослідження)
«…В основу своєї назви, за твердженням дослідника другої половини ХІХ століття отця Сендульського, покладено один з двох факторів: географічний чи природний.
На його думку саме ця місцевість в ранньокняжій добі була чертою (межею), яка відокремлювала одне слов’янське плем’я від іншого. Між ними був рів.
Але найвірогідніше, що в основі назви – природний фактор. З досліджень отця відомо, що в минулому столітті йому доводилося чути від старожилів містечка таке: «Ріка Стир під час весняних розливів в цій місцевості робила обриви, розмивала береги і в народі повторяли, що вода «чортом риє». А звідси і назва місцевості Чорторийськ.
(Рожко В. Древні святині Полісся.
Луцьк. “Надстир‘я”. 1995 р.)
* * *
В 1547 році Чорторийськ отримує статус міста з наданням магдебурзького права - одного з видів прав вільних міських общин у середньовіччі.
Проте, маючи свій статус і привілей, містечко залишилося перебувати у феодальній залежності.
(Минуле і сучасне Волині та Полісся: Маневиччина.
Збірник наукових праць. Луцьк. 2004., с. 50)
