Грузятин

Недалеко ліс, протікає чистодзеркальна річечка, яснозелені заплави лук. Ніжбо, людина обрала саме це місце. Жити серед поля, виходить, привабливіше.

Хоча в цьому селі дещо непросто перебувати в негоду. Хороші суглинисті землі притягнули найбільш працелюбних людей, які не злякалися пронизливих вітрів, проливних дощів та однорідного місива грязі.

Чи то від польського «graz» в значенні «багно» , чи від праслов’янського «grozъ», пов’язаного з чергуванням голосних в «grez» – (на українській мові «грязь», «грязнути») або ж від спорідненого литовського слова і перейшла назва на ціле поселення.

Гута лісівська

(історичне дослідження)

В давні часи Волинське Полісся стало одним з центрів по виготовленню скла. Для цього був потрібний поташ, який добували, спалюючи дерева, а також кварцовий пісок, крейду і вапно, що залягали на території.

Починаючи з XVII ст., на Поліссі з’являється значна кількість невеликих підприємств — гут, де виробляли скло. Одним із власників засновується така Гута поблизу села Лісове.

Місцеві ремісники-скляри виготовляли різноманітні сорти простого, зеленого, синього скла, а також віконне і лампове, кухонний і горілчано- винний посуд.

Лише на середину XIX ст. гутництво, засноване на ручній праці, починає занепадати. Місцеві Гути неспроможні конкурувати з великими механізованими підприємствами.

Виробництво скла занепадає, але люди так і залишилися жити в Гуті, що поблизу Лісового.

Довжиця

Вказує на певну особливість місцевості і, очевидно, суттєвий взаємозв’язок із сусіднім селом Граддя, що нібито є продовженням поселення.

Адже «грєда» на праслов’янській мові читається як «підвищення», своєрідний піщаний горб. «Гряда» на білоруській мові — смуга лісу.

Село теж розташоване на аналогічному підвищенні і було забудоване ще в далекі часи єдиною продовгуватою вулицею. Тому–то поселення отримало просту та оправдану назву.

Загорівка

Назва походить з врахування власної топографічної характеристики: розміщення поселення за піщаними пагорбами, а по місцевому — горами.

Ще в XIX ст. понад невеликим хутірським поселенням проходив давній торговий шлях, що тягнувся з Городка на Малу Яблуньку і далі до Колок. У Малій Яблуньці знаходився непоганий, як на той час, шинок.

Враховуючи розміщення цього поселення за пагорбами, тобто горами у відносному розташуванні до села Мала Яблунька, йому і присвоїли зрозумілу та незмінну назву.

Замостя

В ті далекі часи село Карасин знаходилося в оточенні непрохідного болота. Важкодоступним воно було зі сходу. Та місцеві жителі добре знали стежку через грузькі хащі до сусіднього озера. Як-не-як, а свіжою рибиною любив поласувати кожен. Щоб легше долати дорогу, положили вузенькі дерев’яні містки.

Незабаром за містками знайшлися сміливці закласти хатинку. Все ж таки ближче до озера. Звели одну, другу, третю... А за хутірцем, пізніше вже й за селом, залишилася теперішня назва.

ЗАРІЧЧЯ

Безсумнівними першими поселенцями тут були жителі сусідніх давньослов’янських громад Великої Осниці, Малої Осниці, Чорторийська.

Оскільки річка Стир розмежовувала найближчі села, нашу назву довго придумувати не потрібно було.

Власне географічне розміщення за рікою навічно закріпилося в Заріччя.