Велика ведмежка

( історичний факт )

Ще у XVIII ст. недалеко від села знаходилася склодувна майстерня – гута. Виробництво скляних виробів вимагало чимало робочої сили. Отож з усіх околиць сходилися заробити бодай невеликого, але живого гроша. З часом місцеві жителі навчилися вправності видування прозорих побутових виробів.

Найбільшого поширення набули весільні пляшки, так звані «ведмеді». У самій пляшці гутники підкреслювали кремезність звіра, масивність його лап, горбату спину, велику голову з гостроносою мордою.

Майстри-склодуви працювали в гуті, але сім’ї свої утримували не так далеко за лісом, на родючіших землях. Відтак поселення і назвали Ведмежками. Однак ті, хто робив більші пляшки, жили у Великій Ведмежці. Хто ж видував менші за розміром «ведмеді» — мешкали у Малій Ведмежці.

Велика осниця

(етимологічне пояснення)

Найдавніша форма назви – Осниця – виникла в часи індоєвропейської єдності народів, тобто за 4 – 5 тисяч pоків до н.е. і має корінь «у сни», що означає «біля ріки».

Історичний корінь «сьн» в індоєвропейській традиції пояснюється як «потік» .

Деякі вчені ( О. А. Купчинський, Є. І. Мурзаєв ) подібні топоніми гідронімічного походження пояснюють від тюркського «суун» — мокре місце, вода.

У монгольській мові «усан» — вода, «усанка»— річка.

Очевидним є те, що село в давні часи знаходилося значно ближче до води, а тепер воно розташоване поблизу старого заболоченого русла річки Стир.

Доповнення «Велика» і «Мала» появилося пізніше, десь у XVII–XVIII ст., і вказує на кількість помешкань та жителів у даних населених пунктах. Звідси і назви сіл Велика Осниця та Мала Осниця.

Велика яблунька (легенда)

По околиці пішла чутка, що шляхтичі знову появилися в цих краях. Люди кинулися ховатись у ліс, болото, непролазні хащі.

Хвацький парубок виліз на високу дику яблуню, що росла серед лісу, вартувати. Через деякий час він помітив одинокого вершника, який чомусь пробирався прямісінько до дерева. Вартовий вирішив вступити у двобій з ворогом. Коли вершник наблизився до яблуні, юнак розпізнав у ньому гарну молоду дівчину...

Так вже вийшло, що супротивники стали друзями і, навіть, створили свою сім’ю. Саме на місці зустрічі вони побудували першу хатинку тоді ще невідомого села. А стояла ця будівля біля кучерявої великої яблуньки.

З року в рік забудовники прибавлялися, а саме поселення відтоді і отримало назву Велика Яблунька.

( Записано від Старка Івана, 1905 р.н.,

в 1984 р. )

Вовчицьк

(легенда)

Там, де розташоване теперішнє село, в далекому минулому брали початок непрохідні болота. Навкруги піщаних горбів росли дрімучі ліси. А в цих лісах і болотах водилося звірини видимо-невидимо. Та найбільше було вовків. Ото, бувало, як займуться вити, то виття їхнє чути аж біля ріки.

Бувало, під час полювання ганяються паничі за вовком, стріляють, натравлюють собаками, а він цілісінький біжить від них і ховається в хащах болота. Там їх збиралася ціла зграя.

Але завжди виходили вовки чомусь на пагорб, де ще тоді росли різні трави — звіробій, чистотіл, вовчаки ( череда ). Мисливці говорили, що тут було хороше місце для лікування хижаків.

Тому то, зібравши всі сили, люди відстріляли вовків і заклали невелике село. От назви вже вибирати не довелося. Всі знали, що це Вовчицьк.

( Записано в 1979 році від В.І. Нікітчука,

1901 р.н., жителя села Костюхнівка)