Література:

1. Кучінко М.М. Нариси стародавньої і середньовічної історії Волині. Луцьк. Надстир’я. 1994. с.9.

2. Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1, с.42, Київ. Либідь. 1992.

3. Кучінко М.М., Охріменко Г. В. Археологічні пам’ятки Волині. Видання друге. Видавництво ВДУ «Вежа». Луцьк. 1995. с.8

4. Полонська-Василенко Н. Історія України. т.1, с.46

5. Там же. с.49

6. Кучінко М.М., Нариси стародавньої і середньовічної історії Волині. Луцьк. Надстир’я. 1994. с.22

7. Кучінко М.М., Охріменко Г. В. Археологічні пам’ятки Волині. Видання друге. Видавництво ВДУ «Вежа». Луцьк. 1995. с.9, с.64

8. Грушевський М., Ілюстрована історія України. Київ. Наукова думка. 1992. с.48-49

9. Полонська-Василенко Н., Історія України. т.1, с. 68

10. Данилюк А., Особливості виникнення і розвитку сільських поселень у правобережній частині українського Полісся. Збірник «Полісся»: «Етнос, традиції, культура.»

Луцьк. Видавництво «Вежа». 1997. С.29

11. Лановик Б.Д., Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до встановлення індустріального суспільства. Київ. Видавництво «Генеза». 1994. с.73

12. Теодорович Н., Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. т.1, с.10

13. Лановик Б. Д. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до встановлення індустріального суспільства. с.59.

Хутори маневиччини

Щоб будувати досконале суспільство, очевидно, варто краще знати далеке і не далеке минуле його першооснов — найпростіших типів поселень, яких зустрічалося на українських землях немало. За висновками відомого фахівця з проблем регіональної політики, доктора економічних наук Богдана Данилишина у минулих століттях на окремих територіях знаходили поширення «... такі форми територіальної організації сільського розселення, як села, сільця, селища, слободи, слобідки, хутори, поштові станції, німецькі колонії, військові роти, фільварки, козачі станції, залізничні станції, гірські присілки, гути, буди, монастирі, скити, тощо.» [1]

В історії України певну роль відіграла хутірська система. Про її значення, позитивні чи негативні наслідки не дуже говорилося в попередні десятиліття і, практично, рідко згадуємо в теперішні часи.

На відповідному етапі історичного розвитку територія нинішньої Маневиччини вкривалася густою сіткою хуторів. Вони належали до традиційних типів поселень. Серед їх широкого розмаїття на сьогоднішній день залишилось небагато: поблизу Маневич — хутір Лоше, поміж Комаровим і Новосілками — хутір Ковлі, побіля Чорнижа — хутір Крушина. Ще два хутори — Засерхов і Оптова за Галузіями. А навкруги Серхова тепер, у ХХІ столітті, поліщуки проживають аж в семи хуторах: Височі, Залубку, Запруснові, Підкринці, Поліссі, Смоливі, Ясені. Всього по району таких поселень, нечисельних за кількістю дворів та жителів нараховується 19.

Незвіданою і таємничою є життєва доля. Торкається вона не тільки окремих людей, особистостей, але й великих чи малих населених пунктів. Коли великі села мають здатність відновлюватися після пожежі, погромів, інших причин знищення, то на хутори втручання цивілізації діяло гнітюче. Вони, в переважній більшості, припиняли існувати в державному організмі.

Так сталося в середині ХХ століття з цими невеликими поселеннями в цілому по Україні та в Маневицькому районі зокрема.

Треба зазначити, що хутори в історичному просторі з’явилися значно пізніше, ніж села. А саме слово «хутір» у слов’янській вжиток потрапило з давньої німецької мови, де означало «частина округи чи певної території.» [2]

В наш час «хутір» вживається в кількох значеннях. Перше — це відокремлене селянське господарство разом з садибою власника. Друге — невелике селище, яке виникло внаслідок переселення людей з ближніх сіл.

Енциклопедичні видання пояснюють хутір як сільське, часто однодвірне поселення. Тут же є визначення хутірського господарства. Це одна з форм ведення дрібного сільськогосподарського виробництва, особливістю якої є розміщення господарства (всього або частини будівель, інвентаря та тягла, потрібного для обробітку землі) на відособленій ділянці — хуторі. [3]

В наших краях виникнення давніх поселень хутірського типу слід пов’язувати з розвитком лісорозробок і виплавкою заліза. В глухих поліських місцях знаходили притулок від жорстоких поміщиків втікачі, які ставали будниками і рудниками. Перші видобували поташ, другі — залізну руду. Вироблену продукцію збували і таким чином заробляли на прожиток.

До утворення відокремлених поселень спричинили пізніше напади татар, від яких втікали і ховалися в глухих місцях цілі родини. Місце схованки обживалося і з роками перетворювалося в хутірське господарство.

Невеликі поселення дві-три хати виникали в часи нападу Наполеона (1812 р.), війська якого не могли дійти глухих поліських глибинок.

Виходячи з мотивів безпеки, іноді глибоке Полісся слугувало місцем заслання: сюди за певну провину висилалися селяни з великих фільварків. [4]

Дещо більше хуторів з’являється у період активного розвитку капіталізму. Відчутний вплив тут мала столипінська реформа, яка ставила за мету створити на селі міцне, заможне селянство як опору самодержавного режиму. Селянам дозволяють виходити з общини, селитися окремо на хуторах і брати у свою власність достатньо землі.

Столипін П. А. з цього приводу зазначав, що «...варто зняти окови, які накладені на селянство і дати йому можливість самому обрати той спосіб користування землею, який найбільше його влаштовує.» [5]

Вцілому волинські селяни не проявляли особливого бажання переходити на новий землеустрій. За період з 1906 по 1915 рік у Волинській губернії відділилися на хутори і відруби тільки 11,1 відсотки усіх селянських дворів. [6] Окрім того і ці хутірські господарства, практично, піддалися руйнуванню під час бойових дій Першої світової війни. В численних заявах жителів сіл Рудники, Старосілля, Боровичі, через які проходила лінія фронту, зазначалося, що вони повністю втратили житло, господарські будівлі, сільськогосподарський реманент, худобу. А жителі хутірського поселення Рудня Луцького повіту в 1915 році піддалися повному відселенню (40 дворів). Після повернення у 1918 році, бувші мешканці побачили на своїх обійстях зруйновані будівлі і зриті окопами земельні ділянки. [7] Аналогічна доля спіткала селян з Борович, Копилля, Семок, Рознич та інших сіл району. Багатообіцяюча, але не виправдана рефор-маторська політика щодо селянства була відмінена постановою Тимчасового уряду 28 червня (11 липня) 1917 року. Хуторів столипінського періоду на поліських землях залишилося зовсім мало.

Значно збільшилась їх кількість у 1920-1939 роках, коли Волинь перебувала під Польщею. В результаті проведеної аграрної реформи польським урядом, частина поліщуків знову обживають хутори.

Стратегічним завданням реформування визначалося створення сильних і здатних до інтенсивного виробництва селянських господарств різних типів і величин, що базуються на приватній власності.

До того ж, польський сейм у грудні 1920 року схвалює два важливих закони — про прийняття у власність держави земель у деяких повітах Польської Республіки і про наділення нижчих чинів польського війська землею.[8]

Згідно першого закону формувався державний запас земель у східних повітах, у тому числі і на Волині. Другим законом регламентувався порядок наділення землею різних категорій осадників.

Безумовно, цими документами інтереси місцевого населення ігнорувалися. В цілому реформа не ліквідувала земельного дефіциту та істотно не вплинула на піднесення добробуту біднішого селянства. Зате відокремлених господарств помітно добавилось.

У межах теперішнього району за поверховими підрахунками тільки відокремлених осадницьких садиб нараховувалося понад 300. До чисельних польських поселень належали Тараж (50 дворів, Рудниківська сільрада), Майдан (60 дворів, Комарівська сільрада), Грабина (70 дворів, Красновільська сільрада), Тхори (60 дворів, Красновільська сільрада), Кошища (35 дворів, Куликовичівська сільрада), Кунинськ (40 дворів) і Дубровиці — (23 двори, Прилісненська сільрада), Колонії (40 дворів, Годомичівська сільрада), Новий Городок (15 дворів, Городоцька сільрада), Рудня (15 дворів, Старосільська сільрада), Колонії (12 дворів, Чорнижівська сільрада), всього біля 20 таких поселень.

Більше як 50 хуторів заселяли корінні поліщуки. Як засвідчує аналіз, хутірських поселень навколо давніх містечок значно менше, ніж поблизу інших сіл. Так біля Троянівки, Городка у певний період не зареєстровано жодного хутора, навколо Старого Чорторийська — 5, Лишнівка — 5, Колок —3. Чотирнадцять теперішніх населених пунктів з певних причин зовсім не мали хуторів.

Найбільше їх формувалося в зоні нинішніх сіл Галузія —18, Комарове —16, Серхова —14, Годомичі —11, Боровичі, Рудники, Гораймівки по 10.

Із загального числа в 284 хутори 45 функціонувало однодвірних, 24 — дводвірних, 129 — до десяти дворів, на 81 хуторі розміщувалося по 10 і більше дворів. Найчисельніші з них — хутір Ліски (60 дворів, Костюхнівка), Ставигорож (40 дворів, Рудники), Заболоття (28 дворів, Серхів).

Для нашого регіону характерними були розкидані гніздові села, особливість яких полягала в тому, що центр із церквою і школою в радіусі кількох кілометрів оточували саме хутірські двори. Навкруги Старосілля їх нараховувалося в три рази більше, ніж у селі. Побіля Годомич, Галузій, Комарова хутірські жителі теж переважали у значній кількості.

Унікальним явищем на території району став процес утворення однодвірних хуторів жителями села Градиськ. Кожен господар, якому випав наділ поза межами села ще за часів столипінської реформи, самостійно формував літній двір з житловим будинком та господарськими приміщеннями. Селяни Градиська їх називали заходами. З весни до осені на хуторах–заходах закипала робота. Після збору врожаю, на зимовий період, сім’я у повному складі збиралась в сільській садибі. Таких залишків однодвірних хуторів-заходів на околицях села Градиськ тепер встановлено 12.

Час вносив корективи не тільки на етапах становлення і розвитку хуторів, але і у важкі роки припинення їх існування. До занепаду спричиняли як політичні, так економічні і соціальні чинники.

Польські поселення осадників хутірського типу переважно припинили своє існування від 1939 року, після воз’єднання західноукраїнських земель. Ті з поляків, хто ще залишився на поліських теренах, піддалися масовому винищенню у час відомих трагічних волинських подій 1943 року, коли тільки «12 липня відбулися напади бандерівських, мельниківських і бульбівських загонів одночасно на 167 польських поселень.» [9] В межах теперішнього району із-за цих обставин зникли польські села хутірського типу Майдан, Кошища, Тараж, Тхори, Грабина та ряд інших.

Певний вплив мали відіграти заходи передвоєнної колективізації в 1939-1941 роках. Відповідно до таємної постанови Ради Народних Комісарів СРСР №34 від 6 січня 1941 року «Про план сільськогосподарського переселення на 1941 рік» передбачалося виселити переважно із Західної України в інші регіони 60 тисяч господарств. [10] Повністю здійснити ці наміри перешкодила війна. Дійсну кількість земляків-переселенців встановити покищо неможливо. За поверховими підрахунками з району виїхало до 20 сімей.

У воєнні роки, розкидані серед лісової гущі та непрохідних боліт, хутори вдало використовувалися під місце спочинку та поповнення запасів як радянськими партизанами, так і учасниками національно-визвольних змагань. Вже в повоєнний період, знаючи про це, влада вимушена була вживати рішучих дій по відселенню хуторян до центральних садиб.

Тим більше, травневий Пленум ЦК КП(б)У (1949 р.) зобов’язав партійні осередки західних регіонів «... докорінно поліпшити масово-політичну роботу серед усіх верств населення, підпорядкувавши її справі організаційно-господарського зміцнення колгоспів і дальшої колективізації сільського господарства.»[11]

Після квітневого пленуму ЦК КП(б)У (1950 р.), який розглянув заходи по дальшому політичному і організаційно-господарському зміцненню колгоспів Львівської та Волинської областей, прискорюється сам процес розформування хуторів через «...забезпечення фактичного усуспільнення в усіх колгоспах основних засобів виробництва.»[12]

На листопадовому пленумі (1950 р.) проголошується теза про «... успішне розв’язання одного з найважливіших завдань — ліквідації протилежності між містом і селом.» [13]

Практично за десятиліття з 1950 року по 1960 рік в районі переселено біля двохсот хуторів. Частина хутірських жителів вимушена була переселятися до крупніших населених пунктів, не витримавши соціальної ізоляції. За проведеним опитуванням, таких нараховувалося до 60 дворів.

Ті з них, що залишилися до наших часів, завдячували тільки тодішнім місцевим керівникам та їх поміркованим діям. Адже в рішеннях березневого (1947 р.) пленуму ЦК КП(б)У, який розглядав заходи піднесення сільського господарства в післявоєнний період, рекомендувалося «...на ділянках, віддалених від сіл більш, як на 8 кілометрів, організовувати постійні польові табори для більш продуктивного використання робочого часу..., у польових таборах споруджувати будівлі для житла...»[14]

Керуючись такою настановою, керівники окремих господарств враховували бажання хуторян і прив’язували будівництво таборів поблизу хутора. На жаль, в більшості випадків місцевий актив допускав перекручення і чинив насилля над хуторянами.

Вагомою пам’яткою історії для майбутніх поколінь варто розглядати назви хуторів. Обираючи місце постійного проживання, голова сім’ї обов’язково мав врахувати зручність сполучення, орієнтир до сонця, захист від вітрів, рівень грунтових вод. Це, а також інші фактори — рельєф, рослинність, клімат, економічний уклад чи заняття саме і впливали на назву. Найчисельнішою є група тих невеликих поселень, що відображають природно-географічні особливості: Височ, Висово, Заболото, Липники, Глини, Обшар, Полісся, таке інше.

Частина хуторів пов’язана ще із часами виробництва поташу, дьогтю, смоли, заліза, скла. Про це вказують назви Майдан, Будка, Смоляжниве, Смолива, Рудня, Гута, Чернявка, Смолярня.

Окремі хутори носили імена своїх перших засновників: Кіндрата, Янковий, Антонівка, Дем’ян, Севастіян, Макар.

Напрочуд дивною, а, можливо, і оригінальною є назва двох хуторів, асоційована з певними пережитими труднощами — Сибір (Хряськ), Сибір-Вошийок (Красноволя).

З давніх слов’янських часів збереглися Градник, Городище, Курган, Селище, Брониця, Зарадубля.

Кожна із 284 назв маневицьких хутірських поселень заслуговує окремого дослідження і детального опису.

Проте найбільшу цінність складали люди. Вони тут народжувалися, жили і помирали, дбали про становлення і розвиток своїх садиб, завжди мріяли побачити власних дітей багатими і щасливими.

Як правило, сім’ї хуторян були багатодітними, нараховували по 6-12 дітей. Працелюбність і настирливість допомагали їм долати проблеми та негаразди. Ці риси посприяли окремим дітям хуторів, кровним поліщукам поповнити ряди господарсько-керівної, наукової та політичної української еліти. В тій чи іншій мірі з хуторянами пов’язаний життєвий шлях нинішніх добре знаних у державі особистостей, уродженців маневицької землі Антона Денисовича Бутейка — народного депутата України 1994-1998 років, пізніше посла України в Румунії і США; Миколи Порфировича Лищука — доктора медичних наук; Петра Адамовича Вороб’я — доктора юридичних наук; Данила Марковича Курдельчука — президента Укрінюрколегії, та інших.

Цікава, результативна і ефективна господарська діяльність у хуторян. Найважливішим способом економічного забезпечення індивідуальних господарств і однією з провідних форм творення традиційної народної культури, що органічно пов’язана з матеріальною та духовною сферами життя, було хліборобство. Із зернових поліські хлібороби надавали перевагу житу. Сіяли овес, просо, ячмінь. Вирощували картоплю, буряки, моркву, займалися льоном і коноплями.

При чому окремі господарі ще до 40-х років при обробітку землі використовували дерев’яну соху. Не було проблем з тягловою силою. Обробляли поле конем, волами, коровами.

Одне із важливих занять хуторян — тваринництво. Кожна сім’я тримала кілька поросят, 2-6 корів, різну птицю. Багатші господарі — коня, волів.

Помітне місце у трудовій діяльності займали допоміжні заняття і промисли — бджільництво, мисливство, рибальство, збиральництво.

Хутірське поселення, враховуючи своє розміщення та природній захисток, стали етапним місцем збереження пам’яток матеріальної і духовної культури поліщуків.

Особливу цінність становили давні споруди. На маневицьких хуторах кінця ХІХ ст.- початку ХХ ст. рідкісними були хати з побіленими стінами. За розповідями старожилів, значно більше зустрічалися будівлі з відкритим зрубом, іноді криті дранкою або грубим сіном, придавленим гілками листяних дерев. На хуторах Вусники, Край, Стороновичі (Карасин) під одним дахом розташовувалося житло і господарські будівлі, створюючи так звані замкнуті двори, що належали до унікальних пам’яток садибного будівництва.

До кінця непрочитаною сторінкою залишається поліський одяг, зокрема, процес його виготовлення. В нинішній час нам важко уявити про домашнє сукновальне виробництво, ткання грубого полотна чи килимів. В рідкісних примірниках збереглися домоткані вибілені святкові дівочі і парубочі сорочки та інше вбрання.

Стрімкого розвитку на хуторах набували народні промисли — гутництво, ковальство, теслярство, бондарство, столярство, чинбарство

(первісна обробка шкіри), лимарство (виготовлення предметів упряжі), шевство.

За висновками вже згадуваного Б. Данилишина «...зруйнування історично сформованої сільської поселенської мережі зумовило зменшення вдвічі чисельності сільського населення, погіршення використання сільсько-господарських земель, руйнування моральних та духовних підвалин розвитку української нації.»[15]

Так це чи ні --- однозначний висновок зробити непросто. Ми можемо повністю погодитися з іншим його твердженням про те, що «... ефективне функціонування поселенської мережі, та й взагалі розвиток розселення, неможливий без державної політики у сфері адміністративно-територіального устрою.»[16]

Люди, як засвідчує практика суспільного розвитку, для постійного помешкання завжди підшуковують компактні і зручні місця. Тому беззаперечно держава має формувати як певну систему державних органів управління територіями, так і сплановані економічно обгрунтовані дії.

Однак викреслити те, що було в минулому, ніяк не можна і не маємо права. Пам’ять про хутори, як невеличкі, але вже зниклі населені пункти маневиччини, повинна зміцнювати духовний зв’язок поколінь.

Микола Борбич

Література:

1. Данилишин Богдан. Село на нашій Україні. Чи вбережемо? Газета «Урядовий кур’єр», 22 жовтня 2002, №195, с. 10

2. Коваль А.П. Знайомі незнайомці. Походження назв поселень України. Київ, «Либідь». 2001, с. 8

3. Український Радянський Енциклопедичний Словник. Київ. Академія наук України. 1968, т. 3, с. 705

4. Данилюк Архип. Особливості виникнення і розвитку сільських поселень у правобережній частині українського Полісся. Полісся. Збірник. Видавництво «Вежа», Луцьк. 1997, с. 31

5. Столыпин П.А. Жизнь и смерть за царя. «Рюрик», Москва, 1991, с.103

6. Оксенюк Р.Н. Нариси історії Волині. 1861-1939. Львів. Вид-во Львівського університету. 1970, с. 51

7. Державний архів Волинської області. Ф.36, оп.4, спр. 31, акр. 21

8. Прихода Г.А. Шабала Я.М. З історії господарювання волинських селян за Польщі (1921-1939р.р.) Луцьк. Надстир’я. 2001, с. 12

9. Литвин Володимир. Тисяча років сусідства і взаємодії. Голос України. Газета Верховної Ради України. 12 листопада 2002 року, №209, с.5

10. Здіорук Олена. УПА: між ідеологічними стереотипами і правом. Віче. Теоретичний і громадсько-політичний журнал Верховної Ради України №10/2002., с.44

11. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, і пленумів ЦК. т.2, Видавництво політичної літератури України. Київ - 1977., с. 309

12. Там же. с. 331

13. Там же. с. 354

14. Там же. с.200

15. Данилишин Богдан. Село на нашій Україні. Чи вбережемо? Газета «Урядовий кур’єр». 22 жовтня 2002 року №195

16. Там же.

­П Е Р Е Л І К

хутірських поселень, що функціонували в межах теперішнього Маневицького району

у ХІХ-ХХ століттях

Назва теперішньої сільради	К-сть хуто-рів	Село, що входить до сільради	Назва хуторів та кількість дворів
1	2	3	4
1. Маневицька	5	-	Лоше (15), Жуково (8), Перехрестя (1), Теремець (1), Сілетин (2)
2. Колківська	3	-	Куззя (15), Лисище (10), Підлуби (8)
3. Боровичів- ська	10 1	Боровичі: Грузятин:	Вовчі черева (3), Дроздинь(7), Загорода (6), Запілля (22), Запруд (5), Зарудення (11), Озмина (3), Підосники (6), Розлюби (4), Стачин (4) Блещин ( )
4. Будківська	4	Будки: Кам‘януха Рудники:	Діброва (4) Бугуновий (4), Кіндрата (7), Польський (5) хуторів не було
5. Велико- ведмезька	3	Велика Ведмежка Підцаре-вичі:	Волинці (4), Заболото (6) Нові Підцаревичі (20)
6. Велико- осницька	9	Велика Осниця: Мала Осниця: Заріччя:	Гольхове (1), Курган (3), Обриха (3), Нагалки (4), Салища (4) Обшар (5), Тисця (4) Довге поле (1), Херма (4)
7. Галузійська	18	Галузії:	Бридовиця (1), Весця (2), Лука (3), Вісово (1), Гілля (1), Городянин (2), Грика (4), Гута (8), Засерхов (11), Ждань (6),
1	2	3	4
			Застав (4), Кадуби (2), Оптова (4), Плесо (4), Росоха (2), Сновидовка (9), Чиле (4), Ячині (5)
8. Гораймів- ська	12	Горай-мівка: Майдан-Липно:	Борове (19), Городнів (14), Заглибинки (1), Загрузький Брід (2), Кут (5), Марвин Кут (1), Ламане (15), Поруб (1), Селище (12), Ярошиха (15) Вовче (15), Нерудче (14)
9. Годомичів- ська	11	Годомичі:	Бабка (22), Березовець (11), Заянне Болото (5), Колонія (40), Локи (8), Острів (16), Темна (12), Підберестя (20), Підлище (10), Чобіт (4), Чорний ліс (10)
10.Городоцька	1	Городок:	Новий Городок (15)
11. Довжицька	4	Велика Яблунька: Граддя: Довжиця: Загорівка Мала Яблунька:	Хутір (20), Завербина (5), Каленики (5) Файтанівка (17) хуторів не було хуторів не було хуторів не було
12. Карасин- ська	5	Карасин: Замістя:	Дучин (8), Липники (30) Вусники (4), Стороновичі (2), Край (3)
13. Комарів- ська	21	Комарово: Новосілки:	Висово (1), Вистрово (3), Градник (2), Жереминище (4), Заболото (15), Закорчів‘я (16), Занив‘я (4), Зарадубля (1), Круголець (14), Кумово (6), Ліски (8), Майдан (60), Моложево (1), Озимля (7), Селище (2), Чернищне (19) Більгово (12), Ковлі (16),
1	2	3	4
			Нивки (10), Стрічене (4), Троцьке Село (5)
14. Копиллів- ська	4	Копилля:	Запруддя(24), Єдиногірка (18) Підберег (19), Підлісок (6)
15. Костюхнів- ська	4	Костюх-нівка: Вовчецьк: Колодії:	Ліски (60), Мороги (30) хуторів не було Городище (4), Наворотик (3)
16. Красно- вільська	12	Красно-воля: Матейки: Нічогівка: Погулянка Тельчі:	Весела (11), Закрупе (11), Міляшево (21), Млинок (6), Сибір-Вошийок (7) Брониця (10) Крутілка (8) хуторів не було Вижка (5), Гашкове (6), Тхори (60), Грабина (70), Ріднища (5)
17. Куклів- ська	5	Кукли: Северинівна Соб‘ятин	Велике Поле (4), Калинка (8), Кургани (1), Соцьке (1), Хотимир (1) хуторів не було ---зникле село (120)
18. Куликови- чівська	8	Кулико-вичі:	Вительське (4), Гусине (6), Заянеч (12), Кошища (35), Лядка (9), Перлисани (5), Підгора (7), Турськ (12)
19. Лишнів- ська	5	Лишнівка	Града (5), Заозір‘я (2), Заходи (2), Куння (1), Покусва (2)
20. Лісівська	14	Лісово: Гута Лісівська	Будка (1), Забагном (7), Обшар (10), Залісом (12), Островок (1), Підберезне (5), Піддубник (15), Смоляжниве (2), Чертіж (3) Берізник (5), Купина (2), Лісівський (1), Осичник (3), Янковий (1)
1	2	3	4
21. Новоруд- ська	17	Нова Руда: Градиськ: Набруска:	Бурок (4), Равлища (1), Ромен (1) Вусиків Потереб (1), Грицівський (1), Костюковський (1), Мадьярчин (1), Макарова Гаївка (1), Міцикове (1), Мойсеєвий (1), Парфенівський (1), Соловеєвий (1), Соломанівський (1), Хоминий (1), Ясюківський (1) Косоватиця (1), Парамони (2)
22. Оконська	3	Оконськ:	Коза (10), Маньоха (4), Прохвесор (1)
23. Приліснен- ська	11	Прилісне:	Біля озера (1), Вістрів (29), Волок (2), Глаже (3), Глинавець (8), Дворища (28), Дубровиці (23), Камениця (10), Кунинськ (40), Подища (5), Цибульське (6)
24. Рудників- ська	16	Рудники: Калинівка (Голодниця) Мар‘янівка Новоукраїнка (Бугаї): Островки:	Бриславиця (5), Корчунок (6), Млинище (7), Нешесть (15), Обурки (10), Підостець (10), Садки (7), Своятин (9), Тіхін (6), Ставигорож (40) Тараж (50) Цигани (3) Лисище (2), Прохідна (10) Дуброва (15), Крисувка (10)
25. Серхівська	14	Серхів:	Височ (15), Заболоття (28), Залубок (6), Запруснов (10), Застав (10), Нивки (6), Обліков (2), Полісся (17), Підкринка (5), Смолива (23),
1	2	3	4
			Сорока (7), Старий Серхів (2), У горбах (12), Ясень (13)
26. Старосіль- ська	23	Старо-сілля: Семки: Ситниця: Розничі:	Антонівка (8), Берестовища (8), В‘їлки (25), Глини (15), Заханіха (10), Коритянщина (5), Підбором (15) Нивки (2), Участки (5), Халявин (2), Черничне (5) Гончар (1), Грушниця (3), Кінці (6), Косці (6), Рудня (15), Чепін (8) Діброва (3), Копильщина (2), Корчунки (13), Підберці (2), Середній ліс (1), Чиста Лужа (3)
27. Старо- чорторийська	5	Старий Чорто-рийськ	Звіринець (6), Копань (4), Лойкове (1), Мачулиці (3), Нива (3)
28. Троянів- ська	3	Троянівка Бережниця Майдан: Черськ:	не було хуторів станція Троянівка (15) не було хуторів Голенець (4), Дебела (1), Чернявка (15) не було хуторів
29. Цмінівська	7	Цміни: Козлиничі: МВедмежка Підгаття: Хряськ:	не було хуторів, станція Новий Чорторийськ (40) Вовке (16), Херма (5), Чаплино (23) Дубина (3) не було хуторів Підрічка (21), Сибір (23), Турки (7)
30. Черева- хівська	5	Череваха: Софіянівка:	Градищук (1), Дем‘ян (1), Лохов (1), Обшар (2), Севастіян (1) не було хуторів
1	2	3	4
31. Чорнижів- ська	8	Чорниж:	Замогила (4), Камінь (1), Поле (4), Крушина (2), Колонії (15), Кутки (6), Хвітицько (3), Шира (6)
32. Четверт- нянська	13	Четвертня: Криничне:	Городок (6), Лиси (4), Лівони (3), Макар (2), Михальчуки (1), Смолярня (6), Хутір (5), Цегельня (3) Глининщина (14), Застінок (15), Оверків ліс (3), Пісок (4), Степанщина (7)
Всього хуторів:	284