Чорниж (легенда)

… Не вперше нападали татари на волинські села. Завжди подібна навала закінчувалась пограбуванням сельчан, спустошенням їх осель.

Однак під час останнього набігу загарбники не обмежилися грабунками одного з немалих лісових поселень. Всі помешкання були підпалені. Село повністю згоріло.

Вцілілі люди, повертаючись із лісових схованок, вийшовши на південну, підвищену сторону, жахнулися від побаченого. На місці курних хатинок, що знаходилися в пониззі із заходу на схід, залишився непривабливий страшенно чорний краєвид.

«Чорний низ» - так охарактеризували його жителі.

З роками «Чорниз» перейшов у Черниж, а зовсім недавно - в Чорниж.

* * *

…В сучасному вжитку воно частіше оформляється як Чорниж, хоч серед людей старшого віку така назва навіть не побутує. Вони називають його по старому – Черниж. І, очевидно, мають в цьому певну рацію. Давньослов’янський корінь – НІГ – НІЖ – вживався в значенні «дбайливість», «старання».

Крім назви волинського села, він входить до назви українського міста Чернігів та польського топоніма Черніговичі. Сама ж назва утворена від давнього особового імені Чернига, яке могло означати «дбайливий трудівник» чи «старанний господар».

(В. Давидюк … І народилася назва села.)

Черниж (чорниж), червища і червенські землі

На сьогоднішній день не так вже й багато написано досліджень про давні Червенські землі. Для широкого загалу найбільш доступними з цього приводу є матеріали Ярослава Ісаєвича та Миколи Котляра, надруковані у 1 та 2 числі Всеукраїнського суспільно-політичного, літературно-мистецького часопису “Волинь”. Вчені-історики мають можливість глибоко проаналізувати єдині писемні джерела про Червен і Червенські міста - давньоруські л і т о п и с и “Повість врем‘яних літ”, Київський та Галицько-Волинський.

Беручи до уваги існуючі дослідження, на жаль, ще не розставлені всі крапки над “і”. По деяких суттєвих аспектах проблеми хотілося б висловити власні спостереження. Особливо після попередніх результатів археологічної експедиції Полісько-Волинського народознавчого центру на Червищенській землі (село Тоболи, Камінь-Каширського району), яку було проведено в липні 1998 року за участю професора Інституту археології АНУ Леоніда Залізняка з Києва, старшого наукового співробітника Волинського державного університету, відомого археолога Григорія Охріменка та доктора філологічних наук, професора Волинського державного університету, уродженця цих країв Віктора Давидюка. (1)

До певних роздумів, співставлень і висновків спричинила спорідненість самих власних назв Червен і Червище. Хоча ці поселення знаходяться в розбіжності біля двох сотень кілометрів, очевидно, їх об‘єднує одне історичне поле.

Адже тут варто зазначити про відсутність на теперішній день однозначної позиції щодо територіальних об‘ємів історичної Червенської землі. З цього приводу, наприклад, І.П.Крип‘якевич вказує, що Червенська земля, на заході доходила до кордону з Польщею, на сході від Володимирського князівства відмежовувалася, правдоподібно, Бугом, на півночі... і на півдні кордони не відомі”. (2) Хоча історик приходить і до іншого висновку: “Червенська земля утворювала окрему територію з Х ст.. по ХІІІ ст., але межі її за джерелами не можна визначити точно”.(3)

Відомий дослідник А.М.Насонов наголошує, що “на сході червенська територія межувала з Руською землею. Немає сумніву в тому, що червенська територія охоплювала течію річки Стир, проте не доходила до Горині”. (4)

Це твердження якраз і наштовхує до висновку про тісний взаємозв‘язок Червищенської землі в Камінь-Каширському районі з древньою Червенською землею. Місцеве населення, особливо старожили цього поліського мальовничого куточка, ще до наших днів зберегли у побутовій розмові древню назву свого краю як “червенські землі”.

Яскравим підтвердженням думки стали археологічні розкопки в урочищах Лука і Гори, що знаходяться в заплавах річки Стохід поміж селами Тоболи, Нові Червища, Рудка Червинська і Старі Червища. Саме тут історики дослідили давньоруське городище Х-ХІІ ст. Воно являє собою овальну обвалену територію з висотою валу до 2,5 м. Неподалік, за 100 м через болото, у південно-західному напрямку в урочищі Острів розташувалося давнє поселення Червище.

Підсумкові експертні висновки попереду. Матеріалів для цього є вдосталь. Хоча і чорнової роботи, пов‘язаної з розкопками городища та самого селища, належить зробити чимало.

Напрошується ще один висновок -існування певного спорідненого взаємозв‘язку поміж селами Червище (Камінь-Каширського району) і Черниж (село Чорниж, Маневицького району). Семантика цих назв схожа у спільному корені –чер-, який поки що без пояснення. А різновид їх у другій частині -вище і –нижче. Говорячи не старослов‘янською, а теперішньою українською літературною мовою виходить, що перше “Чер” знаходиться вище, а інше “Чер” -нижче. Сучасні історики та філософи повинні сказати, що воно значить оте таємниче слово “чер”. Можливо, це “черта”, тобто кордон. Не виключене і інше значення цього старослов‘янського слова. Адже перші результати археологічних досліджень городища в урочищі Гори, що поблизу історичного села Червище і теперішнього населеного пункту Тоболи Камінь-Каширського району, підтверд-жують версію про існування ще у Х столітті військової застави з функціями первісної митниці. (5)

Як і в кожної загадки, в тому числі у історичної, тут теж є своя розгадка. Хто її правильно розгадає і коли - це інша справа.

Наштовхує вона на існування певної оборонної або чисто політичної лінії між Червинськими землями і Київською чи то Руською землею. Більше того, давня північно-східна межа, очевидно, колись проходила, а нині збігається по теперішніх селах Черче і Червище (Камінь-Каширський район), Чернеч-Городок (теперішній Городок), Череваха, Чернськ (Черськ), Черторийськ (Старий Чорторийськ), Черниж (Чорниж) Маневицького району.

Яскравим доказом цього є дослідження відомих істориків-археологів М.М.Кучінка та Г.В.Охріменка, які на основі археологічних розкопок підтверджують майже в кожному з названих населених пунктів наявність давньоруських городищ. Щоб дати реальні відповіді на запитання сьогодення, історикам варто дещо конкретніше підійти до вивчення і аргументації наявного історичного матеріалу. (6)

Всі назви населених пунктів, напевне, значно більше підкажуть і стануть краще зрозумілими пересічному читачеві, громадянину, коли отримають висококваліфіковану експертну оцінку з точки зору розвитку мовних законів.

Дехто може сказати про безпідставний набір власних назв. Можливо і це правильно. Але чому тоді такий набір збігається у міжріччі Стиру і Стоходу? Чому саме теперішні населені пункти знаходяться безпосередньо на першій та другій річці, на що якраз і вказують власні дослідження та підтвердження відомих істориків. (7)

Загадка ще чекає належної аргументації. Життя диктує свої вимоги, які тісно пов‘язані з історичним минулим. Розгадати і, тим більше, аргументовано описати таємниці тих далеких століть - обов‘язок нинішнього покоління.