Хряськ (легенда)

Нестерпно палило літнє розжарене сонце. Місцеві жителі зібралися в холодку під величезним деревом, гомоніли про всяку всячину.

Небагато жило їх тут - на хуторі. Добре знали один одного, любили поділитися новинами. Тому за розмовами не зчулися, як величезна чорна хмара закрила сонечко. Миттєво легенький вітерець сильнішав , набирав сили, перетворювався в сильний ураган.

Люди не встигли отямитися від різкої зміни погоди. Дощ перейшов у зливу, посипав град. Громовиця, гуркіт, тріск вражав селян.

• Як голосно хряскає!

• Який страшний хряськ! – пішло по натовпу.

Ця злива добряче запам’яталася мешканцям хутора. З тих часів його і назвали Хряськом.

(Записано від Панаса Басюка, 1917 р.н.

в селі Мала Ведмежка у 1997 році)

ЦМІНИ

(легенда)

Це сталося під час страшної бурі, яка пройшла в сусідньому селі (Новий Чорторийськ). На очах жителів відбувалося дивне видовище. Сильна дощова злива зносила землю, рила глибочезні рови. Особливий страх на людей наганяли грозові спалахи і грім.

Поселеня зовсім поруч. Що робити? Частина жителів збіглася до гурту радитися. Впали на коліна помолитись. Після молитви буря ніби притихла. У натовпі пішло примовляння: «Т-с-с-с. Мине.» І дійсно – буря повернула і оминула це село.

Вдячні селяни з того часу і назвали його Тсмине. З роками назва частково змінилася і ми його іменуємо Цмінами.

(Записано в 1978 році від Петра

Головаченка, 1925 р.н.)

Череваха

Неподалік, за пів кілометра на захід від теперішнього села, протікає невеличка лісова річечка. Якраз в цьому місці її випукле природне русло нагадує черево. Перші мешканці, поселившись поблизу річки, постійно користуючись принадами води, через те і охрестили її Черевахою.

З часом село, яке забудовувалося, теж почали іменувати Черевахою.

* * *

(легенда)

Людей привабила сюди глуха місцина, невелика річка і, напевне, порівняно непогані землі. Отож, переповідають, що нібито давним-давно ці землі, де розташоване село, придбав багатий пан. Для обробітку своїх грунтів він підвозив селян з околиць. Оскільки така організація робіт вимагала немало клопотів, господар вирішив заселити тут постійних жителів.

В сусідньому селі Чернеч Городок він відібрав кілька молодих сімей, у яких жінки ось-ось мали народити дітей. За місцевою говіркою їх називали «череватими».

Незабаром сім’ї поповнилися маленькими дітьми. Поступово обжилися, закріпилися. А назва села Череваха з тих часів залишилася до наших днів. (Записано

від Арсентія Майстра, 1927 р.н. в 1985 р.)

ЧЕРСЬК

(переказ)

У давні часи довкіл Троянівки росли густі ліси. Кремезні дуби та сосни мали послужити хорошим будівельним матеріалом. Отож-бо, господар цього багатства якось вирішив послати своїх людей на заготівлю деревини. Робітники прибули з польського поселення Чарськоє. Вирубавши ліс, тут залишилися на постійне місце проживання кілька сімей, які і заснували хутірець Черськ, що з роками став селом.

(Записано від Уляни Літот, 1935 р.н.,

жительки села Троянівка)

* * *

…На Волині і в Галичині, читаємо у книзі Рен –Бойкотовича «Колиска культури людства» (Нью –Йорк, 1983р), здавна кущився черчик зелений. Лише його облюбував метелик, який мовою тих часів звався черець, черлен, череть, а на Руси – червець або червень.

В початках червня вилазили з яєчок гусениці і живилися листками черчика. Гусениці були повні густої темно-червоної рідини, яку наші предки вживали як природне тривке красило, що не линяло від прання і сонця.

На Волині ще й досі зустрічаються місцевості під назвою Черче, де очевидно, знаходилися плантації черчика і червня. Від того, на думку дослідників, і назва «червенські міста», які на карті знаходяться у межах Володимирського князівства, знаменитої Лодимерії.

(З інтерв‘ю М. Кучінка. Гніздо на семи вітрах. Газета «Віче. 4.07.2002 р)