Островки

Поліський край багатий болотами. В давні часи серед цього торфо-водяного місива завжди можна було віднайти невеликі піщані підвищення — острівки. Саме сюди, як правило, намагалися попасти втікачі, скривджені селяни, а то і зловмисники, порушники правопорядку та спокою, вільнолюбиві мешканці з близьких і дальніх поселень.

Непрохідне болото, оточене водою, густі зарослі надавали цим втікачам можливість спокійного життя. Звівши примітивне житло, вони поступово звикали до таких умов проживання. Створивши власні сім’ї, з часом намагаються будувати добротніші будівлі. Одна за одною на острівку зводяться чепурні хатинки, розбудовується поселення за рахунок родичів.

Відтоді збігло немало води. Болото висохло. Тепер тут поле, колосяться жита, набирається картопля. Але назва села так і збереглася.

Прилісне

З початку і до середини XX століття (до1964 року) під назвою Мане́вичі (Мануве́ча) в межах теперішнього району нараховувалося два населених пункти. Це — історичне село Маневичі (теперішнє село Прилісне) та селище Маневичі — бувша залізнична станція, заснування якої датовано 1892 роком — час будівництва залізної дороги Ковель-Київ.

Наявність залізниці надавало селищу Маневичі нових перспектив. Саме тому ще в січні 1940 року новосформований район було названо Маневицьким і районним центром визначено селище (станцію) Маневичі. Відтоді на карті офіційно появилися два населених пункти під однією назвою.

Чергова адміністративно-територіальна реформа 1964 року, найперше, вимагала впорядкування назв. Владними органами було запропоновано змінити назву села. Під час проведеної кількамісячної дискусії селянам не вдалося дійти згоди щодо єдиної назви.

Тому керівництво тодішнього Ківерцівського територіально-виробничого управління (до його складу входили населені пункти сучасного району), використовуючи природній фактор — наявність поблизу лісу, прийняло рішення надати селу назву Прилісне.

Підгаття

На Поліссі перезволоження грунту вимагало значних зусиль та додаткових заходів для прокладання доріг навіть між сусідніми селами. Дороги гатили, вимощували, викладали колодами... Тому першочергово хутір, а незабаром село Підгаття в основу своєї назви взяло відомі слова «гать», «гатка».

Погулянка

(переказ)

Найперше люди заселили теперішню Красноволю. Хоча колись як такого села не було. Серед болота розмістилося кілька хуторів.

У найбільш гарному місці, поблизу річки, вибудував садибу один рибалка. В його було четверо дорослих дочок. Та таких гарних, що сюди сходилися на гуляння хлопці з усієї округи. Парубки швидко дали назву цьому хутору. Адже вони говорили батькам, що йдуть на гулянку.

Не довго така радість тривала. Через деякий час дівчата вибрали суджених, відбулися весілля.

Хлопці ще довго жаліли по гулянці і чарівних, веселих дівчатах. Неприховано заздрили вони тим, хто побрався з красунями.

Походеньки на хутір припинилися, але назва за ним залишилася Погулянкою.

(Записано від М.С. Близнюка, 1922 р.н.)

* * *

Село з такою ж назвою є і в сусідньому Любешівському районі. Набуте його ім’я пояснюється кількома версіями.

«Назва села Погулянка пов’язана з виразом «гуляюча земля», тобто земля , яка не була в обробітку або відпочивала “під паром” протягом року. Принаймі таке значення «відпочиваючої землі» зафіксоване в документах XV — XVI століть.

(П.Г.Бущик. Ми від роду — українці.

Луцьк. «Вісник & К». 2004,с.28)

* * *

Повідомлення Миколи Теодоровича, зроблене на основі спогадів старожилів села. Він, зокрема, вказує, що урочище, розміщене неподалік, неодноразово ставало місцем змагань між паничами (хто першим сягне вершини гірки).

Як правило, ті що програли організовували переможцю гучне застілля. «Ото погуляли!»,—вихвалялися пізніше один перед одним. Звідки і пішла назва села.

(Н.Теодорович. Волынь в описании городов,

местечек и сел Волынской епархии. Ковельский уезд. Почаев. 1903,с.184)