Нові підцаревичі

(історико-етимологічне дослідження)

В далекі часи «цариною» називали поле або вигін, луг, околицю чи випас для худоби. В окремих селах збереглася ця назва до наших днів.

Обравши місце для поселення, його мешканці були дуже задоволені своїм вибором. Не варто шукати далеких випасів худобі чи поле для обробітку. Все поблизу — на лугу, на «царині».

Під цариною, тобто поруч, поступово почали забудовувати житла, що сформували Підцаревичі. Нові забудовники з роками вийшли за межі Старих Підцаревич, а їх значна кількість дала назву — Нові Підцаревичі.

Новосілки

(історичне дослідження)

Наука археологія, зокрема, місцевий науковець-археолог Г.В.Охріменко підтверджує, що історичне коріння цього села є чи не найдревнішим у нашому краї. В 1993 році ним повністю досліджена стоянка волинської неолітичної культури, розміщена за 2 км на південь від села в урочищі Стричіно, яка була відкрита ще в 1977 році Д.Я. Телегіним і Г.В. Охріменком.

Поселення волинської неолітичної культури Новосілки археологією відноситься до кінця раннього, початку середнього періоду — 3500-3300 років до нашої ери. На східній околиці теперішнього села дослідниками виявлене давньоруське селище XI-XII ст. Це і було, напевне, так зване «старе село».

Лише здогадка дає нам можливість зробити висновок, що на переселення людей вплинули певні природні фактори, можливо, повінь річки чи нищівна буря, або ж наявність родючиших земель.

Люди переселялися, забудовували і освоювали нові території, значно кращі від попередніх піщаних. При цьому особливих труднощів у виборі назви для них не було. З уст в уста так і передалося — Нове село або Новосілки.

НОВОУКРАЇНКА

Давня назва села — Бугаї. Місцеві старожили стверджують, що в околицях колишнього ситницького хутірця водилося чимало болотних птахів — бугаїв.

Проте не варто відкидати і іншої версії. Можливе походження від етимологічно чітко неясного польського слова «bugaj» в значенні невиразно окресленої назви місцевості або місць, розташованих біля води.

Виходячи з етичних міркувань та враховуючи думку місцевих жителів, село в 1965 році отримує нову назву «Новоукраїнка» — прообраз поселення нової заможної України.

Оконськ

(легенда)

Біля озера паслися корови. Пастушок погнав їх до водопою. Корови скаламутили прибережні води. Як на те з лісу набігли вовки. Худоба кинулась на середину озера і потопилась.

Ходив берегом пастушок і не знав що робити, боявся повернутися без стада. Не дочекавшись корів, люди прийшли ввечері на пасовище. Пастушок розповів про лихо. Зажурились всі, а хтось розпачливо вигукнув:

• Бодай воно пропало, це озеро!

• Не кляніть його, – сказав старий дідок.

• Хіба ж то причина в ньому?

Одна біда другу веде... Худоба спорожнила джерело. А вранці на місці озера була глибока порожня яма. Ціле літо жили селяни без джерела.

Аж одного разу біжить пастушок вулицею, радісно гукає: «Джерело знайшлось! Воно б’є в іншому місці — за шляхом!»

Прийшли люди туди, а озерце хвилями грає. Було воно чистим і прозорим, як око. Відтоді село і джерело Оконським стали звати.

(«Рідний край». Луцьк. Надстир’я. 1994 р.)

* * *

...Невеличке озерце у двох місцях помітно нуртує колоподібними хвилями, що здіймаються над плесом. Це б’ють із дна два потужних потоки, які дають до 200 л/сек чистої джерельної води. Її температура постійно становить 9°С, тому влітку вона холодна, а взимку — тепла.

Численні відомості про Оконські джерела зібрав, змістовно і поетично описав у книзі «Біля джерел» (Львів. «Каменяр». 1980) рівненський журналіст і літератор, знавець поліського краю Григорій Дем’янчук. З його нарису, зокрема, дізнаємося, що перші письмові свідчення про Оконські джерела залишив відомий польський поет і природознавець Г.Жовчинський ще в 1721 році. Вже тоді місцеві жителі називали їх «безоднею». А от як писав про них польський письменник Ю.І.Крашевський, який у першій половині XIX ст. багато років провівши на Волині, побував тут: «Неподалік поштового гостинця, в невеликому оцямруванні, — незглибиме вікно, з якого... витікає вода і приводить у рух млин... Те вікно посеред болота, дно піщане, глибину виміряти не можна...».

У 1867 році, як стверджує мандрівник, вода з джерел піднімалась на висоту півтора сажня (до 4 метрів).

За чисту воду й незміряну глибину джерела його називали «оком». Звідси, мабуть, походить назва села Оконськ.

(«Незаймана краса Волині» Вовк В.П.,

Терлецький В.К., Ященко П.Т.

Львів. «Каменяр» 1989.)

* * *

Містечко Оконне (інакше Оконна Воля, Оконська Воля) вперше згадується в 1639 році. В 1643 р. воно отримує магдебурзький привілей і фігурує як “новоосаджене”.

Забудовувалось як Кукольська Воля під впливом і контролем власників Куклів. Це сталося в час найбільшого поширення селянських втеч (друга половина ХVІ – перша половина ХVІІ ст.), коли на карті України з‘являються численні “слободи” і “волі”. Вони засновувалися втікачами на землях і під протекцією панів-переманювачів. До таких “воль” належала і Кукольська.

Згодом, завдяки вигіднішому географічному розташуванню біля тракту на Пінськ, Кукольська Воля перетворюється на містечко і змінює назву на Оконську Волю, Оконне, зрештою на Оконськ.

(Олена Бірюліна. З історії села Кукли на

Маневиччині в ХVІ – ХVІІ ст.

Минуле і сучасне Волині та Полісся.. Матеріали ХІІІ Волинської

історико-наукової конференції.

Маневичі - Кукли. 14 квітня 2004 року.

Збірник наукових праць. Луцьк, 2004. с. 113)