- •Знати історію родових поселень
- •Форми поселень в контексті історії україни, волині та маневиччини
- •Література:
- •Луцьк. Видавництво «Вежа». 1997. С.29
- •Хутори маневиччини
- •Під плином часу
- •Бережниця
- •Боровичі
- •Велика ведмежка
- •Велика осниця
- •Велика яблунька (легенда)
- •Вовчицьк
- •Галузія
- •Годомичі
- •Гораймівка
- •Городок
- •Грузятин
- •Гута лісівська
- •Довжиця
- •Загорівка
- •Замостя
- •Калинівка
- •Кам‘януха
- •Карасин
- •Козлиничі (переказ)
- •Колодії
- •Комарове
- •Копилля
- •Костюхнівка
- •Красноволя
- •Криничне (лище)
- •Куликовичі
- •Лишнівка
- •Майдан липненський
- •Мала ведмежка
- •Мала осниця
- •Мала яблунька
- •Маневичі
- •Матейки
- •Набруска
- •Нова руда
- •Нові підцаревичі
- •Новосілки
- •Оконськ
- •Островки
- •Прилісне
- •Підгаття
- •Погулянка
- •Розничі
- •Рудники
- •Северинівка
- •Ситниця
- •Старий чорторийськ
- •Новий чорторийськ
- •Старосілля
- •Троянівка
- •Хряськ (легенда)
- •Череваха
- •Четвертня
- •Чорниж (легенда)
- •Черниж (чорниж), червища і червенські землі
- •Микола Борбич
- •Чорторийськ, що на “черті”
Костюхнівка
Назву поселенню визначило давнє слово староукраїнського вжитку «коуст» — кущ ( XIV – XV ст. ).
Перші жителі обрали ці землі місцем постійного проживання з певної вигоди. Із східної сторони їх оточувало болото та зарослі кущів. Північна і західна — захищала селян лісом. З південної — горби і чагарники.
Очевидно не раз доводилося терпіти від розливів річки Стир. Тому поселенці розмістилися на недоступній для підтоплень висоті піщаного пагорба. До назви села прикріпився звичайний природний фактор — велика кількість навколишніх кущів. Коустухновка поступово перейшла в Костюхнівку.
Красноволя
(легенда)
... Серед замріяних заплав голубого Кормину зеленою стіною стояла колись діброва. З далеких мандрів-манівців завернули сюди, обмилувавши місце, натомлені люди. В скорому часі звелися тут довгі, нетесані житла — буди. Давно це було, але урочище й досі Будами називається ...
Саме поселення Буди спіткала біда — весняна розбурхана повінь якогось року затопила жителів... Люди ледь врятувалися і зупинились на вищому місці за кілька верств від першого. На силу оговтавшись від пережитого і обсушившись, сказали так: місце привільне знайшли ми, тут і буде нам красна воля! ( Слово «красний» на давньоруській мові означає гарний).
Вільний, гарний простір — воля. Так ця назва і живе в одному з сіл над щедрим Кормином. Легенду розповів П. Близнюк — житель села.
(Григорій Охріменко. Легенди сивої ріки.
Районна газета. 24.03.1981 р)
* * *
(легенда)
Давненько сталася ця подія. В селі жили-були добрі люди. Жили в мирі й злагоді. З ранку і до вечора працювали, добро наживали.
Попід селом текла річечка з миловидною назвою — Кормин. На березі тої річки, трохи далі від інших, самотньо стояла убога хатина. Жили в ній старенька мати із сином Васильком. Часто бідували вони. Не раз у хату заглядав і голод, і холод.
...Пролетіли роки, немов ті хмаринки по небі. Перетворився Василь у хорошого парубка, роботящого, сміливого.
В цей час велика біда прийшла на їх землю. З півдня насувала войовнича орда. Спустошуючи все навколо, несла з собою смерть і сльози. Чоловіки стали на захист рідного села. Василь теж влився в їх ряди.
Билися вони три дні і три ночі. Та сили були нерівні, тому змушені відступати. Потомлені і зморені битвами, люди поснули. Саме цієї ночі Василеві приснився сон — ніби-то десь з неба з’явився ангел у подобі білої голубки. Він провів хлопця з односельчанами через болото та страшні хащі до гори, на якій і порятувалися вони від ворогів. Прокинувшись, Василь розповів свій сон. Але не повірили йому земляки, бо хотів він вести їх у такі місця, звідки ще ніхто не повертався. Одна лише дівчина погодилася піти разом з юнаком. Бог допоміг подолати шлях до гори. Щасливо повернулися вони і додому. Лише тоді селяни погодилися піти.
В той час поганці напали на село і в люті підпалили порожні оселі.
Пересидівши небезпеку, люди знову повернулися до села та відбудували його так, що воно стало ще краще. З тих пір і назва — Красноволя... ( Записав Володимир Борщевич )
