Батьківщину люблять не за те, що

вона велика, а за те, що вона своя

Сенека, римський філософ, поет, державний діяч

МАНЕВИЧЧИНА-

НАША МАЛЕНЬКА БАТЬКІВЩИНА

Походження назв населених пунктів

Маневицького району Волинської області

Маневичі

рАЙдРУК

2008

ISB 966-361-049-2

Рецензенти:

Віктор Давидюк - доктор філологічних наук

Петро Бойчук - кандидат педагогічних наук

Григорій Охріменко - кандидат історичних наук

Упорядник: Микола Борбич

Матеріали видані за сприянням:

Маневицької районної ради

(голова – Андрій Сопронюк)

Маневицької районної державної адміністрації (голова – Костянтин Давидюк)

Щирі слова вдячності благодійникам видання:

Володимиру Щербачуку – директору

Маневицького торфозаводу

Едвінасу Дзялтувасу – директору

ТзОВ “Екома”

Івану Деркачу – директору ПП “Шанс”

Сергію Ващуку – директору ЗАТ “Енерго”

Минуле рідного краю завжди манить і цікавить незвіданістю. Не менш загадковим є походження назв населених пунктів. У Маневицькому районі тепер їх нараховується 71. Всі вони носять властиві імення. Практично, кожне з них пояснюється. Як саме і чому так — це справа, по великому рахунку, науковців.

Упорядником ставилася мета зконцентрувати власні та інші наявні версії місцевих дослідників про назви поселень району в єдине зібрання.

Історико-краєзнавче дослідження розраховане на широке коло читачів, адже вміщені матеріали мають різножанровий характер – від історичного факту до літературно-опрацьованих легенд та переказів про походження, практично, кожної назви маленької батьківщини мешканців смарагдової та блакитноозерної Маневиччини --- своїх улюблених поселень.

Знати історію родових поселень

Назви поселень... Різними вони є в кожному з них, хоча бувають і одноіменними. Але в будь-якому випадку їх милозвучна вимова завжди з особливою приємністю бринить на вустах односельців, які тут народилися, мають глибоке родове коріння далеких пращурів, найтепліші місця і наймиліші краєвиди. Здається, все добре відоме.

Однак в дійсності це далеко не так. Жителі того чи іншого населеного пункту, добре знаючи імена і прізвища односельчан, назви навколишніх урочищ, не завжди знають історію походження назви рідного села.

В кожному населеному пункті, як правило, всього кілька стареньких сивочолих бабусь чи дідусів можуть розповісти легенду або переказ, колись почуті ще від своїх рідних, що вказують на ту чи іншу співзвучність знайомої назви.

Чи ж достеменно такими є її корені? Сьогодні це не завжди підтверджується. Ми можемо лише здогадуватися, висуваючи різні версії, які саме і грунтуються на розповідях чи повідомленнях поважних людей.

Пройшли роки. В теперішній час важко встановити істину. Адже частина старожилів, пригадуючи перекази своїх пращурів, стверджують і захищають одну версію походження назви. Інші — говорять протилежне. Хоча в більшості випадків їх розповіді збігаються. Походження багатьох назв трактується від іменитих людей, пояснюється природними факторами чи певною подією. Проте кожній з них властива своя історія, легенда, бувальщина, переказ, конкретний історичний факт чи етимологічне пояснення.

Читач має хорошу змогу отримати деякі відомості з місцевої топоніміки (назва цієї науки складається з двох грецьких слів: топос - «місце» і онома - «ім’я»). Сама ж наука вивчає походження, значення та написання власних географічних назв.

Окремі з них доступно пояснюються з точки зору етимології (від грецького етимон - «істина»). Це галузь мовознавства, що вивчає первісне значення походження слова. У нашому випадку — значення слів, що стали назвами поселень.

Метою збірника є донесення до широкого кола читачів зібраних версій пояснення 71-ої назви населених пунктів Маневицького району. Безперечно, не всі вони ще зібрані, записані і впорядковані. З вуст в уста передаються інші варіанти тверджень про назву того чи іншого села.

Наше завдання — занотувати їх і передати наступним поколінням, як найцінніший скарб, одну із вагомих реліквій об’ємної історії рідного краю.

У свій час до співвітчизників — українців звернулася Всеукраїнська спілка краєзнавців, Селянська спілка України і редакція газети «Сільські вісті» із Зверненням «Пам’яті втрачених сіл», підписаним П. Троньком, І. Мозговим, І. Сподаренком.

Воно спонукає не тільки задуматися над філософією життя, але й діяти. «... Кожне селище, село, хутірець є не лише маленькою позначкою на карті, а, насамперед, певним духовним середовищем, де народжувалися, жили і працювали наші предки, створюючи матеріальні і культурні цінності рідного народу. Тут протягом віків линули ласкаві материнські пісні, дбайливо зберігалися народні традиції і звичаї, вимріювалося щасливе майбутнє для нащадків. Нині онуки і правнуки тих людей не знаходять навіть кладовищ, де поховані їхні діди-прадіди, але вони повинні знати докладну історію своїх родових поселень».

Це — справа кожного патріота малої батьківщини.

Микола Борбич