3.2.Ідея історії р.Д.Коллінгвуда

Робін Джордж Коллінгвуд (1889-1943) був одним з не багатьох англійських істориків, який плідно займався розробкою теоретичних питань історії, будучи добре обізнаним у філософії, релігієзнавстві, естетиці. За життя вчений був більше знаний як Історик і археолог, професор Оксфорда, автор численних праць з історії Британії часів римського панування. Від середини 20-х років він все частіше звертався до теоретичних проблем Історії, підкреслюючи, що працею цілого його життя було "здійснити таке собі зближення між філософією та історією". Таке зближення уявлялося йому, передусім, як філософське осмислення Історичного пізнання.

У 1924 р. побачила світ праця англійського вченого "Дзеркало духу", яка знаменувала поворот до філософії історії. У ній він провів розмежування послідовних форм свідомості — мистецтва, релігії, науки, історії та філософії. Пізнання, на його думку, відбувається через ш "форми досвіду", кожна з яких має й свій власний розвиток, зокрема, історія еволюціонує від мистецтва до науки, досягаючи апогею у XIX ст. Але безмежність фактів, з якими має справу наука історії, призводить до скептицизму, який можна подолати тільки з допомогою філософії.

Після цього Коллінгвуд продовжив аналіз "історії зсередини", тобто з точки зору пізнання минулого. 1930 р. було надруковано його працю "Філософія історії", яка стала підготовчим нарисом задуму великої роботи "Засади історії", до написання якої він приступив 1939 р., передбачаючи утвердити ідею історії як самостійної науки, а навіть більше — філософії історії людської свободи. Реалізувати свій задум вчений не встиг. Проте, підготовлені ним матеріали і роздуми побачили світ 1946 р. у пращ "Ідея історії", опублікованій посмертно. Книга хоча й залишилася незавершеною, але привернула увагу багатьох істориків і філософів.

Більш)' частину книги Коллінгвуд присвятив аналізові основних етапів розвитку "ідеї Історії", прослідковуючи її від античності до початку XX ст. Наголошуючи на свідомісному характері історичного сприйняття (минуле може бути відновлене .тише в уяві), вчений, однак, не зводить Історичну думку до мистецтва. Історична уява, підкреслює вчений, прагне бути істиною і, як така, піддається логічним операціям. Це й створює у історії особливе поєднання мистецтва, науки і філософії, яке реалізується у особливій формі самосвідомості — історичній. Звідси випливає, що Історична свідомість є особливою властивістю свідомості взагалі.

Коллінгвуд не займається вивченням історичного процесу як такого, а дивиться на нього через мислення людини, історика. Звідси й сам процес реальності є свідомісним процесом, який існує лише постільки, оскільки є присутнім у свідомості людей. Філософія вивчає думку, то й найбільше надається до поєднання з історичною свідомістю. Таке поєднання здатне розкрити зміст і сенс історії, який немає якогось спекулятивного характеру, а полягає у самопізнанні суб'єкта історії — людини. Наявність постійної історичної самосвідомості забезпечує єдиний погляд на минуле і сучасний стан людини й світу. Історія представляється універсальним носієм людського досвіду (пізнання і самопізнання), а завданням філософії Історії стає, передусім, віднайдення специфіки тих розумових актів, з допомогою яких розвиток соціального життя у часі набуває єдиного змістовного значення.

Зосередившись на історичному пізнана, англійський вчений запроваджує поділ минулих подай на зовнішню і внутрішню сторони. Перша — це рухи фізичних об'єктів (людей і предметів), друга — пов'язана зі свідомістю, думкою, психологією. Причина історичних подій, таким чином, лежить у сфері думки і завдання історика вичерпується віднайденням і "програванням" думок, які викликали ту чи іншу подію. За такого підходу "вся історія є Історією думки". Відзначаючи специфіку історичного пізнання, Коллінгвуд заключає, що усі історичні явища визначаються внутрішньою стороною, а історик цікавиться лише нею, співставляючи її з власними думками, власним баченням цих подій з висоти свого історичного досвіду. Цей останній відповідає історичній свідомості (духу) конкретної епохи. Вивчаючи минуле, історик, водночас, виявляє історичну свідомість свого часу, дивиться на минуле з позицій нагромадженого історичного досвіду — вимірює "історію історією".

У зв'язку із цим, історична свідомість, на думку Коллінгвуда, не є постійним і завершеним комплексом, усі її складові постійно змінюються зі зміною досвіду та епох, кожне нове покоління повинно знову "переписувати" історію, і цьому не видно кінця-краю, а кожен новий історик мусить ревізувати ті питання, які задавалися минулому його попередниками. Усе це дає вченому підстави констатувати наявність апріорної і самодостатньої історичної свідомості (духу), яка саморозвивається як ідея історії — одночасно зміст і підстава людського пізнання. Праця історика здатна лише наблизитися до осмислення ідеї історії, але, внаслідок її розвитку і всеохоплення, історик неспроможний осягнути її у всій повноті.

Коллінгвуд докладно розробив філософські аспекти історичного пізнання, як відтворення минулих думок і переживань, підкреслив діалектику логічних операцій. Разом з тим, постулюючи свідоміший характер людської діяльності, англійський вчений залишив відкритим питання про джерела формування свідомості, відмовився від врахування взаємодії об'єктивного і суб'єктивного у суспільному розвиткові, зоставивши об'єктивну реальність у обрії природознавства. У цьому плані його погляди викликали критику з різних боків. Проте, заслугою вченого була докладна розробка проблем змінності історичної свідомості та її впливу на історичне пізнання. Його міркування з цього приводу прислужилися розвиткові теорії Історії.