2. Соціалістична економічна система та її еволюція.

Соціалізм – практичний рух, пов’язанний з бажанням трудящих кардинально змінити сусп. 1 етап – утопічний соц. (Т. Мор і Т. Кампанелла) Шур’е, Оуен обґрунтували ідею централіз. планової системи у масштабах країни, поясн. необхідність ліквідації приватної власності. Доводили правомірність організації розподілу за працею і за потребами. 2 етап – перетворення соц. з утопії в науку (Маркс, Єнгельс) – основа вчення: 1.розвиток суспільства визначається ек. законами. 2. буржуазні виробничі відносини грунт. на експлуатації найманої праці. 3 етап - криза традиц. уявлень про соц.. і поява нового бачення. Виникла необх. у перегляді накопиченого досвіту. у першу чергу – це стосується марксової ек. моделі соціалізму, а також моделі що була реалізована у країнах соц. системи. Ек. система держ. соц. – ек. лад який характеризується держ. власністю і ухвалою ек. рішень через централізоване ек. планування. Основні ознаки держ соціалізму: 1. монополія держ. власності, 2. відносини адміністративної залежності (замість ек регуляторів госп. зв*язків використ.3. над централізація сусп. виробництва,4бюрократизація управління5жорстказалежністьекономікивідідеології і політики6самоізоляціяекономікиінесприятливістьдосвітовогодосвіду.

20. 1. Економічні відносини як елемент економічної системи. Види економічних систем.

Економічні відносини — відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва (виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ).

Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є техніко-еконо­мічні, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини.

Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу використання ними у процесі виробництва знарядь праці, за допомогою яких вони створюють необхідні життєві блага. Вони є речовою формою розвитку системи продуктивних сил, разом з якими формують технологічний спосіб виробництва.

Організаційно-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини — це така суспільна форма виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага. До соціально-економічних відносин належить також соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу (відносини розподілу життєвих благ у Швеції за своїм характером скоріше є соціалістичними, ніж капіталістичними).

2. Причини виникнення та сутність глобальних проблем.

Глобальні проблеми – це всезагальні проблеми, що визначаються загально-планетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов’язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життя для всього людства і можуть бути вирішені спільними діями всіх країн світу.

-Глобальні проблеми є всезагальними – як за їх об’єктом – земна куля, так і за суб’єктом їх вивчення і вирішення – світова спільнота держави світу.

Глобалістика – це самостійна галузь знань про найзагальніші планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації.

Спільні риси глобальних проблем:

-кожна з проблем і всі разом принципово важливі для майбутнього людства. Затримка їх вирішення являє собою смертельну загрозу цивілізації а деградацію умов життя і виробничої діяльності на Землі.

-у них проявляється поглиблення і ускладнення світо господарських зв’язків та інтернаціоналізація інших суспільних процесів на Землі.

-їх розв’язання можливе лише за умови обєднання зусиль усіх держав і народів і подальший розвиток цивілізації

Причини загострення глобальних проблем

1)швидке зростання народонаселення в останні десятиріччя, демографічний вибух, який до того ж, супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних країнах та регіонах

2)низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих екологічно чистих технологій

3)урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автоматизацією

4)варварське ставлення людини до природи, що найбільше виявляється в хижацькому винищенні лісів, знищення річок і створення штучних водоймищ, забруднення шкідливими речовинами прісної води.

Екологічна ситуація в кожній окремій країні вже не є внутрішньодержавною справою. Вона стає важливим компонентом міжнародних відносин та предметом різноманітних міжнародних інцидентів.

Збільшення кількості екологічних непорозумінь у міжн. стосунках спричинює та обставина, що 20% людей, які мешкають в розвинутих країнах використовують 80% світ. ресурсів та продукують 90% світ. забруднень.

Билет 21

1. Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насампе-ред впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб. Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість вироб-ництва в будь-якому суспільстві*; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до по- яви нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різнома-нітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських ціннос-тей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (роз-винена людина має багаті, різноманітні потреби). Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспіль-ству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату*. Це означає, з одного боку, що процес праці повинен забезпечи-ти задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відпові-дальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповід-ності результату (продукту) праці потребам людини - визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає. З другого боку, розвиток змісту і характеру праці та виробни-цтва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати по-новому і сприймати нові продукти виробни-цтва. Цей процес подано на схемі, наведеній на рис. 8. Як вже зазначалося, потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, за-довольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток сус-пільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; по-третє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагоро-дження, як не має меж і процес удосконалення людської особис-тості. Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, про-дуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприя-ють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається за-певнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість пред-метів, які без здієї реклами ми купували. Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто дослі-джувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретно-му споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволен-ня, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба наси-чується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага при-носить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (гра-ничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування про-цесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.

2. Попит- це платоспроможна потреба людей, тобто потреба забезпечена грішми.

Попит і пропозиція є невід’ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об’єктивні економічні відносини товарного виробництва. Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші. Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідним суб’єктом – продавцем. Вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва. На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту та пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів. Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції відбивається у ринковій рівновазі. Ціна встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Останнє важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу. Значення ціни в усіх точках незбалансованого співвідношення попиту і пропозиції на ринку є рухливими величинами. Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. Так, для всіх значень співвідношення попиту і пропозиції, що лежать нижче точки рівноваги, напрям руху ціни визначається перевищенням платоспроможного попиту над пропозицією. У цьому випадку обмежена пропозиція товару на ринку і незадоволена дійсна потреба в ньому створюють конкуренцію. Найдійовішим аргументом у конкуренції покупців є більш висока ціна, пропонована за товар. За цих обставин ціна має підвищуватися, стимулюючи розширення пропозиції товару на ринку. Чим більше було абсолютне значення дефіциту товару на ринку, тим швидше зростатиме ціна. Протилежна тенденція руху є характерною для ринкової кон’юнктури, що визначається надлишковою пропозицією товарів. Пануючим фактором зміни ціни товару є перенасичення ринку товарами певного виду, які не знаходять збуту. Цінова конкуренція продавців товару веде до зниження ціни і розширення за рахунок цього платоспроможного попиту. Отже, ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією законів попиту та пропозиції, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни – ринкову ціну товару. Важливим є також фактор розвитку інфляції, яка спричиняє зростання цін на всі товари.

Билет 22

1.Закон зростання потреб – закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєвий і сталий зв'язок між прогресом технологічного способу виробництва, еволюцією всієї системи суспільних відносин і кількісним зростанням, якісним удосконаленням та збагаченням індивідуальних, колективних та суспільних потреб. Він характеризує не просто зростання потреб, а й зміну їхньої структури, їхній новий якісний рівень. У сфері економічних відносин потреби проявляються як інтереси, тобто задоволення потреб забезпечуються в процесі реалізації економічних інтересів та є рушійною силою економічного й духовного прогресу людства, що стимулює появу все нових і нових потреб. Механізм соціально-економічної ефективності є основою розвитку, переход від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

2. Міжнародна торгівля - основна форма міжнародних економічних відносин, оскільки включає торгівлю не тільки товарами в речовинному розумінні цієї категорії, але і найрізноманітнішими послугами. Торгові суперечності є найбільш гострими в світовій економіці, а лібералізація торгових відносин - предметом обговорення в одній з найвпливовіших міжнародних організацій - Всесвітньої торгової організації. Крім того питання про приєднання України до Всесвітньої Торгової Організації і перспективи входження в Європейський Союз активно обговорюються в політичних, ділових і наукових кругах. Регіональні інтеграційні процеси також починаються з ліквідації бар'єрів у взаємній торгівлі.  На підставі цього можна зробити висновок про те, що вивчення міжнародної торгівлі у системі світового господарства є дуже важливою та актуальною темою дослідження. Світова торгівля знаходиться в центрі уваги економічної науки з часів Адама Сміта та Давида Рікардо, які розробили перші теорії міжнародної торгівлі. Проте ще й сьогодні тривають гострі дискусії щодо ефективного управляння участю країни у світовій торгівлі.

Билет 23.

1. Потреби – це об‘єктивні умови існування людини. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні інститути.

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

В економічній літературі потреби класифікують по різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті. Особисті поділяються на фізичні, інтелектуальні, соціальні.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні потреби.

За суб’єктами потреби поділяються на а) індивідуальні, колективні та суспільні; б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як окремих суб’єктів економіки.

За об’єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі), та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби – в спілкуванні, в суспільному визнанні та статусі, освіті та ін.). б) матеріальні – потреби в матеріальних благах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні; в) першочергові – потреби, що задовольняються предметами першої необхідності та непершочергові – потреби, що задовольняються предметами розкоші.

Людина намагається задовольнити насамперед найнагальніші свої потреби: – фізіологічні, зокрема. Якщо вони задоволені, то певний час ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. В неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби.

2. Ринкові відносини- це зв’язки і відносини які виникають між продавцями та покупцями та їх посередниками в процесі купівлі-продажу товарів. Обєкти: товари(не тільки виготовлена продукція,.але і фактори вир-ва (земля,праця,капітал), а також послуги; гроші.

Субєкти: продавці, покупці.

Умови виникнення ринку: суспільний поділ праці; економічна відособленість вир-ків, конкуренція, достатня ємкість ринку, вільний обмін товарами та послугами, розвинена грошово-кредитна система.

Функції ринку : посередницька, інформаційна, стимулююча, ціноутворююча, регулююча, оздоровлння економіки.

Види ринків: за суспільним поділом праці, за організацією ринкового обміну, за видами конкуренції, за об’єктами ринкового обміну, за ступенем розвитку економічної свободи.

Билет 24

1. Термін «капітал» вживають у різних аспектах: «майно» і «володіння», «самозростаюча вартість» і «самозростаючі гроші» або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах.

Так, основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить дохід.

За К. Марксом, капітал — це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість.

Масовими і панівними економічними відносинами капітал стає за умов капіталістичного виробництва. Згідно із загальноекономічною точкою зору для даного виробництва (капіталістичної економіки) характерні такі принципові обставини:

по-перше, наявність юридичної свободи працівника, з одного боку, та відсутність у нього засобів виробництва і засобів для життя (окрім здатності до праці — робочої сили) — з іншого;

по-друге, економічне примушення людини продавати свою робочу силу (послуги праці) власникам засобів виробництва на певний час, протягом якого капіталіст організовує і контролює її використання;

по-третє, оскільки за таких умов процес праці є взаємодією факторів, які купив капіталіст, то і результат їх взаємодії — продукт виробництва (товар, послуга) — належить капіталістові. Для нього немає принципового значення, які товари (споживчі блага) виробляти, оскільки він організує їх виробництво тому, що вони є носіями вартості, і перш за все нової вартості, яка для безпосереднього процесу виробництва більша за авансову вартість на відповідну величину (приріст).

2. Міжнародний рух капіталу - однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Форми міжнародного руху капіталу

За джерелами походження

За характером використання коштів

За термінами вивезення капіталу

За типом фінансових зобов'язань

За цілями використання

Билет 25

1. Великий арсенал методів наукових досліджень підрозділяється на дві групи: 1) емпіричні; 2) теоретичні.

Емпіричні – полягають у зібранні фактів, врахуванні всіх змін, що відбуваються з ними, в їх групуванні, математико-статистичній обробці. Теоретичні методи є засобом проникнення в глибинну сутність досліджуваних явищ, розкриття законів їх функціонування та розвитку. В політекономії теоретичні методи полягають головним чином в абстрактних висновках, у висуненні та перевірці гіпотез, гіпотетичному моделюванні економічних процесів. Широко використвується метод абстрагування Шляхом методу абстракції формуються економічні закони та категорії. Кращим засобом перевірки висунутих гіпотез, сконструйованих моделей є експерименти, тобто відтворення відповідних процесів в лабораторних умовах. Аналіз – розложення, розчленування досліджуваного об’єкту на складові частини. Синтез – вивчення предмету в єдності та взаємодії всіх його складових частин, його системної цілісності. Індукція – конструювання узагальнених висновків, теоретичних результатів, економічних законів на основі емпіричних спостережень великої кількості досліджуваних явищ. Дедукція – протилежний рух дослідницької думки від загальних наукових висновків до окремих явищ з метою: 1)наукової оцінки; 2) поглиблення, уточнення, повишення якості спільних наукових висновків, законів.

2. Валютні обмеження являють собою систему економічних, правових та організаційних заходів, які регулюють операції з національною та іноземною валютою, золотом тощо.

Міжнародні кредити використовуються у відповідності з уніфікованими міжнародними нормами міжнародних кредитів та правилами міжнародного кредитування.

Міжнародні розрахунки передбачають наявність та регулювання міжнародної валютної ліквідності. Міжнародна валютна ліквідність – це спроможність країни або групи країн забезпечити своєчасну оплату своїх міжнародних зобов’язань.

Валютний ринок – сукупність постійних економічних організаційних відносин по операціям купівлі-продажу іноземних валют, а також платіжних документів в іноземній валюті.

Органами, що регулюють валютно-фінансові відносини є:

1. національні банки, міністерство економіки, міністерство фінансів, органи валютного контролю;

2. міжнародні валютно-фінансові організації (МВФ), регіональні валютно-фінансові організації (ЕВІ).

Ці органи розробляють режим безпечного, безкризового розвитку валютно-фінансових відносин в масштабах світового господарства.

Билет 26

1. Конкуренція, окрім економічного, має соціальний вимір, оскільки забезпечує творчу свободу кожного. Економічною основою конкуренції є різність між вартістю товару та витратами на його виготовлення. На ринку мають дотримуватись такі умови: має бути однорідний товар; продавець та покупець не повинні мати будь які персональні преференції; ринок повинен бути повністю прозорим. На цьому ринку досконала конкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства. Але у практиці домінує обмежена конкуренція. Інтенсивність конкуренції перебуває у зворотній залежності від числа учасників ринку: чим менше залишаєтьмя продавців, тим більший виграш у формі перерозподілу ринку збуту вони отримують внаслідок економічної загибелі своїх конкурентів. Існує нецінова конкуренція – в умовах приблизно однакових фінансово-технологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на суперника. Економічно вигіднішим є застосування нецінової конкуренції. Також можна виділити конкуренцію дрібного та середнього підприємництва з великими фірмами.

Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування та припинення діяльності підприємтсв і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

Функції конкуренції:

• регулююча;

• аллокаційна або функція розміщення (концентрування ресурсів там, де вони дають максимальну віддічу);

• інноваційна та адапційна (орієнтація на збільшення продуктивності праці);

• розподільна ( розподіл соціального продукту по критерію дефіцитності того чи іншого виробничого фактору);

• контролююча .

2.

Проблема перехідних періодів не є новою для економічної науки. Спочатку

вона виникає у зв’язку з переходом від аграрного суспільства до

індустріального. Згодом до зазначеної проблеми звертаються і

представники марксизму у зв’язку з переходом від капіталізму до

соціалізму. Одними з перших , хто вказав на необхідність виокремлення

перехідного стану суспільства, був французький економіст Сен-Сімон. Він

розрізняв 2 типи епох – органічну (формально функціонуючу систему) і

критичну (перехідну). За сучасних умов перехідні процеси в суспільстві

розглядаються у контексті трьох основних аспектів:

перехідні процеси у розвинутих капіталістичних країнах;

перехідні процеси у країнах, що розвиваються;

перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.

У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється процес

якісних змін в основах того чи іншого суспільства, спрямованих на

перехід до нового соціально-економічного ладу. Таким чином, перехідна

економіка характеризує проміжний стан суспільства, переломну епоху

економічних і соціально-політичних перетворень.

Риси перехідної економіки

Особливий характер неврівноваженості перехідної економіки. У перехідній

економіці неврівноваженість має специфічний характер, оскільки

переслідує іншу мету. Ця мета полягає не у поверненні економічної

системи до попереднього, врівноваженого стану, а навпаки, у посиленні

нестійкості існуючої системи з тим, щоб вона згодом поступилась місцем

новій економічній системі.

Наявність у перехідній економіці особливих – перехідних економічних

Форм.

Світове господарство являє собою складну систему, що характеризується

великою кількістю складових елементів та рівнів

Спеціалізація: предметна, подетальна і технологічна.

Міжгалузева передбачає зосередження в країнах певних галузей при

відсутності інших галузей.

Внутрішньогалузева пов’язана з галузями, що засновані не стільки на

природних ресурсах, скільки на результаті наукової діяльності

(притаманна розвинутим країнам). Більш тісні зв’язки між виробниками

різних країн виникають на основі подетальної спеціалізації, що являє

собою спеціалізацію заводів окремої країни на випуску комплектуючих

виробів, що не мають самостійного споживання.

Билет 27

1. Меркантелісти (торговець,купець).Представники: Антуан де монкретьєн. Суспільне багатство- у сфері обігу-торгівлі

Фізіократи: суспільне багатство-у сфері вир-ва. Пред-ки: Анн Робер Жак Гюрго

Класична політ економія: засновник-Уіліам Петті. Багатсво-праця. Пред-ки_- адамм смітт

Марксизм: пред-ки: карл маркс. Створили вчення про сусп..-економ. Формації, розкрили основи розвитку капіталізму. Вчення про двоїстий хар-р праці, теорія вартості.

Маржиналізм: (австрійська школа). Пре-ки: Менгер, Візер.

Використання в аналізі економічних процесів граничних величин(корисність, продуктивність)

Кейнсіанство: прихильники і послідовники кейнса. Виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки.

Інституціоналізм: пред-ки: Веблен, Мюрдаль

Обєктами вивчення для них є «інститут» під яким вони розуміють державу, корпорації, профспілки.

Монетаризм: засновник- Мілтон Фрідман. Прихильники- Кейган, Голдмен.

Виступають проти активного втручання держави в економіку.

Економічний лібералізм: пред-к: смітт

Не визнають необхідності втручання держави в економіку.

2. Глобальні проблеми поділяють на три сфери дії. До першої належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи й суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, освоєння ресурсів світового океану, оволодіння космічним простором. Особливість переростання цих проблем у глобальні полягає в тому, що сьогодні споживання ресурсів, що відновлюються і що не відновлюються, досягло величезних масштабів і характеризується тенденцією до подальшого зростання.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо. На перший план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в державах, що переходять до ринкових відносин. У розв”язанні цієї проблеми зацікавлені не лише держави, які мають ракетно- ядерний потенціал, а й народи усієї планети.

Третя сфера – розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює передусім проблеми пристосування сучасної людини до умов природного й соціального середовища, що змінюються під впливом НТП, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, що є результатом взаємодії не лише природи й суспільства, а й відносин між державами.

Билет 28

1. Організація виробництва - сукупність виробничих структур суспільства, різних галузей народного господарства, а також способів, прийомів, форм їх взємодії, механізму їх виробничо-господарських зв’язків.

Товарне виробництво утворюють різні галузі промисловості, будівництва, с/г. До нього також відносяться транспорт, торгівля, комунальне господарство и побутове обслуговування.

Види вир-ва: просте і розвинене

Просте – ґрунтується на особистій праці власників засобів вир-ва.

Риси: ґрунтується на особистій праці власника, розміри підприємства незначні, як і кіл-ть товару. Має обмежений хар-р. кінцева мета-отримання доходу.

Риси розвиненого тов.. вир-ва: застосовується наймана праця, мета-одержання прибутку, значно більші розміри підприємства та обсяг товару. Товарні відносини носять загальний хар-р,оскільки товаром стає навіть робоча сила.

2. Неповна зайнятість відображає ситуацію на ринку праці, коли, кількість безробітних перевищує кількість вільних робочих місць.

За неповної зайнятості значна частина трудових ресурсів країни не знаходить застосування, безробіття стає серйозною економічною проблемою, важким тягарем лягаючи на економіку, зменшуючи реальний продукт нації, темпи його зростання, доходи і добробут громадян (2).

Щодо неповної зайнятості, то вона визначається вимушеним безробіттям, яке має такі форми:

- циклічне;плинне (поточне); приховане (аграрне);застійне (перенаселення); сезонне; технологічне;- конверсійне.

Билет 29

1. Витрати домогосподарств: Первинні (продукти харчування,товари першої необхідності(одяг, взуття) витрати на комунальні та побутові послуги); Вторинні (житло, машини, техніка, предмети розкощі тощо.

Витрати на товари довгострокового кор.-ння тобто такі, які служать більш ніж один рік: авто, ПК итд; вит-ти на товари короткострокового користування(менш ніж один рік служби); витрати на послуги(лікарня, перекарня итд); Споживання – частина доходу після оподаткування, яка витрачається. Заощадження- частина доходу, яка не споживається і не сплачується у вигляді податку.

2. Важливе місце в системі національних розрахунків займає показник ВВП, який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду, за виключенням вартості їх проміжкового споживання. Суть ВВП розкривають його загальні риси: є найбільш загальним показником кінцевого результату економічеої діяльності в цілому в національній економіці; характеризує єдність взаємопов”язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг; охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць; є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва; має кількісний, часовий вимір.

Національний дохід – знову створена в сфері матеріального виробництва вартість або відповідна їй частина сукупного суспільного або національного продукту в натуральній формі, яка отримується за вирахуванням всіх матеріальних витрат на його виробництво. Національний дохід в натурально-речовому виразі складається з засобів виробництва та предметів споживання. При цьому використовуються різні методи формування дохідної частини державного бюджету.

Билет 30

1. Політекономія - суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі їх виробничо-господарської діяльності. Економічні відносини - відносини 1) з приводу економічного поєднання робітників з засобами виробництва; 2) з приводу організації виробнмчого процесу; 3) з приводу присвоєння й використання результатів виробництва.

Претдметом політичної економії є система економічних відносин, і їх єдності і взаємодії з обмеженними продуктивними силами та політичними, ідеологічними та соціальними інститутами суспільства.

Функції політ економії – теоретична, практична, прогнозна, методологічна, ідеологічна.

2. Зайнятість — це не тільки праця. У сучасних умовах вона повинна органічно поєднуватися із задоволенням особистих потреб людини, в тому числі таких: рівень оплати праці, характер праці, умови праці, тривалість робочого дня, охорона праці, компенсація за шкідливість, інтенсивність праці тощо. Людина працює не заради праці як такої: праця повинна піднести добробут людини, її соціальний статус у суспільстві, на підприємстві, у сім’ї.

Сутність зайнятості. Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід виділяти відтворення особистого фактора — людини праці і підприємця. Людина сама є продуктивною силою. Продуктивна сила людини праці характеризується її робочою силою, тобто здатністю до праці.    У будь-якій суспільно-економічній формації робоча сила має дві характеристики:    1) кількісну (кількість носіїв здатності до праці);    2) якісну (стан фізичного розвитку і здоров’я людини, рівень освіти і кваліфікації, співвідношення цих показників для різних професійних груп населення).    До якісної характеристики робочої сили належить також: - здатність приводити в дію засоби виробництва, виконувати норми, виробляти конкурентоспроможні матеріальні блага і послуги високої якості; - здатність у процесі праці вдосконалювати свої професійні навики, підвищувати рівень освіти і кваліфікації; - здатність удосконалювати знаряддя і предмети праці. Робоча сила, таким чином, є потенційним станом здатності до праці, її реалізації у самій праці

Форми зайнятості. Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою (капіталістичний і державний сектори економіки, а також (частково) на підприємствах колективного сектору); праця осіб — співвласників кооперативних, колективних та акціонерних підприємств і організацій; праця громадян, зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві; праця громадян, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю (будівельні роботи, ремонт, дрібна торгівля тощо); праця осіб, зайнятих у фермерських господарствах; зайняті підприємництвом; зайняті громадською роботою.

Відтворення сукупної робочої сили включає: вир-во робочої сили, тобто підтримання і відновлення фіз.. і розумових здібностей людей праці, у тому числі заміна працівників, які вибувають з процесу вир-ва. Розподіл робочої сили в галузях, підрозділах і сферах народного господарства. Споживання робочої сили, тобто її використання в процесі виробництва.