17. 1. Виробництво та його основні чинники.

Виробництво – процес створення людьми різноманітних благ, необхідних для забезпечення життєдіяльності, добробуту і розвитку суспільства.Сторони суспільного виробництва: Люди з природою, Відносини між людьмиЕлементи процесу виробництва: Праця, Предмети праці+Засоби праці = засоби виробництва

Праця – цілеспрямована, свідома діяльність людини, яка направлена на створення матеріальних та духовних благ. Предмети праці – об’єкти на які спрямована діяльність людини. Засоби праці – засоби, за допомогою яких людина впливає на предмети праці. Засоби виробництва – засоби та предмети праці всукупності. Продуктивні сили – засоби виробництва і люди, які приводять їх у рух.Продукт – результат виробництва. Виробництво:1)Матеріальне: Матеріальні блага (пром, с/г, буд.)Матеріальні послуги (транспорт, торгівля, побутове обслуговуванн). 2)Нематеріальне: Послуги(охорона здоров’я, освіта),Блага (духовні та інші цінності). Виробництво: Первинне (добування природних рес), Вторинне (переробка у продукт)третинне (послуги).

Виробнича інфраструктура – сукупність галузей, що обслуговують виробництво,тобто надають виробничі послуги (транспорт,зв'язок, реклама, торгівля)

Соціальна інфр-ра – галузі які надають особисті послуги людині та задовольняють її соціальні та духовні потреби.(освіта охорона здоровя)

Фінансова інфр-ра - банки, страхові компанії, фонди. Послуги надоються як підприємствам так і фіз.. особам.

Інституціональна інфра-ра – суди, прокуратури, органи місцевого самоврядування. та ін.. правовий захист населення.

Фази суспільного виробництва: виробництво, розподіл, обмін, споживання.

2. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми. Планування і програмування.

У реальній дійсності в змішаній економіці одночасно діють як ринковий, так державний механізми регулювання. Значення ринкового механізму саморегулювання полягає в тому, що він дає можливість вирішувати такі завдання:

• ефективний розподіл ресурсів для виробництва необхідних суспільству товарів;

• забезпечення успішного функціонування за наявності навіть обмеженої інформації (досить мати дані про ціну на продукт і про витрати на його виробництво);

• забезпечення гнучкості і високого ступеню пристосування до умов, що змінюються;

• оптимальне використання результатів НТП. (Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, вводять новітні технології, розробляють нові товари).

• забезпечення свободи вибору і дій споживачам і підприємцям (незалежність в прийнятті рішень, укладанні угод тощо);

• задоволення різноманітних потреб, розширення асортименту продукції, підвищення її якості, зниження витрат, а отже забезпечення її конкурентоспроможності тощо.

Державне регулювання економіки являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюють правомочні державні установи і суспільні організації з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

Сутність державного регулювання економіки полягає в активному впливі держави на економічні процеси з метою забезпечення економічної стабільності та сталого розвитку.

Державне регулювання економіки має на меті:

• забезпечити оптимальні темпи економічного зростання;

• досягти повної зайнятості населення;

• згладити циклічні економічні кризи, мінімізувати їх наслідки;

• створити однакові умови для реалізації можливостей ринкових суб’єктів і забезпечити перерозподіл доходів для зменшення майнової нерівності між найбагатшими та найбіднішими верствами населення;

• гарантувати соціальний захист і соціальне забезпечення населення.

Державне програмування економіки – це найбільш розвинута, комплексна форма державного регулювання економіки. Основними формами програмування є: розробка та реалізація національних програм і цільових комплексних програм. Державна національна програма, розроблена на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції і має інформаційно-орієнтуючий характер, дозволяючи конкретним підприємствам (корпораціям) нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства, зовнішньоекономічній діяльності.

Державна економічна програма – це комплекс ієрархічно підпорядкованих цілей, важливих для розвитку народного господарства, засобів їх досягнення, органів, відповідальних за їх виконання у відповідні строки, і за контроль, який забезпечений достатнім цільовим фінансуванням і правовою базою. Розробка і реалізація таких програм називається державним економічним програмуванням.

Державне економічне програмування направлене на узгодження і координацію наступних процесів:

• макропланування, представленого в прогнозах, бюджетних планах і макропрограмах, які розробляє і здійснює держава;

• територіального планування, втіленого в прогнозах, бюджетних планах і програмах регіональних і місцевих рад;

• мікропланування, яке реалізується в планах підприємств;

• мезопланування, тобто планування галузей, підгалузей, територіально-виробничих комплексів, промвузлів.