2.4. Основні методи економічного обґрунтування розміщення виробництва

Науковими методами оцінки, розміщення і розвитку продуктивних сил та виробничих систем є методи: аналізу статистичних матеріалів, картографічних спостережень, техніко-економічних розрахунків ефективності, районного планування, економіко-математичного моделювання, системного аналізу, балансових розрахунків.

1. Методи аналізу статистичних матеріалів дозволяють вивчати просторово-економічні об’єкти та явища в їхньому взаємозв’язку та динамічному розвитку. Використання цих методів супроводжується розрахунками показників динаміки: темпів зростання, темпів приросту, абсолютних відхилень.

Абсолютні відхилення розраховуються за формулою:

АВ = П_і – П_і-1, (2.1)

де П_і, П_і-1 – величини показників, які аналізуються, відповідно, за даний і попередній роки.

Темпи зростання:

. (2.2)

Темпи приросту:

. (2.3)

На основі розрахунків показників динаміки будуються графіки, стовпчикові діаграми.

За іншою формулою знаходиться частка (питома вага) показника а_і в показнику А_і:

(2.4)

За результатами розрахунків складаються структурні колові діаграми.

2. Картографічні методи полягають у наочному зображенні і дослідженні РПС за допомогою топографічних, геологічних, географічних карт ґрунтів, щільності населення. На їх основі складаються більш диференційовані та спеціалізовані карти. Карти можна поділити на такі групи: структурні (характеризують рівень економічного і соціального розвитку), структурно-функціональні, структурно-територіальні; ресурсні; карти, що характеризують стан навколишнього середовища; карти природних і соціальних умов; функціонального зонування території.

3. Методи техніко-економічних розрахунків ефективності поєднують визначення декількох показників різних варіантів розміщення продуктивних сил: питомих капіталовкладень, трудомісткості, фондо- та матеріаломісткості, рентабельності, терміну окупності витрат, собівартості продукції, продуктивності праці тощо.

1. Питомі капіталовкладення:

(2.5)

де К_вклад – капіталовкладення, грн.; Q_пр – обсяг продукції, грн.

2. Трудомісткість:

(2.6)

де ФЗП – фонд заробітної плат.

3. Фондомісткість:

(2.7)

де ВОФ – вартість основних фондів.

4. Фондоозброєність:

(2.8)

де Ч_пр – чисельність працюючих.

5. Фондовіддача:

(2.9)

6. Матеріаломісткість:

(2.10)

де ВМ – вартість матеріалів.

7. Рентабельність виробництва (РВ) та продукції (РП):

; , (2.11)

(2.12)

де П, П_і – прибуток, грн.;

Ц_і – ціна продукції, грн.;

С_і – собівартість продукції, грн.

4. Методи районного планування застосовуються при проектуванні розміщення виробництва на рівні регіону, а не окремого підприємства.

5. В основі економіко-математичних методів лежить системний підхід: створюються моделі, які після їх дослідження переносяться в реальну ситуацію.

6. Балансові методи отримали своє використання у передпланових дослідженнях, коли розробляються баланси трудових ресурсів, грошових доходів і видатків населення, територіальні баланси потужностей підприємств. баланси поділяються на звітні і планові.

7. За допомогою методів системного аналізу можна порівнювати різні варіанти розв’язання проблем удосконалення розміщення виробництва і вибирати найоптимальніші з погляду на витрати та отримані результати.

Економічне обґрунтування розміщення виробництва в загальному вигляді складається з таких етапів:

1. аналіз сучасного розвитку і розміщення галузі;

2. визначення основних умов і факторів розвитку галузі та окремих підприємств у перспективі;

3. розробка варіантів розміщення галузі і визначення з них оптимального.

На першому етапі передбачається вивчення диспропорції в розвитку і розміщенні виробництва, виробничі резерви, тобто виявляються недоліки у розвитку й розміщенні та визначають шляхи їх усунення. На другому етапі передбачається дослідження основних умов та факторів можливого розвитку і розміщення виробництва. Головним фактором для розміщення виробництва є потреба ринку у певному виді продукції. Для розміщення багатьох виробництв важливими факторами є також ресурсний фактор, транспортний, споживчий, наявність у регіоні наукових центрів, висококваліфікованих кадрів тощо. На третьому етапі важливою є розробка кількох можливих напрямків розвитку галузі; визначаються обсяги і технології виробництва, разові та поточні витрати. Після цього оцінюють економічну ефективність виробництва.

Економічна ефективність виробництва характеризується ефектом виробничої діяльності підприємств і затратами праці на його досягнення. Річні приведені витрати включають частку капіталовкладень (К) та поточні витрати (С):

С + КЕ_норм min, (2.13)

де Е_норм – нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (Е_норм = 0,15 ... 0,25 – для підприємств державного сектора; Е_норм – за умов ринку приймається власником самостійно).