Дайджест

“МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ”

Екологічна небезпека являє собою своєрідну соціоприродну і наукову реальність, дослідження якої повинне проводитись за допомогою відповідного методологічного інструментарію. Його необхідно визначити і пристосувати до дослідження. Основними методологічними інструментами цього є методологічні підходи. Звичайно, вони не існують самі по собі, незалежно від об’єкта і предмета дослідження, але абстрактно можна виділити деякі з них як засоби, які доцільно було б використати в процесі дослідження.

Слід зазначити, що в самому розумінні методологічних підходів немає чіткості. Одні й ті ж, по суті, засоби пізнання називають підходами, іноді методами, інколи принципами. Найближчі за своєю природою підходи і методи наукового пізнання. Е.П. Семенюк (1987) виділяє два моменти, характерні для такого підходу:

- здатність фіксувати загальну спрямованість дослідження (для методу характерно те, яким чином воно ведеться);

- невизначеність, невластива методу пізнання, оскільки останній виглядає як дещо більш чітке і визначене.

Методологічний підхід передбачає деякий первинний етап, що передує основній частині дослідження. Виявити необхідні підходи стосовно проблеми екологічної небезпеки - це значить не тільки здійснити попередній етап дослідження, а й визначити його характер, відтак розуміння екологічної небезпеки, що, в свою чергу, стає важливою передумовою практичних дій з її подолання.

Методологічний підхід констатується за наявності таких обставин: об'єктивної необхідності в формуванні даного підходу; відповідного ключового поняття, здатного у визначених умовах трансформуватися в методологічний підхід; наукового середовища, що сприяло б розвитку інструментального боку поняття та перетворенню його в підхід; постійного використання даного поняття як засобу пізнання.

Підхід може перейти в метод у процесі подальшого дослідження, а метод - у методику.

Підбір підходів у дослідженні будь-якої проблеми визначають, насамперед, характером самої проблеми і тією сферою пізнання, до якої вона належить. Можуть бути виділені такі підходи: філософський, загальнонауковий, загальносоціальний та інші специфічні для тієї чи іншої науки.

Проблема екологічної небезпеки за своєю природою не може бути віднесена тільки до сфери природознавства чи суспільствознавства, бо вона охоплює складний комплекс взаємозв’язків людини та оточуючої природи. Внаслідок цього її дослідження не може обмежуватись якимось одним підходом; передбачається використання різноманітних підходів у такий спосіб, щоб вони могли відображати різнобічність цієї проблеми.

Філософський підхід, заснований на глибоких знаннях найбільш загальних законів розвитку природи, суспільства та пізнання, дає можливість виявити особливо важливі вузли цієї проблеми, її найзагальніші внутрішні і зовнішні сторони, розкрити діалектику її розвитку та зв’язок з іншими проблемами. Поряд з цим, філософський підхід неможливий без загальнонаукових підходів, оскільки узагальнює і концентрує в собі все те найістотніше, що стає його надбанням у процесі розвитку і практичного використання. Стосовно екологічної проблеми, філософія не тільки може описувати та пояснювати феномен екологічної небезпеки, а й визначати загальний характер пізнання, давати методологічні рекомендації іншим наукам.

У цьому зв’язку слід відзначити інтегративну роль філософського підходу до дослідження проблеми екологічної небезпеки. Завдяки цій ролі стає можливим на єдиній загальнометодологічній основі інтегрувати такі якісно різні екологічні науки, як, наприклад, біоекологію та соціальну екологію, екологічну експертизу та екологічну етику, промислову екологію та екологію людини. Інтегративна роль філософського підходу проявляється в різних формах. Він забезпечує єдину світоглядну платформу і єдиний методологічний базис; визначає загальні напрями, загальну мету досліджень; систему основних цінностей, а отже, і соціальних орієнтирів для дослідження; сприяє виділенню домінуючої в цьому комплексі наук; дає можливість використовувати загальнофілософський категорійний апарат усіма науками цього комплексу; сприяє формуванню загальнонаукових категорій і підходів.

Завдяки філософському підходу виявляють основні етапи і визначають деякі загальні орієнтири в процесі дослідження проблеми екологічної небезпеки, свідомо формують діалектичний шлях її пізнання від явища до сутності. Філософський підхід орієнтує на більш гнучке і раціональне використання природних ресурсів, удосконалення різних важелів соціально-екологічної діяльності, формування екологічної свідомості, підготовку компетентних, екологічно грамотних спеціалістів.

У методологічному інструментарії дослідження екологічної небезпеки не остання роль належить загальнонауковим підходам. Особливістю цих підходів є їхня загальнонаукова придатність. Загальнонауковий рівень дослідження проблеми екологічної небезпеки передбачає розгляд тих її сторін і зв’язків, що як загальні моменти відображаються в різних науках, які досліджують цю проблему.

Одним з таких підходів є моделювання. Для прогнозування екологічної небезпеки важливе значення має розгляд негативних моделей в системі взаємозв'язків суспільства та навколишнього середовища. Такі моделі, зосереджуючи увагу на негативних моментах цієї системи, відіграють застерігаючи і активізуючи роль, позаяк мобілізують науку, громадськість та державні органи на подолання тенденцій, що ведуть до посилення екологічної небезпеки. Екологічне моделювання, враховуючи конкретні соціально-економічні умови, дає можливість знайти альтернативні підходи і своєчасно запровадити заходи, спрямовані на запобігання негативних екологічних наслідків.

Щоб дослідити громадську реакцію на ту чи іншу екологічну небезпеку, недостатньо мати тільки вхідні та вихідні дані. Потрібно враховувати природу самого об’єкта. В методологічному плані це означає, що у дослідженні екологічної небезпеки не можна абсолютизувати засіб вивчення як так званий “чорний ящик”, коли прямий і зворотний зв'язок аналізують за тими даними, які мають місце на вході та виході незалежно від розгляду природи самого об’єкта і дії його внутрішніх механізмів. Але це не виключає можливості його застосування в межах, що диктуються розумною необхідністю.

Особливої уваги заслуговує системний підхід, який використовують у процесі дослідження складних наукових проблем. Стосовно дослідження екологічної небезпеки слід насамперед відзначити здатність системного підходу бути засобом пізнання складних об’єктів з великою кількістю елементів та переплетінням внутрішніх і зовнішніх зв’язків, детермінуючих їх поведінку в навколишньому середовищі. Це сприяє популярності системного підходу в екологічних і соціально-екологічних дослідженнях, оскільки останній дає змогу враховувати широке коло зв’язків системи з навколишнім середовищем і чим більше це стає можливим, тям ширші перспективи відкриваються в передбаченні екологічних наслідків, а відтак - у пізнанні й подоланні екологічної небезпеки.

Використання загальносоціальних підходів зумовлено дослідженням загальних моментів соціального боку екологічної проблеми. Завдяки їм до методологічного інструментарію дослідження проблеми екологічної небезпеки включаються засоби соціального пізнання, а сама проблема в її соціальних параметрах постає як предмет наукового дослідження.

Головним у загальносоціальному методологічному підході є діяльнісний фактор (Фофанов В. П., 1989), який дає можливість спрямувати дослідження на саму суть феномена “екологічна небезпека”. В основі цього підходу лежить методологічно орієнтоване поняття “діяльність”, що є субстанцією соціальної форми руху матерії. Діяльнісний підхід важливий в двох відношеннях: по-перше, він орієнтує на дослідження тієї діяльності чи тих її сторін, які викликають цю небезпеку; по-друге, націлює на пошук тих засобів, за допомогою яких можливо активізувати діяльність з подолання екологічної небезпеки.

Безпосередній стосунок до дослідження екологічної небезпеки має ціннісний підхід (Яницький О. Н., 1992). Незважаючи на те, що екологічна небезпека має скоріше антиціннісний зміст, можна говорити про ціннісний підхід до цього явища. Розглянуті в такому плані екологічні небезпеки і екологічні цінності становлять протилежності, які не тільки заперечують, а й передбачають у рамках визначеного історичного розвитку одна одну.

Діалектика використання ціннісного підходу передбачає розуміння взаємозв'язку екологічних цінностей і тієї межі, за якою відбувається перехід однієї протилежності в іншу. Якщо, наприклад, різко знизити екологічну небезпеку за рахунок скорочення виробництва, то боротьба з екологічною небезпекою перейде в свою протилежність, буде нанесено збитки розвитку виробничих сил і суспільному прогресу в цілому.

Гуманістичний підхід акцентує увагу на людині як головній цінності в системі людина - навколишнє середовище. Це не значить, що тим самим недооцінюється навколишнє середовище. Але цінність останнього визначається тим, наскільки воно оптимально може служити людині.

У зв'язку з цим необхідно спинитись на так званому соціально-екологічному підході (Герасимов І. П., 1988). Його можна розглядати як синтетичний, методологічно-орієнтований субстрат наук соціально-екологічного комплексу, що використовують для дослідження та розв’язання проблем із врахуванням усієї різноманітності їхніх зв’язків. Метою такого підходу є різнобічне дослідження й оптимізація системи взаємозв'язків між суспільством і навколишнім середовищем. Особливостями, властивими даному підходу є: орієнтація на той факт, що між суспільством як центральним об’єктом і навколишнім середовищем існує тісний взаємозв’язок і взаємозалежність; розуміння того, що суспільство не є феноменом надприродним, воно існує в природі й залежить від її законів і процесів; системність у дослідженні всієї сукупності взаємозв'язків центрального об'єкта з навколишнім середовищем; принцип різнобічності розгляду всього комплексу взаємозв'язків між суспільством і навколишнім середовищем; передбаченні не тільки ближніх, а й віддалених наслідків антропогенного впливу на навколишнє середовище.

У процесі дослідження екологічної небезпеки поряд із загальними моментами виявляють особливості різних методологічних підходів, зумовлені їхньою специфікою у визначенні та застосуванні. Будучи абстрактними щодо матеріалу конкретної науки і отримуючи у такий спосіб відносну самостійність, методологічні підходи, проте, не можуть існувати поза сферою їхнього конкретного застосування, змушені кожного разу поринати в предметну сферу тієї науки, в руслі якої реалізуються найкращим чином.

Завдання. Проаналізуйте прочитане, результати занесіть у таблицю, зробивши узагальнюючі висновки.

№ з/п	Назва методу	Переваги (сильні сторони) методу	Недоліки (слабкі сторони) методу	Перспективи використання на практиці методу
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.