Розв’язок

Е = Р – В

Р = З_ф – З_м,

В = С + Е_н * К.

Користуючись даними таблиць 1, 2, 3, насамперед знаходимо збитки фактичні та збитки можливі:

1) З_ф = 1,35 * 1,25 * (7 тис.т * 53 грн. + 5 тис.т * 242 грн. + 8 тис.т * 132 грн.) = 4450 тис. грн.

2) З_м = 1,35 * 1,25 * (2 тис.т * 53 грн. + 1 тис.т * 242 грн. + 3 тис.т * 132 грн.) = 1255 тис. грн.

3) Р = 4450 тис.грн. - 1255 тис.грн = 3195 тис.грн.

4) В = 0,5 млн.грн. + *1,5 млн.грн. = 0,7143 млн.грн.

5) Е = 3,195 млн.грн. - 0,7143 млн.грн. = 2,48 млн.грн.

Висновки: упровадження на “Хімпромі” очисних пристроїв буде економічно виправданим.

Комплексне завдання 5 дайджест

“СПІВСТАВТЕ ДУМКИ АВТОРІВ”

1. Самойлов в.Ю. “Моніторинг як засіб встановлення екологічних пріоритетів і порівняльної оцінки ризиків” (“Екологічний вісник”, №3 травень-червень 2007р.)

Зміни стану навколишнього середовища відбуваються під впливом біосферних процесів, пов’язаних з діяльністю людини. Визначення частки антропогенних змін є складним завданням.

Відповідно до усталеного означення екологічний моніторинг - інформаційна система спостережень, оцінки й прогнозу змін стану навколишнього середовища, створена для виділення антропогенної складової цих змін на тлі природних процесів.

Термін “моніторинг” уперше з’явився в рекомендаціях спеціальної комісії СКОПІ (науковий комітет з проблем навколишнього середовища) при ЮНЕСКО у 1971 році.

У 1972 році було розглянуто перші пропозиції щодо створення Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (Стокгольмська конференція ООН з навколишнього середовища).

У 1975 році її організували під егідою ООН, але ефективно діяти вона почала лише останнім часом. Ця система складається з 5 взаємозалежних підсистем: вивчення кліматичних змін, перенесення забруднюючих речовин на далекі відстані, гігієнічні аспекти середовища, дослідження Світового океану й ресурсів суходолу.

Створено 22 мережі діючих станцій системи глобального моніторингу, а також міжнародної й національної систем моніторингу.

Одна з головних ідей моніторингу - вихід на принципово новий рівень компетентності під час прийняття рішень локального, регіонального й глобального масштабів.

Система екологічного моніторингу призначена для накопичення, систематизації й аналізу інформації про:

•стан навколишнього середовища;

•причини спостережених і ймовірних змін стану (тобто про джерела і фактори впливу);

•допустимість змін і навантажень на середовище в цілому;

•існуючі резерви біосфери.

Система моніторингу реалізується на кількох рівнях, яким відповідають спеціально розроблені програми:

•імпактний (вивчення сильних впливів у локальному масштабі);

•регіональний (прояв проблем міграції та трансформації забруднюючих речовин, спільного впливу різних факторів, характерних для економіки регіону);

•фоновий (на базі біосферних заповідників, де заборонена господарська діяльність).

Варто взяти до уваги, що сама система моніторингу не включає діяльність з управління якістю середовища, а є джерелом інформації, необхідної для прийняття екологічно важливих рішень.

Проблеми управління якістю середовища існують і в Україні. Тому, коли виникає необхідність режимних спостережень навколишнього середовища, кожний суб'єкт господарської діяльності створює індивідуальну локальну систему моніторингу.

При створенні локальної системи моніторингу цей суб'єкт акцентує варіації спостережень за принципом “найбільший негативний вплив” (надра - ґрунт - вода - повітря - рослини - тварини -людина, варіант будь-який).

Під локальним слід розуміти такий моніторинг, який забезпечує постійну оцінку екологічних умов, стану й функціональної цінності екосистем на об'єктному рівні. Такий моніторинг створює умови для визначення термінових коригувальних дій у тих випадках, коли цільових показників екологічних умов не досягнуто.

У цю систему моніторингу, на наш погляд, мають входити такі основні процедури:

•виділення (визначення) об’єкта спостереження;

•обстеження виділеного об’єкта спостереження;

•складання інформаційної моделі для об’єкта спостереження;

•планування (корегування) вимірів;

•оцінка стану об'єкта спостереження та ідентифікація його інформаційної моделі;

•прогнозування зміни стану об'єкта спостереження;

•складання інформації в зручній для користувача формі;

•доведення інформації до споживача;

•використання інформації для визначення еколого-економічних пріоритетів.

Тільки за умови виконання останнього пункту процедури моніторингу можна вважати систему замкнутою (завершеною).

Основні цілі моніторингу полягають у використанні своєчасної й достовірної інформації для управління природоохоронною діяльністю, що дає змогу:

•оцінити показники стану й функціональної цілісності екосистем;

•виявити причини зміни цих показників і оцінити наслідки таких змін, а також визначити коригувальні заходи;

•створити передумови для визначення заходів з виправлення виникаючих негативних ситуацій до того, як буде заподіяно шкоду.

Моніторинг має бути орієнтований на ряд показників трьох загальних видів: дотримання, діагностики та раннього запобігання.

Основні завдання моніторингу:

•спостереження за джерелами антропогенного впливу;

•спостереження за факторами антропогенного впливу;

•спостереження за станом природної екосистеми й процесами, що відбуваються в ній під впливом факторів антропогенного впливу;

•оцінка фактичного стану природного середовища;

•прогноз зміни стану природного середовища під впливом факторів антропогенного впливу та оцінка прогнозованого стану природного середовища.

Використання інформації локального моніторингу дає можливість створити бази даних “типових” впливів (викидів, скидань, накопичень, забруднень тощо) на державному рівні й оцінити потенційну небезпеку конкретних виробництв і промислових підприємств.

Разом з тим моніторинг дає змогу використати дані епідеміологічних досліджень, які є ретроспективними за своєю природою і визначають зв’язок між захворюваністю і впливом у минулому, для далекоглядної, прогнозної оцінки зниження впливу на екосистеми.

Прийняття гнучких підходів до планування, які враховують різні цілі, дає можливість вносити корективи залежно від потреб, що швидко змінюються на локальному рівні.

Досягненню цієї мети можуть сприяти націлені на комплексне розв’язання проблем локальні підходи на рівні локальної екосистеми або, наприклад, окремого водного об’єкта.

Для оцінки наслідків рішень, в тому числі в економічній, соціальній і екологічній сферах, аналіз інформації моніторингу має також містити оцінку витрат, вигод і ризиків.

Закордонний досвід свідчить про високу економічну ефективність оцінки витрат, ви гід і ризиків на основі даних моніторингу окремих суб’єктів господарської діяльності.

Агентство США з охорони навколишнього середовища здійснило вибірковий аналіз висновків про вплив на навколишнє середовище. У половині досліджених випадків відзначається зниження загальної вартості проектів за рахунок здійснення конструктивних природоохоронних заходів.

За даними Міжнародного банку реконструкції та розвитку, можливе підвищення вартості проектів, пов’язане з проведенням оцінки впливу на середовище, та подальший облік у робочих проектах екологічних обмежень окупається в середньому за 5—7 років. За оцінками західних фахівців, включення екологічних факторів і даних моніторингу в процес прийняття рішень ще на стадії проектування виявляється в 3-4 рази дешевшим, ніж в подальшому додаткове встановлення очисного устаткування.

Якщо розглядати ризик як “математичне очікування функції втрат при пошуку оцінок параметрів математичної моделі або її структури”, то його величина залежить, принаймні, від п’яти особливо важливих складових:

•обсягу шкідливої речовини, що надійшов;

•виду реципієнта;

•періоду експозиції;

•пори року;

•ступеня екологічної небезпеки цього хімічного або фізичного елемента.

Побудувати інтегральний показник наслідків забруднення, який точно відображає рівень економічних втрат, можливо, ніколи не вдасться, та й немає такої необхідності. Слід створити прийнятну для користувачів методику оцінки заподіяних їм збитків.

Специфіка аварійного забруднення полягає й у тому, що наслідок його і так званий постійний антропогенний тиск на природу непорівнянні. У той же час безперервне надходження шкідливих речовин у навколишнє середовище в обсягах, що значно перевищують тимчасово допустимі, можна кваліфікувати за його негативними результатами як аварійне забруднення.

Головним у методології оцінки екологічної небезпеки підприємств і виробництв має стати страховий екологічний аудит на основі даних моніторингу. Він має відповісти лише на два, але дуже важливі питання:

- якою є ймовірність екологічної аварії на конкретному об'єкті, що входить до системи екологічного страхування?

- якою є величина збитків, що можуть бути заподіяні екологічною аварією на конкретному об’єкті?

До проблеми страхового екологічного аудиту в тій його формі, що зараз склалася, є кілька методологічних підходів.

Так, небезпека промислового виробництва:

- ідентифікується за переліком шкідливих хімічних речовин, які використовують у цьому виробництві в критичних кількостях;

- визначається за кратним перевищенням граничних норм впливу на навколишнє середовище;

- виявляється виходячи з розрахункових величин ризику забруднення й заподіюваного ним гіпотетичного збитку.

В екологічному страхуванні на основі даних моніторингу збитками слід вважати втрати, зумовлені надходженням у навколишнє середовище від одного джерела певної кількості (в аварійному обсязі) шкідливої речовини й утворенням у конкретних реципієнтів негативних ефектів.

У страхуванні відповідальності за аварійне забруднення відбувається персоніфікація того, хто заподіює шкоду, і реципієнта.

Тому потрібно, щоб фінансове покриття страхових сум забезпечувалося не тільки з різних джерел, а й одержана страхова премія використовувалася страховиком за різними цільовими напрямами.

Отже, екологічне страхування, здійснене як страхування відповідальності за аварійне забруднення НПС на основі даних моніторингу, спрямоване на забезпечення екологічної безпеки та компенсації збитків третіх осіб, а майнове страхування – лише на компенсацію втрат страхувальника.