9.4. Формування сприятливого інвестиційного клімату

Передумови сприятливого інвестиційного клімату. Економічне зростання держави неможливе без створення сприятливих умов для здійснення інвестицій як вітчизняними, так і іноземними інвесторами. Основними параметрами, які визначають інвестиційний клімат та впливають на обсяги залучення інвестицій в економіку України, є:

• макроекономічна та фінансова стабільність;

• раціональність державного управління, політики уряду і місцевих органів влади;

• обґрунтованість законодавства щодо регулювання економічних процесів;

• правозастосування;

• ступінь лібералізації економіки;

• дійовий механізм захисту прав власності;

• розвиток корпоративного управління та розкриття інформації;

• ефективність податкової системи і обґрунтованість розмірів податків;

• стабільність банківської системи та небанківських фінансових інститутів;

• адміністративні, технічні, інформаційні та інші процедури входження на ринок;

• розвиток об’єктів інфраструктури фондового ринку.

Покращення інвестиційного клімату має стати пріоритетом державної політики щодо фондового ринку.

Захист прав інвесторів. Випадки порушення прав інвесторів, непрозорість та малоліквідність фондового ринку України є суттєвою перешкодою для притоку вітчизняного і іноземного капіталу. Поширеними порушеннями прав інвесторів, що підривають довіру до українського фондового ринку, є:

• порушення емітентами порядку проведення загальних зборів акціонерів;

• прийняття емітентами статутних норм, що обмежують права та інтереси інвесторів;

• порушення порядку та термінів виплати дивідендів;

• недотримання норм законодавства, які визначають порядок розміщення акцій, порушення інтересів інвесторів під час проведення емісій;

• порушення прав інвесторів під час банкрутства, санації, реорганізації або ліквідації об’єкта інвестування;

• несвоєчасне та неповне розкриття інформації про діяльність емітентів;

• порушення інститутами інфраструктури вимог законодавства про фондовий ринок.

Створення ефективної системи захисту прав та законних інтересів інвесторів можливе тільки за умови об’єднання зусиль законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, громадських організацій, засобів масової інформації, емітентів та самих інвесторів.

Корпоративне управління. Практика корпоративного управління в Україні повинна сприяти узгодженню інтересів акціонерів і органів управління акціонерного товариства (виборних та призначених) та відповідати загальновизнаним міжнародним стандартам.

Іноземні інвестори. Згідно з положеннями Законів України “Про режим іноземного інвестування”, “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”, “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” для іноземних інвесторів встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Випуск та обіг в Україні цінних паперів резидентів та нерезидентів регулюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Відповідно до нормативних актів Комісії функціонує дозвільна система для обігу іноземних цінних паперів в Україні, а також для обігу українських цінних паперів за межами України.

Інституційні інвестори. Важливу роль у розвитку інвестиційних процесів в Україні та у проведенні масової “сертифікованої” приватизації державного майна відігравали інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, створені відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України 19 лютого 1994 року. Основною функцією цих інститутів була акумуляція коштів і приватизаційних майнових сертифікатів громадян України з наступним інвестуванням через центри сертифікатних аукціонів в акції підприємств, які приватизувалися.

Діяльність з управління активами інвестиційних фондів в Україні здійснюється торговцями цінними паперами та інвестиційними компаніями. Така ситуація відповідала початковому етапу розвитку фондового ринку, однак зараз може гальмувати розвиток інститутів спільного інвестування.

Діючі нині інвестиційні фонди та компанії повністю виконали роль механізму проведення “сертифікованої” приватизації і практично не мають перспектив подальшого розвитку. Протягом найближчих років переважна більшість цих інститутів припинить свою діяльність.

Протягом перехідного періоду, коли існуючі інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній вирішують питання своєї ліквідації або трансформації, необхідно запобігати виникненню конфліктних ситуацій в ході розрахунків з учасниками цих фінансових інститутів.

Для забезпечення будь-якого режиму регулювання важливу роль відіграють різні державні і приватні органи та інститути, а саме:

• організації саморегулювання. Організації саморегулювання можуть включати біржі, емітентів, організації інвесторів і професійні організації постачальників фінансових послуг. Вони можуть функціонувати як офіційні організації, або як неофіційні групи лобіювання. Урядові регулюючі органи можуть виконувати нагляд за їх діяльністю та надавати їм офіційний статус. Наприклад, уряд може вимагати, щоб усі особи, що належать (з формальним на те підґрунтям) до певної професії, або групи, увійшли в саморегулюючу організацію і перевіряти умови членства в цій організації;

• адміністрація. Важливу роль відіграють місцеві органи влади, центральний банк і органи центрального уряду, однак можуть виникнути проблеми, коли окремі сегменти або функції ринку знаходяться під контролем різних державних органів;

• законодавці. Парламент або президент, зазвичай, є суверенними джерелами законотворчості. В окремих країнах фундаментальні питання можуть вирішуватися шляхом проведення референдуму. Міжнародні організації є джерелом конвенцій і директив.