3.2. Структура національного господарства регіонів
Національний господарський комплекс країни включає дві сфери:
виробничу сферу;
сферу послуг.
Розвиток і співвідношення сфер характеризується показниками зайнятості в кожній з них. Підприємства, які формують обидві сфери національного господарства, поєднуються в галузі.
До критеріїв, на основі яких підприємства групуються в галузь, належать:
спільність технологічного процесу (хімічна промисловість);
спільність технологічного процесу і продукту (металургія);
спільність сировинної бази (лісова і деревообробна промисловість);
спільність споживача (текстильна, харчова промисловість);
переробка кількох видів продукту в один (електроенергетика);
один ресурс, але широка гама товарів, що випускаються (нафтопереробна промисловість).
Виробнича сфера національного господарства України включає 8 великих секторів: промисловість, будівництво, сільське господарство і лісове господарство, транспорт і зв’язок, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівля і збут (рис. 3.3).
Рис. 3.3. Структура виробничої сфери національного господарського комплексу
Кожний сектор містить у собі укрупнені (комплексні) галузі. Кожна з цих галузей складається з простих галузей. Прості галузі можуть ділитись на підгалузі і види виробництв. Наприклад, промисловість поєднує 16 укрупнених галузей (електроенергетика, паливна, чорна металургія, кольорова металургія, легка, харчова промисловість, машинобудування та металообробка тощо). Укрупнена галузь машинобудування та металообробка включає близько 60 простих галузей.
Структура невиробничої сфери зображена на рис. 3.4.
Рис. 3.4. Структура невиробничої сфери національного господарства
Функціональними складовими регіонів є різні види господарської діяльності людей. Суспільний поділ праці (галузевий і територіальний) обумовлює необхідність різної спеціалізації окремих територіальних ланок народного господарства.
Спеціалізація регіону вказує на його характерний виробничий напрямок, участь у державному поділі праці. Виділяють головні галузі, супутні галузі, додаткові та обслуговуючі галузі, місцеві (містоутворюючі) галузі.
Галузі, що мають більш, ніж місцеве значення, і беруть участь у загальнодержавному розподілі праці, відносяться до галузей спеціалізації. Матеріальним вираженням міжрегіонального значення галузі є вивіз її продукції за межі регіону.
Додаткові галузі за певних умов можуть стати галузями спеціалізації (головними галузями).
Обслуговуючі галузі являють собою виробничу і соціальну інфраструктуру, яка є складовою частиною та умовою комплексного розвитку регіону.
Для великого міста поняття галузі спеціалізації є поняття містоутвоюючої (місцевої) галузі. Діяльність належить до містоутвоюючої галузі тоді, коди зовнішні зв’язки зайнятих нею підприємств і установ переважають над внутрішніми масштабами і роллю в забезпеченні збалансованого відтворення на території міста. Ознакою цього служить використання продукції містоутворюючих галузей переважно іногородніми споживачами і її виробництво із застосуванням сировини, комплектуючих виробів тощо, які переважно надходять зовні.
Таким чином, основні властивості, що характеризують галузі сформованої спеціалізації, – це наявність вивозу продукції даної галузі за межі регіону та високий ступінь концентрації виробництва в даному регіоні.
Існує багато підходів до класифікації галузей економіки.
За ознакою ефективності розміщення галузі спеціалізації поділяються на:
галузі сформованої (фактичної) спеціалізації, в яку включені всі галузі спеціалізації, розміщені в цей момент у регіоні;
галузі ефективної спеціалізації, у яку включені ті галузі, розміщення яких у регіоні доцільно за народногосподарськими критеріями;
галузі перспективної спеціалізації – ті галузі, ефективної спеціалізації, які поки не розміщені в регіоні;
безперспективні галузі спеціалізації – ті галузі, розміщення яких у регіоні не виправдане з народногосподарських позицій.
Галузі промисловості поділяються на видобувну та обробну (рис. 3.5).
Рис. 3.5. Класифікація галузей промисловості
За принципом послідовності переробки первинних продуктів галузі та види діяльності поділяються на такі сектори (секторна модель структури народного господарства):
Первинний сектор – галузі та виробництва, у яких суспільство безпосередньо привласнює природні ресурси або за допомогою природних способів виробництва (наприклад, землі) одержує первинну продукцію. Цей сектор охоплює сільське господарство (землеробство, тваринництво), гірничодобувну промисловість, лісове господарство, рибний і мисливський промисел, заготівлю природних продуктів (гриби, ягоди, лікарські трави тощо).
Вторинний сектор економіки включає галузі переробної промисловості, а також будівництво.
Третинний сектор – це сфера послуг.
Четвертинний сектор – сфера управління та інформації.