32. Економічний цикл і його фази. Причини економічних коливань. Прогнозування ділового циклу

Зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості й доходах називають економічними коливаннями, або діловими циклами. Ділові цикли неоднакові в часі, хоча мають одні й ті ж фази: 1) піднесення; 2) вершину; 3) спад; 4) дно.

Вихідною фазою економічного циклу є спад (криза), яка порушує хід економічного розвитку і характеризується падінням ВВП, зростанням безробіття, зменшення реальної заробітної штати і прибутків.

У макроекономіці не існує єдиної теорії економічного циклу.

Найбільш значні причини економічних коливань:

1) екстернальні теорії шукають основні причини економічних коливань у чинниках, які лежать поза межами економічної системи (війни, міграція робоча сила, технологічні інновації, наукові прориви);

2) інтернальні теорії шукають основні причини економічних коливань усередині самої економічної системи (грошовій масі, інвестиціях, цінах, сподіваннях). Наприклад, монетарна теорія розглядає економічні коливання як суто грошове явище.

У кінцевому підсумку циклічні коливання спричиняються суттєвими змінами в сукупному попиті або сукупній пропозиції.

Антикризова політика скерована на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в періоди передкризових станів і недопущення розвитку економічних криз.

43. Гранична корисність грошей і визначення стану рівноваги споживача на ринку. Парадокс вартості

Щоб досягти максимальної загальної корисності та стану рівноваги, споживач має витрачати гроші в такий спосіб, щоб гранична корисність у розрахунку на грошову одиницю була постійною. Тобто кожна додатково витрачена гривня, незалежно від того, на що вона витрачена, має принести таку саму додаткову корисність, як і попередня.

λ = (MU тов. A) / (P тов. A) = ( MU тов. B) / (P тов. B) - це умовна рівновага споживача та отримання ним максимальної загальної корисності.

де λ- гранична корисність грошей.

Гранична корисність грошей повинна бути постійною під час купівлі нових товарів, у той час як гранична корисність товару зменшується при купівлі кожної наступної його одиниці.

Що вища гранична корисність товару, то вища ціна на цей товар. Отже, ринкові ціни відображають граничні корисності товарів (це одне з пояснень, чому крива попиту є спадною).

Ранні економісти зіткнулися з парадоксом вартості: чому вода, що є необхідною для життя, має досить низьку ціну, а діаманти - навпаки? Пояснити цей парадокс можна лише на основі теорії граничної корисності. Вода дешева, бо її багато. Гранична корисність води низька, а звідси - низькі ціни. Діаманти дорогі, бо їх кількість обмежена. Гранична корисність діамантів висока, а тому і висока ціна.

Звідси можна зробити висновок: ціни на товари і послуги залежать від граничних корисностей товарів. Що нижчий ступінь задоволення від споживання додаткової одиниці товару, то меншу ціну люди плататимуть за цей товар.

58. Олігопол1я. Характерні ознаки та цінові моделі олігополії

Олігополія - це така ринкова структура, при якій домінує невелике число

продавців, а вхід в галузь нових виробників обмежений високими бар'єрами.

Характерними ознаками олігонолії є: небагаточисельність фірм в галузі, високі

бар'єри для вступу в галузь, загальна взаємозалежність; товар може бути як

диференційованим, так і стандартизованим.

Поки що не вироблено загальної теорії олігополії, але існують різні моделі

поведінки олігополістів.

Моделі ціноутворення при олігополії'.

1) «ламана» крива попиту, що розглядає поведінку олігополістів в умовах високого ступеня невизначеності. Олігополістичні фірми конкурують між собою, змови з приводу цін між ними немає. Результат визначатиметься поведінкою конкурентних фірм при зміні ціни одного з учасників олігопольного ринку. Коли між олігополістами немає таємної змови, то в разі зниження ціни конкуренти наслідуватимуть приклад фірми, що першою зробила цей крок; у разі підвищення ціни - ігноруватимуть її (витісняючи конкурента з ринку, збільшуючи обсяг продажу за його рахунок);

2) олігополія, що заснована на таємній змові: таємна змова мас місце, коли фірми досягають безпосередньої або мовчазної згоди на те, щоб зафіксувати ціни, розділити або розподілити ринки чи іншим чином обмежити конкуренцію між собою. У цьому випадку олігополія наближується до монополії;

3) ціноутворення за лідером, коли отримує розвиток практика, згідно з якою «пануюча» фірма, тобто лідер, встановлює ціну на свою продукцію Лідером, зазвичай, виступає найбільша і найефективніша фірма в галузі Лідер встановлює ціну, що максимізує його прибуток, а всі решта фірм сприймають ціну лідера і більш-менш автоматично слідують за нею;

4) ціноутворення за принципом «витрати плюс»: у цьому разі олігополіст використовує методику для визначення витрат на одиницю продукції, а до витрат додається надбавка для того, щоб визначити ціну.